Обіцянка захистити ліси Амазонки повернула Бразилію на міжнародну арену. Але порятунок довкілля ніколи не був пріоритетом для Лули.
Маневр задля відвернення уваги розпочався блискуче. 30 травня президент Венесуели Ніколас Мадуро святкував своє повернення на міжнародну арену на Південноамериканському саміті в Бразиліа. В ЗМІ розгорілася палка дискусія про те, чи доречно було для лівого президента Бразилії Луїса Інасіу «Лули» да Сілви вітати з хлібом і сіллю авторитарного соціаліста Мадуро, при цьому зневажливо називаючи порушення прав людини в сусідній країні «наративом». Поки саміт губився в ідеологічних баталіях і пишних словах, справжня битва відбувалася на відстані всього в 300 метрів – у Конгресі. Там 513 бразильських депутатів саме радилися щодо кількох ключових законів, що визначатимуть курс лівого уряду, який тільки в січні взявся до виконання своїх обов’язків.
Два законопроєкти були особливо суперечливими. Один – про так званий Marco Temporal, що обмежує територіальні претензії корінних жителів. Згідно з цим законопроектом право на заповідну територію мають тільки ті корінні народи, які фактично жили на відповідній землі станом на 1988 рік. Того року було прийнято бразильську Конституцію, яка вперше дала їм законне право власності на землю. Проте чимало корінних народів, як-от гуарані, на той час давно вже були загнані до резервацій.
Окрім того, законопроєкт послаблює вимоги до захисту земель корінних народів, відкриваючи шлях для видобутку корисних копалин, будівництва плотин або сільського господарства. За Marco Temporal голосували 238 членів Конгресу, передовсім із правих та центристських партій, пов’язаних з аграрною та гірничою промисловістю; 155 були проти. Заповідні території корінних народів, імовірно, містять багаті поклади мінералів і рідкоземельних елементів, важливих для енергетичного переходу. Для захисників природи ці землі являють собою останній бастіон на шляху капіталістичної машини руйнування, яка прискорює зміни клімату й вимирання видів.
Усього днем пізніше в парламенті обговорювали нову структуру уряду. Зокрема, міністерка захисту довкілля Марина Сілва вийшла з боротьби за владу сильно постраждалою. Причина того, що структура уряду взагалі була темою дискусії для Конгресу, полягає в тому, що правий попередник Лули, Жаїр Болсонару, разом зі своєю парламентською більшістю перекроїв міністерства та встановив їхню кількість – 23. Такі теми, як захист довкілля, права жінок та рівність, за його правління були знехтувані.
Заповідні території корінних народів, імовірно, містять багаті поклади мінералів і рідкоземельних елементів, важливих для енергетичного переходу
Лула змінив усе. З січня він керує країною разом із «тимчасовим кабінетом» із 37 міністрів. Парламент його схвалив, але з численними змінами. Марину Сілву позбавили ключових повноважень, як-от відповідальності за водопостачання, водовідведення та утилізацію відходів, за визначення заповідних територій корінних народів і за земельний кадастр. Останній є важливим інструментом земельної мафії, оскільки дозволяє будь-кому тимчасово оголосити землю, що не перебуває в використанні, своєю власністю. Водночас реєстр, який налічує близько семи мільйонів ділянок, є важливим інструментом боротьби з екологічними злочинами та незаконним захопленням земель.
За реструктуризацію уряду проголосували 337 депутатів. Це сталося тому, що після деякого опору робітнича партія Лули нарешті (за майже п’ять місяців після початку роботи уряду) погодилася припинити дебати про Кабінет міністрів. Міністр інституційних відносин Лули, Александр Падилья, схвалив це рішення. За його словами, воно зберігає «первісний дух реструктуризації». В обмін на згоду Лула пообіцяв парламентарям швидке надання ресурсів для проєктів у виборчих округах і призначення нового складу урядового апарату прискореними темпами. Такий вид непотизму є традиційним для Бразилії.
Активісти говорять про ще жахливішу катастрофу, ніж за Болсонару. «Болсонару руйнував захист довкілля за допомогою декретів, їх скасувати легше, – сказала Суелі Араужу, експертка Кліматичної мережі, екологічному порталу Mongabay. – Однак тепер демонтаж природозахисного законодавства відбувається в Конгресі».
Цей випадок показує, наскільки обмежені можливості Лули в формуванні політики, адже ні Конгрес, ні більшість населення не вважає захист довкілля пріоритетом – на відміну від Європи. Тож міністерка захисту довкілля Сілва попередила, що це завдасть шкоди міжнародному авторитету країни. «Агропромисловість стріляє собі в ногу», – сказала вона, натякаючи на й досі не ратифіковану угоду про вільну торгівлю між ЄС та Південноамериканським спільним ринком (МЕРКОСУР). Проте агропромисловість, яка так чи інакше продає більшу частину своєї продукції до Китаю, зраділа. Деякі депутати внесли Марину Сілву до свого чорного списку та хотіли замінити на більш поступливого міністра зі своїх лав, написав у твіттері політолог Олівер Стюнкель із Фонду Жетуліу Варгаса.
Лула намагався залишатися незворушним
Лула намагався залишатися незворушним. Рішення щодо реструктуризації Кабінету міністрів ухвалено, але він іще має два козирі проти Marco Temporal: він може накласти на нього вето або сподіватися, що Верховний суд нарешті винесе доленосне рішення, якого чекали роками, й тим покладе край дебатам. Конгрес сподівався поспішним голосуванням стримати суд від винесення вердикту.
Якщо вердикт буде на користь корінних народів, Лула, ймовірно, ще зможе врятувати свій заплямований міжнародний імідж. Але з погляду реальної політики йому буде важко змінити курс у політиці щодо довкілля, корінних народів та Амазонки. Гальмівний маневр Конгресу був чітким попереджувальним сигналом. Він відбувся в момент, коли перші контрольні заходи нового уряду почали приносити свої плоди: після трьох місяців рекордного вирубування лісів воно значно скоротилося в квітні та травні 2023 року, згідно з супутниковими знімками.
Захист амазонських тропічних лісів став тим важелем, за допомогою якого Лула швидко повернув Бразилії повагу міжнародної спільноти. Втім, для колишнього очільника профспілки з автомобільної промисловості захист довкілля ніколи не був пріоритетом. Надто ж тоді, коли заважав реалізації великих проектів. За своєї попередньої каденції він запустив суперечливі та затьмарені корупцією ініціативи з будівництва, як-от Transposicao – відведення річки Сан-Франциско на північному сході на вимогу діячів агроіндустрії. Або дамба Белу-Монте на Амазонці, проєкт мрії для будівельних підприємств.
Лула також був дуже роздратований, коли агентство з охорони навколишнього середовища Ibama відмовило державній нафтовій компанії Petrobras у видачі ліцензії на буріння на ділянці в гирлі Амазонки. В Ibama розкритикували «тривожні невідповідності» та «серйозні ризики» на території, яка містить 80 відсотків мангрових заростей Бразилії, а також малодосліджену рифову систему Амазонки, де живе багато видів, яким загрожує зникнення. Шанси знайти там нафту непогані, адже неподалік, у глибині моря поблизу Суринаму та Гаяни, міжнародні нафтові концерни знайшли великі родовища.
Лула – приклад того, наскільки глибоко латиноамериканські ліві перебувають у пастці екстрактивного капіталізму
Захисники довкілля тішилися відмові, але незабаром з боку уряду подув зустрічний вітер. Александр Сілвейра, міністр вугільної промисловості та енергетики, назвав її «абсурдною» і закликав Petrobras залишити бурові установки в районі. Лідер урядової фракції в Сенаті, Рандольфе Родрігес, який походить із постраждалого штату Амапа, на знак протесту вийшов із партії міністерки Сілви «Мережа сталого розвитку». В інтерв’ю Родрігес, який, подейкують, має амбіції на губернаторські вибори 2026 року, сказав, що ні з владою Амапи, ні з громадянами його штату не було проведено консультацій.
Лула також приєднався до критики, заявивши, що йому важко уявити собі, як пошук нафти може шкодити довкіллю, й закликав до перегляду ситуації. Водночас він запустив програму субсидування звичайних автомобілів, орієнтовану передовсім на нижчі верстви середнього класу. Він перебуває під тиском обов’язку служити своєму електорату та переконаний, що Petrobras, як уже було за його першої та другої каденцій, може стати фінансовою опорою подібної державної політики перерозподілу та стимулювання.
Лула – приклад того, наскільки глибоко латиноамериканські ліві перебувають у пастці екстрактивного капіталізму: Мадуро, наприклад, висмоктує прибутки з експорту нафти й золота, не спромігшись ні індустріалізувати Венесуелу, ні навіть розвинути місцеве сільське господарство. В Болівії лівий «Рух до соціалізму» базує свою модель влади та економіки на клієнтському перерозподілі прибутків гірничої та газової промисловості, а також податків на експорт сої. Те саме в Аргентині. Навіть у Нікарагуа правитель Даніель Ортега обстоює видобуток корисних копалин і захоплення земель іноземними інвесторами – часто з неоднозначною біографією.
Екстрактивізм притаманний Латинській Америці ще з часів іспанського завоювання. Після здобуття незалежності він збагатив місцеві еліти. І хоча сьогодні існує чимало досліджень про недоліки ресурсного прокляття – від корупції на руйнуванні довкілля, рабства, нерівності до перешкоджання розвитку – еліти через жадібність та з міркувань зручності не бажають відмовлятися від нього. Мріяти про Ельдорадо, про легендарний скарб, який сам падає до рук щасливцям, і досі не перестали. Ліві уряди, що прийшли до влади на рожевій хвилі на зламі тисячоліть, несли як прапор риторику про революційну зміну системи. Але де-факто вони всього-на-всього додали до моделі перерозподільчий аспект. І навіть він був досить м’яким: високі ціни на сировину наповнювали приватні та державну скарбниці рівною мірою. Тож можна було роздавати гроші бідним без утрат для еліти – наприклад, через підвищення податків.
Малоймовірно, що такий шпагат вийде повторити цього разу. Світова економіка в стані кризи. Зміна клімату, війни та геополітичні потрясіння спричинили запеклу боротьбу за розподіл ресурсів. Організована злочинність підважує держави та сприяє руйнуванню довкілля – наприклад, через відмивання грошей навколо видобутку золота в Амазонській низовині. Якщо лівим не вдасться протиставити руйнівному, індивідуалістичному екстрактивізму привабливий альтернативний наратив, вони зазнають поразки – і в Латинській Америці, і будь-де. Бо тоді середній клас, який опиниться під загрозою зубожіння, або вже постраждалий від бідності нижчий клас волітиме чіплятися за старе, цілком відповідно до девізу «рятуйся хто може». Тоді повернення Болсонару в Бразилії або інших пророків загибелі не стане несподіванкою.
Автор: Сандра Вайс (Sandra Weiss) – політолог і колишній дипломат. До 1999 року вона була редактором інформаційного агентства AFP. Як вільний кореспондент Латинської Америки, вона публікує свої статті також у газетах Die Zeit і Die Welt.
Джерело:IPG-Journal, ЄС
