Багато скептиків на Заході вважають, що зусилля США щодо зміцнення зв’язків з Індією розчарують, не в останню чергу через багаторічну політику позаблоковості Індії. Але США та Індію об’єднують спільні стратегічні інтереси, починаючи з підтримки Індо-Тихоокеанського регіону, заснованого на правилах і вільного від примусу, про це та інше пише в статті видання Project Syndicate професор Брахма Челлані,.
Немає інших двосторонніх відносин, які б протягом останніх двадцяти років поглиблювалися і зміцнювалися так швидко, як відносини між США та Індією. Ба більше, майбутній візит Нарендри Моді до США стане вже восьмим за рахунком відтоді, як він став прем’єр-міністром Індії, і другим відтоді, як вступив на посаду президент США Джо Байден. США отримають від цієї збільшеної близькості щонайменше стільки ж, скільки й Індія.
Індія нещодавно обігнала Китай за чисельністю населення, а її економіка, хоча поки що і менша за розмірами, зростає швидше. Ба більше, в Індії сьогодні найбільша економіка у світі, що найшвидше зростає: розміри її ВВП уже вищі, ніж у Великої Британії, а незабаром вона обжене і Німеччину. І тому Індія являє собою дуже великий експортний ринок для США, зокрема для експорту зброї.
Однак комерційні можливості – це лише початок. У нинішню епоху загострення геополітичного суперництва США шукають партнерів, які б допомогли їм протидіяти зростаючому впливу – і натиску – Китаю (і його дедалі тіснішого союзника Росії). Індія є очевидним партнером для дружніх демократичних країн Заходу, проте в реальності вона являє собою “країну, що коливається” (“swinging state”) у боротьбі за визначення майбутнього всього Індо-Тихоокеанського регіону і світового порядку загалом. США не можуть допустити, щоб вона схилилася в бік нового російсько-китайського альянсу.
Взяти, наприклад, прагнення Америки зміцнити стійкість виробничо-збутових ланцюжків за допомогою так званого “френдшорінгу” (перенесення виробництва в дружні країни). Як пояснювала міністр фінансів Джанет Єллен, Індія входить до числа “довірених торговельних партнерів”, з якими США “активно поглиблюють економічну інтеграцію”, намагаючись диверсифікувати торгівлю і скоротити частку “країн, що створюють геополітичні ризики і ризики для безпеки” її виробничих ланцюжків.
Індія також необхідна для підтримки миру і стабільності в Індо-Тихоокеанському регіоні. Прикладом тут слугує її військове протистояння з Китаєм, що триває вже 38-й місяць. Відмовляючись відступити, Індія відкрито кидає виклик китайському експансіонізму і одночасно ускладнює Китаю рух на Тайвань. Байден не коментує цю конфронтацію, але виразно приділяє їй увагу. Багато про що свідчить той факт, що міністр оборони Ллойд Остін і радник із національної безпеки Джейк Салліван у червні відвідали Нью-Делі.
Індія вже проводить зі США більше спільних військових навчань, ніж будь-яка інша держава, а до 2020 року вона підписала всі чотири “фундаментальні” угоди, які є в Америки з усіма союзниками. Це означає, що обидві сторони, серед іншого, надають взаємний доступ до військових об’єктів одна одної і діляться геопросторовими даними, отриманими за допомогою авіаційних і супутникових сенсорів. Участь Індії у “Кваді” (разом зі США, Австралією та Японією) надала цій групі такої необхідної стратегічної ваги.
Зміцнення стратегічних відносин з Індією – це одне з тих рідкісних питань, навколо якого в США склався консенсус обох головних партій. Запрошення виступити перед Конгресом США Моді отримав від лідерів і демократів, і республіканців, ставши першим керівником Індії, який зробить це вже вдруге.
Однак безліч скептиків на Заході вважають, що спроби США закріпити стратегічні зв’язки з Індією принесуть розчарування. Наприклад, один коментатор нещодавно заявив, що Індія ніколи не стане союзником США, а інший стверджував, що ставлення до Індії як до ключового партнера не допоможе Америці в геополітичному суперництві з Китаєм.
Головні побоювання викликає твердий намір Індії зберігати стратегічну незалежність. Хоча після приходу Моді до влади Індія рідко згадує про політику неприєднання, на практиці вона є країною мультиприєднання. Поглиблюючи партнерства з демократичними державами, вона одночасно зберігає традиційно тісні відносини з Росією.
Однак відносини Індії зі США та Росією явно рухаються в протилежних напрямках. Індія вибудовує широке і багатогранне партнерство зі США, яке охоплює всі сторони – від співробітництва у сфері польотів людини в космос до створення сталого ланцюжка виробництва напівпровідників, тоді як відносини з Росією наразі явно обмежуються майже винятково обороною й енергетикою.
І все ж Індія не готова почати уникати Росію, як це став робити Захід після вторгнення в Україну. Важлива причина цього в тому, що Індія досі розглядає Росію як цінну противагу Китаю. На думку Індії, Китай і Росія абсолютно не є природними союзниками; це природні конкуренти, які були змушені зблизитися через політику США. Китайсько-російська стратегічна вісь не відповідає інтересам ні Індії, ні Америки, але – на превеликий жаль Індії – США, схоже, мало зацікавлені в перегляді своєї політики.
Це не єдина область, де, на думку Індії, американська політика підриває інтереси безпеки Індії. Індія вважає проблемою вимогу Америки зберігати суворі санкції проти М’янми та Ірану, хоча при цьому вона панькається з Пакистаном, де стали нормою масові арешти, зникнення людей і тортури. Нині Америка погрожує запровадити візові санкції проти чиновників світського уряду Бангладеш (який, до речі, веде битву з ісламістськими силами), якщо вона визнає, що ці офіційні особи підривають свободу виборів, які мають відбутися на початку наступного року.
США не звикли, щоб партнери кидали їм виклик. У їхніх традиційних альянсах, що відповідають стилю Холодної війни, США займають позицію “центру”, а союзники грають роль “спиць”. Але так ніколи не буде з Індією. Як визнає Курт Кемпбелл, який відповідає в Білому домі за азіатську політику, “Індія має унікальний стратегічний характер” і “бажання бути незалежною, могутньою державою”. Індія буде не клієнтом США, а “ще однією великою державою”.
Кемпбелл має рацію. Але це не означає, що також мають рацію і скептики. Хоча традиційний альянс на основі якогось пакту з Індією неможливий, своєрідний м’який альянс, якого прагнуть США і який не вимагає ніяких пактів, але натомість включає (і це наголошує Кемпбелл) “зв’язки на рівні людей” і співробітництво у сфері “технологій і тому подібних напрямків”, може принести вигоду обом сторонам.
США та Індію об’єднують спільні стратегічні інтереси, зокрема, збереження Індо-Тихоокеанського регіону, що дотримується правил і вільний від примусу. Поки Китай залишається на своєму нинішньому курсі, на такому ж курсі залишатимуться й індо-американські відносини.
