Новини України та Світу, авторитетно.

У росії новий распутін

Російська війна проти України йде, м’яко кажучи, не за планом. І Євген Пригожин, який очолює приватну військову компанію “Група Вагнера”, активізував публічну критику російської армії. Сьогодні, коли Кремль агресивно придушує всіх незгодних, як Пригожину вдається уникнути покарання?

З лютого 2022 року, коли президент Володимир Путін розпочав “спеціальну військову операцію”, він заявляв про різні цілі. Спочатку він хотів “денацифікувати” і “демілітаризувати” всю Україну (захопивши над нею контроль), а потім поставив за мету “звільнення” регіону Донбас. Крім того, він говорив про захист “історичних кордонів” Росії і стверджував, що це Захід змусив його напасти на Україну.

Усі ці зміни в риториці пояснюються динамікою на полях битв, перш за все, неодноразовими невдачами, помилками і неправильними розрахунками російських збройних сил. Простіше кажучи, Путін намагається зберегти обличчя. І досягнення цієї мети йому ускладнює Пригожин, від якого Путін, який сподівається на воєнні перемоги, стає дедалі залежнішим.

У великому інтерв’ю з прокремлівським політичним блогером Костянтином Долговим (воно було опубліковано 24 травня) Пригожин різко розкритикував спеціальну військову операцію. Він зазначив, що Росія замість денацифікації України зробила її “нацією, яка відома в усьому світі”. А замість “демілітаризації” Росія її мілітаризувала: “Якщо у них на початок спецоперації було умовно 500 танків, тепер у них їх п’ять тисяч. Якщо воювати тоді вміло 20 тисяч бійців – то тепер 400 тисяч”.

Пригожин однозначно покладає провину на російські еліти, особливо на вище військове керівництво, звинувачуючи їх у відсутності сильного бажання вести війну. І він попередив, що прості росіяни, розчаровані відсутністю прогресу, можуть збунтуватися. На його думку, єдиним розв’язання проблеми є активізація військових зусиль, введення воєнного стану, оголошення “нової хвилі мобілізації”. В іншому разі “ми просто Росію просрати можемо”.

Пригожин не помилився, поставивши під сумнів прихильність російських еліт до військової кампанії. На початку червня Костянтин Затулін, депутат Держдуми від путінської партії “Єдина Росія”, висловив подібні настрої, заявивши, що низка цілей цієї операції “перестали мати будь-який сенс”, а результатів немає за жодною. Він стверджує, що Росія повинна перегрупуватися і натиснути, проте в його словах відчувалося здивування з приводу того, що відбувається нагорі – у Кремлі. Практично весь кабінет (включно з міністром оборони Сергієм Шойгу, який став улюбленою мішенню для критики Пригожина) волів би уникнути подальшої ескалації, і не виключено, що армія розробляє стратегії саме з цією метою.

Це прагматичне рішення. Правлячий клас Росії здебільшого вважає, що країні важко “виграти” цю війну. Що довше вона битиметься, то більше вона буде схожа на Північну Корею, на країну, яка готова пожертвувати усім (рівнем життя, безпекою і навіть суверенітетом, з огляду на посилення залежності від Китаю, який мріє про російські ресурси) заради реалізації нав’язливих ідей лідера.

А ось Пригожина такий результат цілком влаштовує. Він хоче, щоб росіяни відмовилися від матеріального комфорту (при цьому сам він заробляє на цій війні колосальні гроші) в ім’я міфічної “унікальної країни-цивілізації”, яку являє собою Росія і “русскій мір” у широкому сенсі. На думку Пригожина, відмова російських еліт стати повноцінними ура-патріотами не має жодних виправдань, особливо на тлі зростання кількості загиблих серед цивільного населення через українські атаки на російську територію. І він так вважає не один.

Хоча невпинна пропаганда не зуміла переконати всіх простих росіян кинутися брати участь у війні, вона посилила їхню лють. Коли в січні я відвідувала Москву, ще можна було вільно висловлювати невдоволення Кремлем, принаймні в не дуже публічному порядку. Але зараз, як у сталінські часи, вороги скрізь. Друзі та сусіди пишуть доноси один на одного, а працівники кафе підслуховують розмови клієнтів.

Частина цих розгніваних росіян тепер бачить ворогів всюди, і вони не будуть заперечувати проти повної мілітаризації політичної та економічної системи Росії. Вони, як і раніше, за Путіна, проте війна затягнулася, і тому вони починають сумніватися в його силі. Чи означає це, що підвищується ймовірність бунту, про який говорив Пригожин (і якого він, судячи з усього, бажає)?

Щоб відповісти на це запитання, треба врахувати вплив Пригожина, який спирається на список бойових перемог і злодійських злочинів “Групи Вагнера”, що викликає жах. Крім того, розлюченим росіянам може подобатися безжалісна риторика Пригожина (“собаці собача смерть”, каже він у відеоролику зі стратою кувалдою колишнього вагнерівця, який перейшов на бік України).

Той факт, що Пригожин може без жодних наслідків критикувати військову кампанію (Долгов, який розмовляв із ним, був звільнений через це інтерв’ю), лише посилює його загадковість. У рідному місті Пригожина тепер можна сходити на екскурсію не тільки набоковським або пушкінським Петербургом, а й пригожинським.

Утім, Пригожин використовує цей вплив не для того, щоб кинути виклик Путіну. Навпаки, коли він критикує російську армію і політичні еліти, він відволікає увагу від людини нагорі. Крім того, Путін, напевно, значною мірою згоден із позицією Пригожина. Перебуваючи майже чверть століття при владі, Путін уже не здатен очолити революцію. Але війна в Україні (і часто божевільна путінська риторика) показують, що у своєму серці Путін є підбурювачем.

Пригожин перебуває поза системою, але саме їй він і служить. І в цьому сенсі він багато в чому схожий на Григорія Распутіна, “містичного старця”, який перед революцією 1917 року став другом останньої імператорської сім’ї Росії (Романових) і сильно впливав на неї. В обох випадках державі не вистачало згуртованості, а людина, яка перебувала біля керма влади, була нездатна до адекватного лідерства, навіть віддаючи накази. Цей вакуум почали заповнювати крайні елементи, але вони не намагалися вгадати, чого бажає начальник, і виконувати ці бажання; вони стверджували себе як силу, з якою потрібно рахуватися – і все це на тлі народного невдоволення.

Можливо, Путін ідентифікує себе з Пригожиним і цінує внесок “Групи Вагнера” в кампанію зі знищення України. Але він зобов’язаний розуміти, що незалежність, сміливість і амбіції Пригожина підривають соціальний спокій, абсолютно необхідний для виживання режиму. Кінець Распутіна, який став мішенню для декадентської еліти, був жахливий. Можливо, Пригожин йде тим самим шляхом.

Ніна Хрущова

Project Syndicate

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: