Протягом останніх кількох місяців міжнародне співтовариство з нетерпінням чекає на літній контрнаступ України. Але великі очікування можуть бути небезпечними. Навіть після вражаючих військових успіхів 2022 року українські військові зіткнуться з серйозними перешкодами, намагаючись подолати великі російські сили, які все ще займають трохи менше 20% території країни і глибоко укріпилися вздовж лінії фронту, що простягається на понад 1000 км.
По-перше, наступальна війна – це важко. Ще важче, коли вона ведеться у великих і малих містах. За словами Джона Спенсера, завідувача кафедри міських війн в Інституті сучасної війни, це пов’язано з тим, що міста є тактично обмежуючими факторами. Забудовані райони пропонують багато готових укриттів над і під землею. При правильному використанні захисники можуть здивувати нападників засідками з близької відстані, перетворюючи окремі будівлі на смертоносні фортеці.
Це має насторожити українських військових планувальників. Дійсно, відкриті степи і окопи були місцем проведення більшості бойових дій в останні місяці. Але від Донецька і Луганська на сході до Мелітополя і Севастополя на півдні шлях до повного звільнення України густо вкритий окупованими містами. Росія, швидше за все, використовуватиме ці міста для того, щоб окопатися. І хоча Україна може контролювати темп і напрямок її контрнаступу, українським військам, ймовірно, все одно доведеться регулярно брати участь у міських боях.
Звичайно, Україна все ще має хороші шанси на просування вперед. Її збройні сили є спритними і високомотивованими, і вони звикли дивувати як західних аналітиків, так і своїх російських супротивників. Росіяни також стикаються з власними проблемами. Захищаючи окуповані міста, вони можуть бути відрізані від підтримки і постачання. Українці тренуються використовувати ці слабкі місця. Але навіть маючи більші військові формування і західну техніку, вони плистимуть проти течії.
По-друге, окрім тактичних обмежень, Україна має жорсткіші, ніж зазвичай, політичні обмеження. Про це легко забути. За більш ніж п’ятнадцять місяців, що минули від початку повномасштабного російського вторгнення, на рахунку України є чимало важко зароблених успіхів на полі бою. Однак вони були досягнуті всупереч труднощам. На відміну від Росії, Україна воює на своїй землі; це обмежує її можливості вести війну.
Це багато в чому стосується цивільного населення. У міських боях нападники можуть зменшити свої втрати, обстрілюючи захисні споруди перед тим, як піти на штурм. Проте, на відміну від джунглів чи пустелі, міста не є нейтральними. Присутність цивільних змінює те, до чого нападники можуть бути готові або що їм можуть дозволити.
Міжнародне право відіграє тут важливу роль. Відповідно до Женевських конвенцій, учасниками яких є і Україна, і Росія, воюючі держави повинні постійно дбати про захист цивільного населення та цивільних об’єктів. Це не означає, що супутня шкода завжди є незаконною, але втрати мають бути пропорційними очікуваній військовій вигоді, а не результатом невибіркових обстрілів. Росія ігнорує ці закони в масштабах, які багато хто вважає частиною більш широкого геноциду. Україна – ні. Це ключова причина, чому українські війська не вдаються до масових обстрілів окупованих міст, а також неодноразово попереджають цивільне населення про необхідність вживати заходів обережності, як, наприклад, під час кампанії зі звільнення Херсона наприкінці минулого року.
Висока ймовірність жертв серед цивільного населення вплине на майбутній контрнаступ України. Це буде особливо складно в густонаселених районах. Хоча багато місцевих жителів постраждалих міст можуть вирішити евакуюватися, деякі з них неминуче залишаться на місці. Зіткнувшись з російським супротивником, який розташувався позаду або поряд зі значною кількістю українських цивільних осіб, Україна буде обмежена в можливостях наступу і маневру.
Росія вже змусила Україну прийняти війну як ціну свободи, але їй не вдасться знищити українську людяність. Тому перед військовими планувальниками в Києві стоїть завдання виснажливого розрахунку місць і населення. Вони повинні вирішити, де воювати і скільки це може коштувати. Поки що це таємниці, які охороняються. Але звільнити Україну, безсумнівно, буде важче, ніж її захистити.
З огляду на це, міжнародна рішучість є більш важливою, ніж будь-коли. З лютого 2022 року підтримка союзників України відіграє ключову роль у боротьбі проти російського вторгнення. Поточні дипломатичні зусилля, обмін розвідданими та військова допомога залишаються життєво важливими і не повинні прив’язуватися до короткострокових цілей. Ось чому будь-які ознаки надмірної самовпевненості в літньому контрнаступі викликають занепокоєння, адже розчарування дуже легко призводить до розчарування.
Насправді, вирішальна військова перемога України може бути ще далекою. Вона також коштуватиме дорого, але не так дорого, як передчасний мир. Оскільки багато хто на Заході вже прагне побачити віддачу від інвестицій, а розмови про “верхню межу” американської допомоги в деяких колах набувають все більшого розмаху, Україна потребує систематичної підтримки, яка б не відходила від обраного курсу. Майбутній український контрнаступ є важливим моментом у війні, але його не слід розглядати як останній шанс України на перемогу.
Теннісон Дірінг
