Докази потенційних порушень прав людини можуть бути втрачені внаслідок їхнього видалення соцмережами, з’ясувала ВВС.
За допомогою штучного інтелекту соцмережі видаляють зі своїх платформ відео, що містять сцени насильства. Але саме так кадри, які в деяких випадках могли б допомогти суду, можуть зникнути назавжди.
Meta і YouTube кажуть, що у такий спосіб прагнуть захистити користувачів від шкідливого контенту.
Але на думку Алана Расбріджера, члена наглядової ради Meta, платформи демонструють надмірну обережність в модерації.
Соцмережі наполягають, що відео із зон бойових дій можуть залишатися онлайн, якщо становлять суспільний інтерес. Проте коли BBC спробувала завантажити кадри вбивства цивільних в Україні, їх швидко прибрали.
Штучний інтелект (ШІ) запрограмований автоматично видаляти шкідливий і насильницький контент. Утім, коли справа доходить до модерації відео з країн, де триває війна, машина просто не може визначити, чи ці кадри – доказ порушення прав людини.
Правозахисники наполягають: соцмережі мають терміново вжити кроків, аби запобігти зникненню цієї інформації.
“Штучний інтелект програмували так, щоби у момент, коли машина бачить щось, що здається важким або травматичним, одразу прибирати це”, – пояснює Расбріджер ВВС. Раду Meta, до якої він входить, створив Марк Цукерберг. Це своєрідний незалежний “верховний суд” компанії, якій належать Facebook й Instagram.
“Гадаю, наступне питання полягає в тому, як нам розробити механізми, щоби або люди-модератори, або ШІ ухвалювали більш зважені рішення”, – додає Расбріджер.
Ніхто не заперечуватиме право техкомпаній на контроль свого контенту, пояснює посол США з питань кримінального правосуддя Бет Ван Скок: “Однак ми неабияк занепокоєні, що ця інформація раптово зникає”.
Ігор Захаренко, колишній ведучий тревел-шоу, а зараз – воєнкор, зіткнувся з цим в Україні. Від початку повномасштабної війни він документує вбивства росіянами цивільних.
ВВС зустрілась з ним в передмісті Києва, де рік тому чоловіки, жінки й діти загинули від рук російських військових під час спроби втекти від окупації.
На кадрах, зафіксованих Захаренком, – щонайменше 17 тіл цивільних та згорілі автівки.
Він хотів викласти відео в інтернет, щоби світ дізнався, що відбувається в Україні. Але коли завантажив кадри у фейсбук й інстаграм, їх швидко видалили.
“Самі росіяни казали, що це фейки, що цивільних не чіпали, воюють тільки з українською армією”, – розповідає Ігор.
Використовуючи фіктивні акаунти, ми теж виклали кадри Ігоря в інстаграм і ютюб.
Протягом хвилини інстаграм видалив три з чотирьох відео.
Ютюб спочатку застосував вікові обмеження до трьох відео, але за десять хвилин прибрав їх усі.
Ми спробували ще раз – але завантажити їх взагалі не вдалося.
Наше клопотання відновити відео на тій підставі, що вони містили докази воєнних злочинів, ютуб відхилив.
Компанії YouTube і Meta кажуть, що чутливий контент може залишатися в мережі, якщо він становить суспільний інтерес. Але наш експеримент із відео Ігоря свідчить про протилежне.
Meta запевняє, що відповідає “на запити від правоохоронних органів у всьому світі” та “продовжує вивчати додаткові можливості для підтримки процесів міжнародної відповідальності… відповідно до наших юридичних зобов’язань та зобов’язань щодо конфіденційності”.
YouTube, своєю чергою, пояснює, що попри винятки для контенту, що становить суспільний інтерес, платформа не є архівом.
“Правозахисники, активісти, дослідники, журналісти та інші особи, які документують порушення прав людини (або інші потенційні злочини), повинні дотримуватись передових методів захисту та збереження контенту”, – відповіла компанія на запит BBC.
Випадок із відео Ігоря – далеко не єдиний. BBC також поговорила із сирійцем на ім’я Імад. Він був власником аптеки в Алеппо, поки у 2013 році туди не поцілила бомба.
Чоловік згадує, як вибух наповнив кімнату пилом і димом. Почувши крики про допомогу, він вибіг на вулицю і побачив навколо десятки жертв – померлих і поранених.
На місці трагедії працювала місцева телекомпанія. Її журналісти запостили свої відео на власному каналі у ютубі та у фейсбуку. Але згодом їх вилучили.
Сирійські журналісти розповіли ВВС, що Їхні жорсткі диски, де зберігалося оригінальне відео, були знищені під час подальших бомбардувань Алеппо.
Кілька років поспіль, коли Імад оформлював документи на отримання притулку в ЄС, його попросили надати інформацію, яка б підтверджувала його присутність на місці події.
“Я був впевнений, що моя аптека потрапила у кадр. Але коли зайшов в інтернет, то побачив, що відео видалили”.
Некомерційна організація Mnemonic, що базується в Берліні, займається документуванням порушень прав людини. Mnemonic розробила програму для автоматичного завантаження й збереження доказів потенційних воєнних злочинів.
Спочатку вони це робили для Сирії, а тепер – для Ємену, Судану та Україні.
Вони зберегли понад 700 тисяч відео із зон бойових дій, перш ніж їх видалили із соціальних мереж, у тому числі відео атаки в Алеппо, очевидцем якої став Імад. Кожен кадр може містити ключ до розгадки того, що насправді відбувалося на місці атаки.
Такі відео можуть допомогти розслідувачам точніше встановити локацію, дату злочину чи вказати на самого злочинця. Довести воєнні злочини неймовірно складно, тому важливо зібрати якнайбільше джерел.
“Перевірка фактів схожа на складання пазла. Ви збираєте, здавалося б, незв’язані фрагменти інформації, щоби побудувати повнішу картину того, що сталося”, – каже Ольга Робінсон з BBC Verify.
Але організаціям на кшталт Mnemonic бракує ресурсів. Моніторити всі зони бойових дій вони не встигають. Тому архівування матеріалів з соцмереж часто лягає на плечі простих людей чи волонтерів – таких як Рава.
Жінка живе у Сполучених Штатах. Але її родина залишилась в Ефіопії, де вже кілька років триває збройне протистояння.
Влада Ефіопії жорстко контролює витік інформації з країни. Тож чи не єдиним джерелом новин про ситуацію в регіоні стали соціальні мережі.
“Це був наш обов’язок, – розповідає Рава. – Я витратила багато часу на збір інформації. Коли бачиш ці відео онлайн, намагаєшся перевірити їх, використовуючи всі доступні методи. Але багато з матеріалів вже видалені. І це засмучує”.
Правозахисники наполягають: соцмережі мають якнайшвидше створити глобальний архів, де б зберігалися видалені відео. І до цього архіву повинні отримати доступ правоохоронні органи і розслідувачі.
Бет Ван Скок, посол США з питань правосуддя, погоджується: “Нам необхідно створити механізм, за допомогою якого цю інформацію можна зберегти для можливого притягнення до відповідальності у майбутньому. Соціальні мережі мають бути готові до взаємодії з правоохоронцями”.
Джек Гудман і Марія Коренюк
