Зруйнування замінованої і контрольованої російською армією греблі Каховського водосховища, не лише завдало Україні величезної шкоди, забрало життя і майно людей, зробило південь зоною екологічного лиха, створило нові глобальні загрози для всього регіону Причорномор’я, а ще й відверто продемонструвала світу, що Росія є небезпекою глобального масштабу.
Треба знайти спосіб цю загрозу розумно подолати.
Ще на початку цього року професор політології Університету Рутгерса в Нью-Йорку Олександр Мотиль у статті для Foreign Policy зауважив, що серед західних політиків, аналітиків та журналістів майже відсутні будь-які дискусії щодо перспектив колапсу та розпаду Росії, назвавши це «небезпечним браком уяви». Адже незалежно від того, буде це добре чи погано для Заходу, до цього треба бути готовим.
Він вважає, що якщо розпад Росії піде шляхом руйнації Радянського Союзу, Російської та інших імперій, це матиме мало спільного з волею російської еліти чи політикою Заходу, оскільки будуть задіяні більш значні структурні сили.
«Ми можемо лише спостерігати за розгортанням драми ймовірного розпаду Росії. Ані політика Заходу, ні сам Путін не можуть вплинути на те, щоб зупинити його. Передусім через те, що Росія вже переживає глибоко вкорінені інституційні кризи, значно посилені людиною, яка зробила Росію крихкою та нестабільною і породила ймовірну іскру, яка призведе до її загибелі. Це не означає, що Захід повинен просто сидіти склавши руки, поки Росія деградує. Необхідно підготуватися до можливого розпаду», – наголосив професор Мотиль.
Імперська Росія є головною проблемою світу
Усі дії Росії є проявом імперської політики реваншизму, наголошує дослідниця Інституту Європейського університету у Флоренції Олена Снігир.
Після розпаду СРСР влада Росія не лише не відкинула, а й усіляко підтримувала і розвивала імперські комплекси. Це часто не розуміють або не відчувають на Заході, ігноруючи цю спадщину та незавершеність процесу деколонізації Росії.
І це не проблема лише кремлівського правлячого режиму. Цінностей, наративів, пов’язаних з імперською спадщиною дотримується більшість російського населення та еліт, включно з так званою ліберальною опозицією.
Яка, нерідко повторюючи той самий наратив про особливий тип російської демократії, який просуває Путін, нездатна сформулювати бачення перетворення Російської Федерації на державу, яка хоча б перестала бути загрозою і агресором щодо своїх країн-сусідів.
Тим часом, війна проти України суттєво впливає на Росію.
Відомий дослідник тоталітаризму Тімоті Снайдер вважає, що сучасна Росія сьогодні вона відповідає більшості критеріїв фашизму:
«культ вождя Путіна, культ мертвих, зосереджений на Другій світовій війні, і міф про минулу імперську велич відновлюються за допомогою цілющого насильства – звірячої війни проти України».
Від результату російсько-української війни залежить міжнародний порядок в Європі та усьому світі.
Стабільний і довготривалий мир не буде досягнутий, якщо Росія буде авторитарною державою з імперським мисленням у своїх діях. Тому в інтересах її сусідів Росії, а також решти Європи підтримати процес деімперіалізації та деколонізації РФ.
Лише це прокладе шлях до лібералізації Росії. Народи цієї величезної території повинні позбутися імперської спадщини, яка тяжіє над їхньою політичною культурою, історичними наративами та баченням майбутнього, вважає Олна Снігир.
Чого бояться західні аналітики?
Отже, імперія має бути зруйнована. Проте мало хто, наприклад, у Франції чи Німеччині бачить Росію як колоніальну імперію, яка може розпастися, там думають перш за все про умови мирних переговорів. І це впливає на рішення щодо досяжних цілей і можливих заходів для підтримки України, а також для тиску на Росію.
Якщо імперська та авторитарна структура в Росії збережеться, все що ми отримаємо в результаті – це призупинення війни. Україна буде озброюватися, а Росія буде готуватися до нового нападу. Тобто компроміси можуть призвести до повтору того, що вже було, коли з реваншу після Першої світової війни виросла Друга світова війна.
Що ж лякає західних експертів та політиків навіть у дискусії щодо можливого розпаду Росії?
Директор Інституту досліджень Європи, Росії та Євразії Університету Вашингтона Марлен Ларуель вважає, що ідея деколонізації Росії – посилення національних сепаратизмів і надії розвалити Російську Федерацію на частини, є нерозумною.
Його аргументи зводяться до того, що росіяни пам’ятають і не захочуть повторення часів після розпаду СРСР. Навіть етнічні меншини відчувають себе частиною якоїсь ширшої спільноти. Сьогодні немає таких сильних сепаратистських чи незалежницьких рухів, навіть у так званих «етнічних республіках», як це було в 1990-х роках і їх народи зовсім не хочуть цієї деколонізації. Мовляв, немає «прозахідних» республік і «пропутінського» центру в Москві.
Отже не факт що після розпаду Росії етнічні меншини будуть більш ліберальними, демократичними і співпрацюватимуть із Заходом, аргументує свою позицію Ларуель.
«80% населення Російської Федерації – етнічні росіяни. Чи хтось думає, що вони бажають розпаду своєї держави? Ми скоріше побачимо спалах насильства, хаосу, ніж мирне розчленування Росії на кілька незалежних держав. Тому більш ймовірним результатом розпаду Росії є не її демократизація, а громадянська війна. Це буде війна між різними збройними угрупованнями, ополченнями чи службами, а також угрупованнями еліт – у тому числі на місцевому рівні, які захищатимуться від розпаду країни і втрати влади», – вважає французька експертка.
На думку Марлен Ларуель, навіть якщо якимсь національним локальним елітам вдасться відокремити частину країни від решти, це створить, окрім громадянської війни, нову хвилю російського реваншизму, який захоче реінтегрувати втрачені території
Професор Ягеллонського університету Анджей Новак, якого важко запідозрити в проросійських симпатіях, також вважає, що намагатися повторити те, що сталося з СРСР є немудрим рішення.
Бо, на його думку, це лише зміцнить рішучість росіян, боронити імперію. Тому розумніше було б дотримуватися міжнародного права, повернути кордони України до рівня 1991 року і, розраховуючи на немалу частину західних країн, творити більшу коаліцію. Він вважає, що повернення Україною своїх кордонів вже було б нищівною поразкою російського імперіалізму.
Тож, польський історик не пропонував би візії розпаду Росії, бо ми розбудимо ще більш шалений опір РФ і зменшимо симпатії на Заході.
Член Координаційної ради Світового конгресу кримських татар у Польщі Недім Усеїнов дотримується подібної думки. Він вважає, що існуючі передумови не сприяють реалізації цього сценарію в короткостроковій перспективі через низький потенціал сепаратистських тенденцій при відносно високому рівні пасивності населення. Більше того, не варто пов’язувати обговорення можливого розпаду з питанням її деімперіалізації. Навіть можлива втрата Північного Кавказу та кількох інших суб’єктів сама по собі не може змінити імперський характер російської держави і поліпшити поведінку її еліт.
Отже, на його думку, краще «замінити розпливчасту риторику деколонізації на риторику звільнення України від російського гніту».
Такий підхід «здобув би більше розуміння і симпатії з боку західної громадської думки, що є ключем до отримання подальшої політичної, економічної та військової підтримки для перемоги. Тому зосередження на перемозі над російською армією на полі бою є набагато реалістичнішою і легітимнішою метою, ніж розвал Росії, що викликає величезне занепокоєння щодо безпеки і майбутнього її величезного ядерного арсеналу».
Найгіршим сценарієм, вважає Усеїнов, буде «занурення в хаос етнічної різанини – воістину апокаліптичне бачення в країні з найбільшим ядерним арсеналом».
Логічні пастки для Заходу
Як видається, є багато приводів для дискусії із цими аналітиками. Спробую це зробити, принаймні, поки заочно.
Доводити будь-кому прагнення виходу України з орбіти російського впливу на 9-му році війни з Росією мені видається дивним та зайвим. Це щодня переконливо доводять Заходу наші воїни та суспільство, яке активно допомагає ЗСУ, і хто має вуха і очі, і так це добре розуміє. Мені також складно уявити як саме, як зазначає Усеїнов, «з перемогою України та підтримкою Заходу у нової кремлівської еліти з’являється можливість форсувати далекосяжну децентралізацію країни та розпочати реальний діалог з її регіонами», бо я не бачу такої еліти і таких прагнень.
Ніхто в Україні не збирається відволікатися від зосередження на перемозі, проте одним з її наслідків мають стати зміни навколо Росії та в ній самій, які забезпечать нам тривалий мир і безпеку.
Водночас цілком можна погодитися з думкою Усеїнова, що етнічні рухи в Росії слід підтримувати вже зараз, впроваджуючи продуману стратегію, яка включає, серед іншого, роботу з активістами як на батьківщині, так і в еміграції, спираючись у тому числі на спадщину міжвоєнного політико-інтелектуального руху, відомого як «прометеїзм», який підтримував незалежницькі ініціативи серед народів тодішнього СРСР, допомагаючи урядам та організаціям в еміграції протистояти комуністам.
Взагалі в аргументах проти деколонізації, розпаду РФ мені вбачається логічна невідповідність і пастка – мовляв, не зачіпаймо імперію, бо її будуть затято боронити. Але залишена у нинішньому вигляді імперія навіть після поразки невдовзі повернеться до своєї колоніальної політики.
- Тобто Захід остерігається сплаху реваншизму після дезінтеграції Росії, яка у цю саму хвилину вже тривалий час проводить агресивну реваншистську політику?
- Захід боїться, що Росія зануриться у хаос громадянської війни, отже нехай далі триває її агресія проти України та існує ризик нової агресії проти країн Балтії, Молдови, Польщі?
- Захід лякає те, що Росія застосує ядерну зброю, тоді коли вона і без того посилює ядерну загрозу, розміщаючи ядерну зброю в Білорусі та вчиняючи нелюдський терористичний акт зі знищенням Каховської ГЕС, що рівносильно застосуванню зброї масового знищення?
Чому про це потрібно дискутувати?
Дуже імпонує позиція польської журналістки, експертки з питань Сходу Аґнєшки Ліхнерович та професора Інституту політичних досліджень Польської академії наук, посла Сейму, колишнього заступника міністра закордонних справ Павела Коваля, які цього року у співавторстві видали книгу «Спокійно вже не буде. Кінець нашої прекрасної епохи».
Вони переконані, що вже сама дискусія про можливий розпад Російської імперії важлива з двох причин.
- По-перше, тому що ця тема ще не дуже присутня на Заході, а сценарій настільки ймовірний, що він просто зобов’язаний бути до цього готовими.
- А по-друге, саме ідея деколонізації і розпаду імперії дозволяє краще зрозуміти те, що відбувається в Україні, і може вплинути на польські та західні рішення.
Павел Коваль наголошує на важливості спадщини польських прометеїстів міжвоєнного періоду – адже згодом їх думки були перенесені на Захід дуже впливовими вченими, такими як Річард Пайпс, Оскар Галецький, Влодзімєж Бончковський та Збігнєв Бжезинський. Ідеї перетворилися на доктрину, а вона – на політичні рішення.
У американському аналітичному центрі RAND Corporation, наприклад, вже в середині 1970-х почали вважати, що Радянський Союз розвалиться по національних швах. І з часів адміністрації Картера і далі, позиція полягала в тому, щоб підтримувати і підживлювати націоналізм по всьому СРСР, а також фінансово підтримувати діаспори. На жаль, після цього американські політики вирішили зупинити процес, який вони самі ж роками і стимулювали.
Переваги сценарію розпаду Росії
Авторитетний американський дослідник, старший науковий співробітник Jamestown Foundation у Вашингтоні Януш Бугайський у своїй книзі «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування Росії» (2022 рік) взагалі зосереджується на ймовірних сценаріях розпаду Російської Федерації, який супроводжуватиметься ідеологічним безладдям, економічним і демографічним занепадом, регіональними заворушеннями.
Крім того, дослідник прогнозує наслідки зникнення Росії з геополітичної мапи світу для сусідніх держав, передусім України, Білорусі, Молдови, Польщі та країн Балтії.
На його переконання, ми є свідками революції в глобальній системі безпеки, до якої західні політики явно не готові. Замість того, щоб підготуватися до можливого поширення хаосу за межі Росії і скористатися втратою нею статусу імперії, західні політики, застрягли в минулій епосі, вважаючи, що вони можуть повернутися до статус-кво часів Холодної війни, а деякі навіть пропонують Москві гарантії безпеки, щоб зберегти країну недоторканою.
Це однак є неминучим і зовсім не означає чорних хмар для світового порядку, пише автор. Так, цей процес підживлюється боротьбою еліт за владу і зростаючим суперництвом між центральним урядом і невдоволеними регіонами, що може призвести до громадянських воєн і прикордонних суперечок у деяких частинах країни.
Однак він також сприятиме появі нових держав і міжрегіональних федерацій, які контролюватимуть власні ресурси і більше не посилатимуть своїх людей вмирати за Московську імперію.
Бугайський переконливо говорить саме про переваги такого сценарію. У міру того, як Москва заглиблюватиметься всередину себе, її здатність до зовнішньої агресії зменшуватиметься. Як держава, що не відбулася, підпадає під міжнародні санкції і позбавлена своєї ресурсної бази в Сибіру, вона буде серйозно обмежена в своїх можливостях нападати на сусідів.
Від Арктики до Чорного моря східний фронт НАТО стане безпечнішим, оскільки Україна, Грузія і Молдова повернуть свої окуповані території і зосередяться на інтеграції в Європейський союз і НАТО без страху перед російською реакцією.
Країни Центральної Азії також відчують більше свободи і зможуть звернутися до Заходу за допомогою в питаннях енергетики, безпеки та економічного співробітництва.
Китай, з іншого боку, матиме слабші позиції для розширення свого впливу, оскільки він більше не зможе співпрацювати з Москвою, а на території Російської Федерації можуть з’явитися нові прозахідні держави, що посилить стабільність у кількох регіонах Європи та Євразії.
Хоча ядерна зброя все ще залишатиметься потенційною загрозою, російські лідери не вчинять національного самогубства, запустивши її проти Заходу. Натомість вони намагатимуться врятувати своє політичне майбутнє та економічні статки – так само, як це робили радянські еліти.
Думку про те, що західні лідери лише допомагають Путіну, коли говорять про занепад Росії, Бугайський вважає є оманливою.
Кремль стверджує, що Захід хоче знищити Росію незалежно від його реальної політики, а заперечення з боку Вашингтона і Брюсселя лише підживлюють кремлівські теорії змови.
Набагато ефективнішим підходом було б чітко заявити про те, що саме підтримує Захід. Відкрита підтримка демократії, федералізму, громадянських прав і автономії республік і регіонів може допомогти підбадьорити та регіональні еліти та громадян.
Процес вже розпочався
Треба зрештою зрозуміти, що цей процес вже розпочався. Так, реалістичні школи міжнародних відносин не враховують у своїх аналізах роль суспільств і силу ідей. Однак, як переконаний Павел Коваль, зовсім не враховувати їх є помилкою.
Потрібно визнавати не лише силу російського центру влади, але й суспільних рухів, нинішніх чи потенційних, у Чечні, Якутії, Татарстані, розуміти що там відбувається. Ось і зараз, якщо Захід справді серйозно спримає власні цінності свободи про і демократії – потрібно брати до уваги прагнення людей, які живуть у Росії або у вигнанні і, тим не менше, протистоять цій злочинній імперії.
8 червня у Варшаві розпочалася чотириденна третя сесія З’їзду народних депутатів Росії, на якій із онлайн включенням виступив представник легіону «Свобода Росії». Повідомивши, що вже другий тиждень ця структура проводить «спеціальну миротворчу операцію на Білгородщині», він закликав надати допомогу коштами та зброєю для боротьби з путінським режимом.
Надихає й те, що хоч і не так швидко, як того вимагають виклики, але на Заході періодично ламається черговий психологічний бар’єр. Згадаймо як перед російський повномасштабним вторгненням взагалі існували великі сумніви, чи варто надсилати зброю в Україну. Тепер ЗСУ вже мають сучасні артилерійські ракетні системи, танки, системи протиповітряної та протиракетної оборони, партнери готові надати винищувачі F-16. І скала російської імперії також неодмінно лусне, якщо продовжувати її лупати.
Анатолій Курносов
