Що б не сталося на полі бою у найближчі тижні й місяці, очевидно, що Росія не впоралася зі своїми головними військовими цілями: обезголовити Україну та змусити її стати геополітичним рабом.
Але залишається відкритим питання, чи будуть великі жертви українців винагороджені безпекою, процвітанням та свободою, яких вони прагнуть, коли бойові дії припиняться? Про це розмірковує журналіст Едвард Лукас у статті для The Times.
Тут, на його думку, є дві небезпеки. Одна з них – майбутня російська агресія. Що б не говорив і не робив післявоєнний Кремль, ніхто не вважатиме будь-який мир постійним.
Однак Сполучені Штати й Німеччина не хочуть давати Україні повну гарантію безпеки, членство в НАТО. Саміт альянсу у Вільнюсі наступного місяця, найімовірніше, принесе урочисті обіцянки, а не вхідний квиток, зазначає видання.
Зобов’язання, які пропонує адміністрація Байдена, можливо, за прикладом оборонних зв’язків Америки з Тайванем та Ізраїлем, лунають добре, але вони можуть бути підірвані зміною влади після наступних президентських виборів у США та відволіканням уваги з боку Китаю.
Інший ризик полягає в тому, що післявоєнна відбудова України загрузне в корупції. Країна бореться зі слабкими інституціями та жадібними чиновниками з 1991 року, досягаючи лише спазматичних і запізнілих успіхів.
Українці заплатили за це страшну ціну. З приблизно однакової відправної точки в 1990 році Польща до 2021-го стала майже втричі багатшою, ніж Україна. Естонія, ймовірно, найбільш ефективна країна, що вийшла з комуністичної катастрофи, приблизно в п’ять разів збільшила свій дохід на душу населення за той самий період.
Приватні інвестори потребуватимуть чималих гарантій (і вигідних умов, як-от субсидоване страхування), перш ніж вони вкладуть гроші. Тому основний внесок припаде на державні й багатосторонні інституції.
Оскільки міжнародні донори й кредитори за політичними вказівками надаватимуть величезні кошти і робитимуть це швидко, можливості для відкатів і хабарництва будуть величезними.
Однак, як пише видання, Україна почала “викопуватися з болота” ще до наступу Росії, а війна підвищила рівень суспільної довіри. Політично впливові олігархи, які гальмували розвиток країни, опинилися на узбіччі.
Агентство США з міжнародного розвитку високо оцінює “революційні інструменти прозорості”, зокрема, публічний реєстр кінцевих бенефіціарних власників компаній, прозору систему держзакупівель, базу даних політично значущих осіб та систему декларування активів. Україна створила спеціалізовані антикорупційні органи для розслідування та судового переслідування найбільш впливових осіб, а також розпочала реструктуризацію таких секторів, як охорона здоров’я. Але багато ще належить зробити, наприклад, у судовій системі та в державних енергетичних компаніях.
Патріотизм – чудова протиотрута від корупції, але те, що відбувається в мирний час, – вже інша справа.
“Настала наша черга їсти”, – такою була крилата фраза у Південній Африці після падіння апартеїду. Неважко зрозуміти, чому ветерани визвольної боротьби вважали, що саме вони повинні насолоджуватися плодами перемоги. Але всепроникний клієнтелізм й фаворитизм, що виникли у підсумку, на додачу до кумівського капіталізму попереднього режиму, виявилися фатальними для країни.
В Україні може з’явитися така ж спокуса, щойно почнеться відбудова.
Йдеться про колосальні суми: сотні мільярдів у вигляді грантів та кредитів на відновлення інфраструктури, промисловості та житла. “План Маршалла для України” стане найбільшим у світі проєктом з реконструкції на тлі великих очікувань у серйозно травмованій країні та за багатостороннього політичного втручання.
У цій ситуації, зазначає The Times, мають бути повчальними уроки Іраку й Афганістану. Там західні підрядники, часто з потужними зв’язками, використовували систему вміло й прибутково, з результатами, які часто були незначними, а іноді й шкідливими.
Є побоювання, що Україна теж може стати майданчиком для “з’ясовування стосунків” між великими західними компаніями та українськими можновладцями, які дбатимуть про власне післявоєнне процвітання, а не про загальне благо, пише видання.
Корупція підживлює скептицизм. Якщо виявиться, що початкові кошти, виділені на реконструкцію, витрачені даремно або розкрадені, доброзичливість зменшиться й на безпековому фронті.
Часу обмаль, але рішення зрозумілі, зазначає автор статті. Це – прозорість завжди й всюди. Будувати знизу вгору. Необхідно зосередитись на інституціях, а не лише на фізичній інфраструктурі. Не можна дозволити політично впливовим компаніям обходити запобіжні заходи. Важливо пам’ятати, що будь-яку корупцію значно погіршують ті, хто підтримує її на Заході, резюмує видання.
