У війні в Україні Москва залежить від найманців ПВК Вагнера Пригожина. Тепер Кремль хоче контролювати це тісніше, але він дає відсіч.
Приватні військові компанії є ключовими гравцями на передовій загарбницької війни Росії проти України, хоча офіційно їх не існує. 13 червня на зустрічі з військовими кореспондентами Володимир Путін взяв особисту відповідальність за різкий поворот державної політики у відносинах з приватними військовими компаніями. Він пояснив: «Зараз Міністерство оборони укладає контракт з усіма, хто бажає продовжити службу в зоні проведення спеціальної військової операції. Це єдиний спосіб гарантувати соціальні гарантії, тому що якщо немає договору з державою, якщо немає договору з Міністерством оборони, то немає правових підстав для державних соціальних гарантій. Ми повинні це зробити, і якомога швидше».
При цьому він дав чітку відповідь на небажання керівника найбільшої та найвідомішої приватної охоронно-військової компанії (ПВК «Вагнера») Євгена Пригожина підписувати такий контракт із Міноборони. 11 червня міністр оборони РФ Сергій Шойгу підписав указ, яким зобов’язав усі «добровольчі загони» до 1 липня підписати контракт з Міноборони. Це негайно підтримали представники чеченських відомств на чолі з «правою рукою Кадирова», депутатом Держдуми Адамом Делімхановим. Пригожин відповів, що «не буде підписувати жодних контрактів з Шойгу».
Питання статусу ПВК та їхніх проблемних стосунків із Міністерством оборони точиться щонайменше з грудня. Три найбільші угруповання перебувають у районі бойових дій з початку війни. Найвідомішим з них є Вагнер, який використовувався як штурмовий підрозділ. Проте має й допоміжні підрозділи (артилерію, авіацію, військову поліцію) на зразках мотострілецької дивізії. Вагнеру вдалося прорвати українську оборону під Попасною, а потім під Бахмутом і Соледаром – у районах на північ і північний захід від Донецька.
Друга група – це конгломерат чеченських загонів зі статусом російських гвардійських підрозділів Міноборони та ЧВК «Загін спеціального призначення «Ахмат». Вони діяли головним чином у прилеглих глибинках і виконували там роботу військової поліції та «загонів охорони» для стримування дезертирів. Однак інколи їх залучали й до штурму міст.
Питання статусу ПВК та їхніх проблемних стосунків із Міністерством оборони точиться щонайменше з грудня.
По-третє, це ПВК «Редут» та деякі інші подібні структури, які спочатку були створені та фінансуються державними компаніями для охорони своїх об’єктів за кордоном. У російсько-українській війні вони переважно виконували локальні завдання. Постійно і швидко зростала кількість рот і кількість вояків, що воювали в їх лавах.
Влітку 2022 року Пригожин отримав унікальну можливість вербувати російських полонених на «Вагнер» на короткострокових контрактах. Десятки тисяч із них брали участь у наступі на Соледар і Бахмут. Переважна більшість загинула. Ваґнеру знадобилося багато часу, щоб завоювати ці міста (близько дев’яти місяців), і це коштувало не лише багатьох життів, але й великої кількості боєприпасів. З грудня Міноборони почало відчувати «голод на снаряди» і скоротило поставки Вагнера.
Пригожин відповів публічними вибухами, які поширювали підконтрольна йому медіа-імперія та багато військових блогерів. У підсумку Пригожин почав звинувачувати в неуспішності безпосередньо непопулярного міністра оборони Сергія Шойгу і главу Генштабу Валерія Герасимова. Цим він здобув значну політичну вагу в провоєнному таборі. Більше того, після чергової хвилі критики – здебільшого з використанням нецензурної лексики та гомофобної лексики – він отримав чергову велику порцію боєприпасів.
На початку травня це, вочевидь, також почало дратувати Путіна, тим паче, що розлючений Пригожин вже недвозначно розкритикував президента в одному зі своїх виступів 9 травня . Говорив про «щасливого дідуся», який сидить і думає , що на фронті все добре. У сучасній російській еліті лише одна людина має прізвисько «дід», точніше «бункерний дід»: Володимир Путін.
Ця подія ілюструє ступінь розпаду російських військ на фронті.
Такі виступи призвели його до конфлікту з Кадировим, який раніше підтримував дружні стосунки з Пригожиним. 14 травня лідер Чечні звернувся безпосередньо до бійців Вагнера із закликом вийти з угруповання. І хоча формально конфлікт врегульований, чеченські бойовики, які бачать себе чимось на зразок путінського спецпідрозділу по боротьбі з внутрішніми ворогами, вочевидь, почали бачити своїх опонентів у ПВК Вагнера.
У наступні тижні «Вагнер» захопив останні значні райони Бахмута, які все ще були під контролем українських збройних сил, і 1 червня почав виводити свою розбиту групу, скорочену з міста приблизно з 4 000 бійцівдо35 000 При цьому впала група бійців 72-ї бригади – російська армія вступила з ними у збройний конфлікт. Вони замінували шляхи виходу групи Вагнера і вступили з ними в бій. Командир бригади Роман Веневітін, який очолював групу, потрапив у полон «Вагнера» і того ж дня був змушений жалкувати про подію на камеру. Через два дні він дав розлоге інтерв’ю, в якому заявив, що бойовики Вагнера викрали військову техніку з його підрозділу, зокрема танки. Крім того, кажуть, що вони взяли його бійців як рабів і катували їх.
І, нарешті, під час невдалих боїв російських повстанців у прикордонному з Україною районі Росії Бєлгороді Пригожин заявив, що Вагнер міг потрапити в цей район зі своїх баз з власної ініціативи. Це, безсумнівно, було б порушенням військової дисципліни. 10 і 12 червня на південь Бєлгородської області для охорони кордону прибули чеченські загони під керівництвом Делімханова – замість непроханих вагнерівців.
Ця подія ілюструє ступінь розкладання російських військ на фронті і нагадує час закінчення Першої світової війни та початку громадянської війни в Російській імперії. Це різко контрастує з ідеологією «наведення порядку» та суверенітету інститутів державної влади, на якій майже чверть століття будувався режим Путіна.
Пригожин неодноразово отримував сигнали про те, що Путін ним незадоволений.
Пригожин неодноразово отримував сигнали про те, що Путін ним не задоволений, більшість із них публічно. Він втратив доступ до самого Путіна і до керівництва Міноборони (з яким раніше часто спілкувався). На початку травня федеральним телеканалам заборонили згадувати Пригожина та його ПВК Вагнера, хоча раніше вони були одними з найважливіших ньюсмейкерів про війну. Після взяття Бахмута Путін відмовився нагороджувати бійців Вагнера, хоча в РФ є нагороди за набагато менші досягнення. Потім вийшов указ Шойгуса. Йдеться про пряме втручання в бізнес групи Вагнера, яка досі займала позицію, непідконтрольну офіційним державним структурам.
Звичайно, якщо Пригожин не згоден з Шойгу і Путіним, Вагнера можна роззброїти і розпустити. Ймовірно, це завдання могли виконувати чеченські підрозділи. Однак на тлі контрнаступу української армії, який триває, російські збройні сили наразі просто не мають достатніх боєздатних резервів для таких дій. Однак, схоже, Пригожину нічого не залишається, як виконати вимоги Шойгу, які підкріплені словами Путіна. З 13 червня, за деякими винятками, публічна діяльність Пригожина майже припинилася.
Контракт МО має свої плюси і мінуси для учасників бойових дій, так званих «добровольчих» команд. З одного боку, він «поневолює» тих, хто вирішив працювати в приватній армії, розраховуючи, що контракт з Вагнером та іншими подібними підрозділами буде тимчасовим. Але зараз Міністерство оборони не звільняє людей, у яких закінчився контракт. Також солдати неохоче йдуть додому під час відпустки. Бо після звільнення в запас минулої весни лише одиниці хотіли повернутися на фронт із відпустки.
Після захоплення Бахмута Путін відмовився нагороджувати бійців Вагнера.
З іншого боку, такий контракт гарантує соціальні виплати, зокрема доступ до системи військово-медичних закладів та пенсію. Хоча насправді не всі учасники війни отримують ці пільги, як визнав Путін під час спілкування з військовими кореспондентами 13 червня.
Проте контракти з Міноборони стосуються не лише бійців ПВК. Вони інтегрують приватні армії в систему армійського командування та пропонують кращий контроль. Таким чином, виключається можливість «лавірування» між різними фронтами і між різними силовими блоками в політичних структурах і армії.
Тепер Пригожин повинен або підкоритися, або чекати примусового роззброєння своїх військ. Не виключено, що якщо він чинитиме рішучий опір, його «ліквідують». Доля, яка вже спіткала кількох «польових командирів» у Донецькій і Луганській Народних Республіках, які не захотіли інтегруватися в систему.
Автор: Микола Мітрохін — російський журналіст та історик. Працює в Дослідницькому центрі Східної Європи Бременського університету.
Джерело: IPG–Journal, ЄС
