Контроль над озброєннями вступає в найбільш невизначений період за останні десятиліття. Термін дії нового Договору СНО закінчується в лютому 2026 року, а триваюча війна в Україні ускладнює будь-які переговори між США та Росією щодо нової угоди. Тим часом, Китай може мати 1500 ядерних боєголовок до 2035 року і не демонструє жодної реальної схильності до обговорення обмежень. Адміністрація Байдена заявила, що “братиме участь у двосторонніх дискусіях щодо контролю над озброєннями з Росією і Китаєм без попередніх умов”, як пояснив радник з національної безпеки США Джейк Салліван у своєму виступі 2 червня. Однак є передумова, яку американська сторона повинна поставити перед собою, перш ніж будь-яка двостороння угода буде укладена.
Білий дім і Конгрес наразі розходяться в думках щодо типу і кількості ядерної зброї, необхідної для стримування ядерних супротивників у наступному десятилітті, включаючи Росію і Китай, а також Північну Корею і, можливо, Іран. Поки ці розбіжності зберігаються, вони ставлять під сумнів життєздатність всього, на що адміністрація може погодитися на двосторонніх переговорах – зокрема, чи зможе будь-який новий договір бути ратифікований або пережити зміну адміністрації. Проте, існує угода, яка може подолати ці розбіжності, і вона посилить позиції президента на переговорах з контролю над озброєннями, якщо адміністрація і Конгрес скористаються цією можливістю.
Плани 2010 року не відповідають загрозам 2030 року
У своїй промові 2 червня на щорічному форумі Асоціації з контролю над озброєннями Салліван привернув увагу до зростаючих загроз з боку Китаю, Росії, Північної Кореї та Ірану. Тим самим він підтвердив застереження в Стратегії національної оборони і Огляді ядерної політики адміністрації Байдена про те, що з наближенням 2030 року “Сполученим Штатам вперше в історії доведеться стримувати дві ядерні держави, які є майже рівними за потужністю”. Щоб відповісти на цей новий виклик, Білий дім продовжує програму ядерної модернізації, розпочату адміністрацією Обами і підтверджену адміністрацією Трампа, хоча адміністрація Байдена скасувала розробку і розгортання ядерної крилатої ракети морського базування (КРМБ-N), запропоновану в Огляді ядерної політики 2019 року.
Ці плани модернізації 2010 року передбачали перезавантаження відносин з Росією. І вони не передбачали швидкого розширення китайських звичайних і ядерних сил і засобів або партнерства “без обмежень” між агресивною Москвою і Пекіном, які прагнуть порушити міжнародний світовий порядок. У зв’язку з цим виникає питання, чи буде нинішня програма ядерної модернізації, яка полягає в заміні рівнів ядерних сил, встановлених новим Договором СНО 2010 року, на рівні один до одного, достатньою проти двох ядерних великих держав.
У березні голова сенатського комітету з питань збройних сил Джек Рід (республіканець) запитав генерала Ентоні Коттона, голову Стратегічного командування США, як американське ядерне командування адаптується до цієї “нової тристоронньої ядерної конкуренції”. Коттон відповів, що Сполучені Штати “сьогодні перебувають в абсолютно хорошому становищі з нашими [ядерними] системами… але основою, на якій ми проводили нашу модернізацію, була загроза 2010 року”.
Розбіжності щодо збільшення ядерної зброї
Загрози явно посилилися з 2010 року, але адміністрація ставиться до них неоднозначно. За словами Саллівана в його нещодавньому виступі, “Сполученим Штатам не потрібно збільшувати наші ядерні сили до рівня, що перевершує сукупну чисельність наших конкурентів, щоб успішно їх стримувати”. Салліван додав, що “ефективне стримування означає, що ми маємо підхід “краще”, а не “більше””. Ця позиція суперечить позиції республіканських лідерів у комітетах з питань збройних сил Палати представників і Сенату, які виступають за “більшу кількість і нові можливості” ядерних озброєнь.
Існують практичні межі того, як швидко Сполучені Штати можуть розширити свої ядерні можливості для протидії розширенню ядерних сил Китаю. Одним з варіантів до закінчення терміну дії нового Договору СНО в 2026 році є відновлення ядерних боєголовок на існуючих міжконтинентальних балістичних ракетах (МБР) і балістичних ракетах підводних човнів (БРПЛ), які були зняті з озброєння для того, щоб відповідати нижчим лімітам сил за новим Договором СНО (процес, який називається “завантаження”). Додаткові ядерні бомби і крилаті ракети можуть бути завантажені на важкі бомбардувальники, а бомбардувальники, раніше переобладнані для застосування лише звичайних озброєнь, можуть бути готові до ядерних операцій.
Важливо, що Салліван у своєму виступі зазначив, що “тип обмежень, на які Сполучені Штати можуть погодитися після закінчення терміну дії [нового СНО], звичайно, буде залежати від розміру і масштабу нарощування ядерних озброєнь Китаю”. Адміністрації буде потрібно розуміння того, які додаткові ядерні сили можуть знадобитися після закінчення дії нового СНО, як для того, щоб гарантувати, що будь-які узгоджені обмеження забезпечать Сполученим Штатам простір для розгортання достатніх сил у майбутньому, так і тому, що коригування ядерної політики США, швидше за все, займе роки.
Цілком можливо, що Росія і США можуть домовитися про нові (дещо більші) ліміти ядерних сил, які враховуватимуть вимоги США щодо протидії зростаючому ядерному потенціалу Китаю, а також обмежать і скоротять російські регіональні ядерні озброєння і нові системи великої дальності, які не підпадають під дію нового Договору про СНО. Такий підхід може зберегти ліміти (хоча і дещо вищі, ніж нинішній ліміт в 1550 боєголовок за новим Договором СНО) на всі ядерні сили США і Росії, водночас дозволивши Сполученим Штатам вирішити проблему двох ядерних держав-суперників.
Угода, яку можуть укласти Білий дім і Конгрес
Салліван мав рацію, коли сказав, що “відповідальне посилення наших сил стримування дозволяє нам вести переговори про контроль над озброєннями з позиції сили і впевненості”. Але якщо “відповідально” означає політику відмови від створення нових ядерних сил і засобів або розширення стратегічних ядерних сил США, то Росія не має жодних підстав сідати за стіл переговорів. Великим стимулом для Москви до переговорів є побоювання, що Сполучені Штати розбудовуватимуть власний ядерний арсенал. Не менш важливо, що підхід до контролю над озброєннями, який не передбачає розширення ядерного потенціалу, буде неприйнятним для республіканців і деяких демократів на Капітолійському пагорбі.
Потрібна угода. Адміністрація Байдена могла б, наприклад, погодитися на розробку КРМБ-Н і підготовку до ядерного боєзаряду на існуючих МБР і БРПЛ. В обмін на це республіканці в Конгресі могли б надати публічну підтримку зусиллям адміністрації, які, сподіваємось, будуть плідними, але, можливо, і ні, з метою забезпечення наступної після Договору СНО структури або угоди з контролю над озброєннями після нового Договору. У такій угоді спільнота, що займається контролем над озброєннями, побачила б користь від подальшого обмеження конкуренції у сфері озброєнь, тоді як спільнота, що займається питаннями стримування, вітатиме посилення ядерного потенціалу у відповідь на зростання китайських ядерних сил. Росія також буде зацікавлена в обмеженні потенційного розширення ядерних сил США. Цей підхід поки що залишає поза увагою Китай, зважаючи на його небажання вести діалог; але будь-які майбутні обмеження російських і американських сил повинні будуть враховувати ймовірне розширення ядерного арсеналу Китаю.
Під час запитань і відповідей після свого виступу Салліван говорив про двопартійну підтримку Сенатом США нового СНО 2010 року. Він, однак, не згадав, що зобов’язання адміністрації Обами – на якому наполягали сенатори-республіканці в рамках угоди про новий СНО – модернізувати кожну ланку ядерної тріади уможливило цей консенсус. Варто ще раз продемонструвати, що ядерне стримування і контроль над озброєннями йдуть пліч-о-пліч.
Роберт Суфер
