Оскільки війна в Україні вступає в чергову фазу з майбутнім наступом українських військ, очевидно, що Китай позиціонує себе так, щоб отримати вигоду від її результату незалежно від того, яка сторона в кінцевому підсумку переможе. Китай вже зміг отримати значні вигоди у відносинах з Росією, оскільки Москва стала більш залежною від Пекіна в питаннях економічного виживання і політичної підтримки. Китай також зміцнив свої позиції у відносинах з Європейським Союзом, особливо з Німеччиною і Францією, які, схоже, визнали зростаючу роль Пекіна у формуванні відносин між Києвом і Москвою. Хоча в Європі немає консенсусу щодо подальших відносин з Китаєм, низка нещодавніх візитів до Китаю на високому рівні канцлера Німеччини Олафа Шольца, президента Франції Еммануеля Макрона, президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн і міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок наочно продемонстрували, що, незважаючи на географічну віддаленість, Китай стає все більш впливовою силою в Європі.
За останні півтора року змінилося уявлення про те, як Китай може отримати вигоду від війни Росії. На початку лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін і лідер Китаю Сі Цзіньпін зустрілися незадовго до того, як російські війська почали повномасштабне вторгнення в Україну. Якщо Путін тоді розкрив свої плани, то Сі, вочевидь, не відрадив його від жорстокого нападу. У спільній заяві за підсумками цієї зустрічі було проголошено партнерство “без обмежень”. Якби Росії вдалося здійснити початкове вторгнення і захопити Київ у перші ж дні, міжнародний порядок, заснований на правилах, був би ослаблений. Сполучені Штати та їхні союзники і партнери, які так довго підтримували Україну, поставили б під сумнів свої зобов’язання. Перемогу здобула б автократична сила. Все це, звичайно, було б музикою для вух Сі, і все це без жодного пострілу з боку Пекіна.
Як Пекін виграє зараз
Сьогодні це вже інша історія, але Китай, однак, виграє. Затяжна війна на виснаження в Україні відповідає інтересам Пекіна, оскільки призведе до довгострокового ослаблення Росії, тим самим докорінно змінивши китайсько-російський баланс сил на користь Китаю на довгі роки вперед. Китай також отримує вигоду від дешевих російських енергоносіїв, які підтримують його економіку і покращують конкурентні позиції Китаю на світових ринках. У вартісному вираженні експорт російського трубопровідного газу до Китаю у 2022 році зріс у два з половиною рази, а експорт скрапленого природного газу до Китаю – більш ніж удвічі. Минулого року Китай також збільшив обсяги російського вугілля на 20%.
На додаток до енергетики, Китай виграє від переорієнтації пріоритетів Росії, спричиненої її вторгненням в Україну, у сфері військової модернізації. Найбільшим призом на горизонті для Пекіна є переговори з Москвою про доступ до її передових військових технологій, особливо до силових установок ударних підводних човнів, де Китай значно відстає від Росії та Заходу. Це також стосується кількох інших російських систем озброєнь, в тому числі гіперзвукових ракетних технологій, де останні три десятиліття доступу до західних технологій дозволили Москві розвинути і вдосконалити системи радянських часів.
Значна частина дебатів на Заході сьогодні стосується кінцевої мети в Україні, але дуже мало – потенційної кінцевої мети в Росії, яка для Китаю залишається ключовим питанням. Безрозсудне вторгнення Путіна в Україну майже гарантувало, що Росія вийде з конфлікту ослабленою і зменшить свою відносну владу в Євразії та у світі. Історія показала, що російські війни, які ведуться за межами національної території, як правило, породжують потужні відцентрові сили всередині країни, що призводить до внутрішніх потрясінь, як це було після російсько-японської війни 1904 року і поразки царських армій у 1917 році. Або Путін, або його можливий наступник можуть звернутися до Пекіна за підтримкою в боротьбі з внутрішніми чварами. Тоді Китай міг би обумовити свою підтримку вірністю Пекіну.
Існує й інший варіант, шанси на який невеликі, але не нульові. Поразка у великій зовнішній війні може в крайньому випадку призвести до розколу російської держави, як це сталося після радянської війни в Афганістані, коли СРСР розпався через два роки після виведення радянських військ. І тут Пекін також виграє, якщо центральна і східна частини Росії стануть об’єктом китайського хижацтва щодо ресурсів, васалізації або – як би малоймовірно це не виглядало зараз – навіть колонізації.
На двадцятому Національному з’їзді Комуністичної партії Китаю, який забезпечив Сі безпрецедентний третій термін на посаді вищого керівника Китаю, він сформулював свою мету “перетворити Китай на велику сучасну соціалістичну країну, яка до середини століття буде лідирувати у світі за сукупною національною силою і міжнародним впливом”. З геополітичної точки зору, васалізація Росії і поглинання Тайваню є важливими кроками на шляху до цієї мети. Китай може досягти цієї мети, якщо васалізує Російську Федерацію, одночасно утримуючи Європу прив’язаною до свого ринку, тим самим ізолюючи Сполучені Штати і фактично виключаючи їх з Євразії. Пекін може навіть відчути нагальну потребу відправити більше своїх військових до північного кордону, а можливо, і далі, оскільки негайні наслідки російської фрагментації, безсумнівно, загрожуватимуть його доступу до енергії та продовольства. Фрагментація Росії стане геостратегічною трансформацією, яка спричинить структурну перебудову великої держави в масштабах, подібних до яких світ не бачив протягом трьох століть. Вона створить справжню китайську “імперію середини”, чия сукупна потужність затьмарить те, що можуть запропонувати Сполучені Штати та їхні демократичні союзники.
Чому Україна має перемогти
Існує сценарій, за яким Китай не виграє від вторгнення Росії в Україну, принаймні, не більше, ніж він вже отримав. По-перше, Захід повинен переозброїтися, причому Європа повинна відновити свій військовий потенціал в НАТО, щоб забезпечити основну частину звичайних засобів стримування і оборони в Європі, а Сполучені Штати повинні забезпечити ядерну парасольку і високотехнологічні засоби. Переозброєння Європи в НАТО є неодмінною умовою миру на континенті, водночас збільшуючи загальну військову міць демократичних країн світу і відлякуючи агресорів від спроб кинути виклик існуючому порядку. Не менш важливо, що цей сценарій залежить від успішної оборони України та відновлення національного контролю над своєю територією в межах кордонів 1991 року.
Перемога України підтвердила б основний принцип після 1945 року, що кордони не можуть бути змінені силою. Вона показала б, що Захід має достатню силу, щоб захистити існуючий міжнародний порядок, надіславши чіткий сигнал як Москві, так і Пекіну. Це також стало б трансформаційним для Східної Європи, оскільки приклад відбудованої і демократичної України, можливо, вирве Білорусь з орбіти Росії. Україна може перемогти. Українські війська можуть відбити російське вторгнення за допомогою більшої кількості зброї та допомоги Заходу. В той самий час Сполучені Штати повинні працювати зі своїми союзниками і партнерами, щоб дати відсіч китайській агресії в Індо-Тихоокеанському регіоні і за його межами.
Ендрю А. Міхта
