Політичний ландшафт Іраку за ці роки зазнав значних трансформацій: від конституційної монархії до республіки, а згодом – до федеральної парламентської системи. Зараз заклики до конституційних реформ піднімають перспективу ще одного переходу до президентської системи.
Однак основні проблеми в Іраку лежать не в політичній структурі країни, а в якості її керівництва. Ефективне управління і стабільність вимагають демократичних лідерів і сильного громадянського суспільства. Міжнародна спільнота, особливо США і Європа, має відігравати конструктивну роль у спрямуванні іракського громадянського суспільства до більш демократичного і стабільного майбутнього.
Ірак зіткнувся з величезними викликами в епоху монархії, з 1924 по 1958 рік.Країна страждала через політичну нестабільність, обмежене представництво, соціально-економічну нерівність, регіональну напруженість, іноземне втручання та недостатній рівень розвитку. Домінування монархії перешкоджало розвитку демократії, а соціально-економічна нерівність і регіональний поділ підживлювали заворушення. Недостатня інфраструктура, освіта та охорона здоров’я ще більше гальмували прогрес.
У 1958 році суспільне невдоволення призвело до повалення монархії. Протягом наступної республіканської епохи, з 1958 по 2003 рік, під керівництвом таких лідерів, як Саддам Хусейн, Ірак став свідком переходу до президентської республіки. Розбіжності, нестабільність, зовнішні конфлікти і руйнівні санкції виявили обмеженість обох систем. Шлях Іраку до стабільності та ефективного врядування залишається безперервною боротьбою.
Вторгнення під проводом США у 2003 році призвело до прийняття нової конституції і перетворення політичної системи Іраку на федеральну парламентську республіку. Парламент став найвпливовішою гілкою влади з повноваженнями голосувати за або проти президента і прем’єр-міністра, ухвалювати бюджет, ратифікувати міжнародні конвенції, затверджувати членів кабінету міністрів і послів. Парламент, відомий як Рада представників, є однією з найрізноманітніших виборних рад на Близькому Сході; іракські групи, зокрема жінки та меншини, представлені пропорційно. Попри перешкоди та вплив грошей і зброї, Іраку вдається регулярно проводити національні вибори кожні чотири роки. Це призвело до мирної передачі влади, що є значним досягненням, якого не було в Іраку до 2003 року.
Нещодавно у своїй статті для Foreign Policy колишній президент Іраку Бархам Саліх закликав до того, що по суті є президентською системою. Цей заклик перегукується із закликами протестного руху “Тішрін”, що складається з іракців, які вийшли на вулиці в жовтні 2019 року з вимогою політичної реформи. Численні шиїтські політичні діячі також висловили свою підтримку президентській системі.
Хоча дехто стверджує, що перехід до президентської системи – зі збалансованою законодавчою гілкою влади і президентом, обраним шляхом всенародного голосування, – може допомогти подолати міжконфесійний розкол в Іраку і сприяти реформам, насправді важливою є якість лідерства і стійкість громадянського суспільства. Серед іракської молоді та еліти існує хибна думка, що лише сильна людина може вирішити численні проблеми Іраку, в той час, як проблеми набагато складніші. Чинна конституція, попри її недоліки, надає необхідні інструменти, які потрібні іракським лідерам для створення стабільної, успішної і демократичної країни. Наприклад, Закон про політичні партії Іраку від 2015 року надає правові інструменти для створення нових партій – наразі в Іраку зареєстровано сотні нових партій. Це може призвести до хаосу, але це розряджає політичні розбіжності між різними групами. Крім того, конституція наділила прем’єр-міністра значною виконавчою владою для управління країною, надавши при цьому парламенту сильний наглядовий функціонал.
Насправді Іраку потрібні демократичні лідери, які ставлять інтереси нації вище за особисту вигоду. Наприклад, Іраку потрібні лідери, які надаватимуть пріоритет реформам, спрямованим на створення робочих місць, замість того, щоб витрачати державне багатство на купівлю голосів виборців. Ірак також потребує сильного громадянського суспільства, здатного об’єднати іракців у вирішальних питаннях. Лідери повинні бути готові йти на необхідні компроміси, визнавати різноманітність і ставитися до громадян на основі демократичних принципів, а не сектантської чи етнічної ідентичності. Досягнення демократії та стабільності залежить від демократичного лідерства та активного громадянського суспільства, яке ефективно мобілізує людей на досягнення спільних національних цілей.
На жаль, в Іраку наразі відсутнє потужне громадянське суспільство, здатне до загальнонаціональної мобілізації та єдності. Крім того, наявна структура політичних партій не враховує розмаїття Іраку, надаючи перевагу окремим сектам, етнічним чи релігійним групам. Хоча демонстрації в жовтні 2019 року дали надію на об’єднання іракської молоді, попри етнічні та конфесійні розбіжності, навколо економічних питань та питань правосуддя, їхні прагнення не були повністю реалізовані в зміні політичного ландшафту.
Яку роль відіграє міжнародна спільнота
Нинішня парламентська система Іраку стикається зі значними перешкодами, такими як сектантство, етнічний поділ, політична фрагментація, корупція, слабкість інститутів, проблеми безпеки, а також соціально-економічні проблеми та проблеми розвитку. Вирішення цих проблем вимагає узгоджених зусиль, спрямованих на зміцнення інститутів, а в цих інститутах – на сприяння інклюзивності, боротьбу з корупцією, сприяння примиренню та забезпечення ефективного врядування. Але зусилля, спрямовані на вирішення цих проблем, не повинні зосереджуватися виключно на інституційних змінах – вони також повинні зосереджуватися на інвестуванні в нинішніх і майбутніх лідерів країни.
міжнародна спільнота, особливо США і Європа, зробило значні інвестиції в демократичну систему Іраку. На жаль, корупція і сектантство з часом підірвали ці інвестиції, підкресливши, що для покращення демократії в Іраку потрібна широка і цілісна стратегія.
Ця стратегія повинна насамперед включати інвестиції в іракську молодь, оскільки саме вона, зрештою, визначатиме майбутнє країни. Сполучені Штати і Європейський Союз повинні визначити пріоритетом розширення прав і можливостей іракської молоді, розвиток її лідерських здібностей і створення почуття національної єдності. Інвестуючи в освіту, створюючи можливості для громадянської участі та забезпечуючи платформи для діалогу і співпраці між різними громадами в межах кордонів Іраку, міжнародна підтримка може сприяти формуванню нового покоління демократичних лідерів, які ставлять інтереси всіх іракців вище за індивідуальні інтереси.
Крім того, міжнародна спільнота повинна збільшити фінансову підтримку організацій громадянського суспільства в Іраку, оскільки вони відіграють важливу роль у примиренні етнічних розбіжностей та просуванні демократичних принципів серед молоді.
Підтримуючи розвиток іракської молоді та просуваючи сильне громадянське суспільство, міжнародна спільнота може допомогти інвестувати в демократичне майбутнє Іраку, об’єднати всіх іракців і привести країну до миру, процвітання і демократичної стабільності.
Саркаут Шамсулдін
