Заяви вірменського прем’єра привносять рух у карабаський конфлікт, що зайшов у глухий кут. Але навіть угода навряд чи забезпечить велику безпеку.
22 травня 2023 року прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зробив на пресконференції кілька безпрецедентних для вірменського лідера заяв. Вірменія готова визнати територіальну цілісність Азербайджану, який займає 86 600 квадратних метрів, куди входить Нагірний Карабах. Однак права і безпека вірмен в Нагірному Карабасі повинні обговорюватися в рамках діалогу між Баку і Степанакертом, додав Пашинян.
Він вже піднімав питання територіальної цілісності після чотиристоронньої зустрічі в Празі і нещодавно у вірменському парламенті, хоча і не так явно. Так, за словами Нікола Пашиняна, підписання мирного договору або угоди про нормалізацію відносин між Вірменією і Азербайджаном не за горами. Однак такі надії з’являються не вперше. У 2022 році були аналогічні заяви, в яких підкреслювалося, що мирний договір може бути укладений до кінця року.
Через вторгнення Росії в Україну та напади Азербайджану на Вірменію, ЄС та США виступили з ініціативами щодо посилення своєї ролі в регіоні. І Брюссель, і Вашингтон запропонували альтернативну арену для переговорів між Єреваном і Баку. І хоча ЄС чітко дав зрозуміти, що це спроба посередництва, яка не конкурує з Росією, і що у нього немає проблем з паралельними переговорами з Москвою, Вірменія все ще припускає, що це конкуруючі переговорні арени. Тим часом Нагірний Карабах закликав до миротворчої місії під мандатом ООН. Це кінцева мета безпеки, оскільки мандат російських миротворців закінчується через два роки, а потім його доведеться продовжувати. Однак навряд чи Баку погодиться на це.
До недавнього часу ніяких подробиць запропонованих мирних угод офіційні особи не розголошували. Однак під час останньої зустрічі в Брюсселі президент Європейської Ради Шарль Мішель заявив, що «глави держав та урядів підтвердили свою однозначну відданість Алма-Атинській декларації 1991 року та відповідній територіальній цілісності Вірменії (29 800 квадратних кілометрів) та Азербайджану (86 600 квадратних кілометрів)». Зустрічі в Брюсселі передували чотириденні інтенсивні переговори міністрів закордонних справ Вірменії та Азербайджану у Вашингтоні. Прес-конференція Нікола Пашиняна стала спробою пояснити загальну логіку переговорів.
Протягом усієї історії були численні спроби вирішити конфлікт.
Необхідність жорстких рішень про нові поступки Пашинян обґрунтував не поразкою Вірменії під його керівництвом, а не не дуже міцною правовою базою, на якій Вірменія веде переговори щодо нагірно-карабаського конфлікту. Швидше, це популістський поштовх, який ще більше перешкоджає можливій єдності вірменського суспільства. Протягом усієї історії мали місце численні спроби врегулювати конфлікт різними планами, які пропонувалися окремо як Мінською групою ОБСЄ, так і США і Росією.
Хоча жоден з планів не забезпечував незалежності Нагірного Карабаху, жоден з них не говорив про прямий контроль Баку над цим районом. Однак правлячій партії Вірменії здається простіше тепер посилатися на попередні уряди, щоб виправдати нинішні поступки. Ця тактика розпалює внутрішні чвари і змушує політичні дебати зосереджуватися не на сьогоденні та майбутньому Вірменії, а на минулому конфлікту.
Заяви звучать в той час, коли головним безпековим питанням Вірменії є можливість подальшої широкомасштабної агресії з боку Азербайджану. Це може дозволити країні досягти своєї стратегічної мети – відкриття коридору на півдні Вірменії. Зловісна риторика Азербайджану супроводжується політичними деклараціями про так званий Зангезурський коридор, який проходив би через Вірменію і з’єднував би Азербайджан з його екстериторіальним ексклавом Нахчивань.
Росія також зацікавлена у відкритті цього коридору, оскільки це покращило б торговельні зв’язки і дало можливість обійти санкції через Туреччину. Однак в декларації про припинення вогню від 9 листопада 2020 року немає згадки про коридор, за винятком Лачинського коридору. У заявах йдеться про необхідність відкрити всі регіональні транспортні сполучення, і Вірменія пропонувала Азербайджану три прикордонні пункти, але Баку відмовився. Для вірменських чиновників переговори про екстериторіальний коридор є червоною лінією. Останні переговори під егідою Євразійського економічного союзу також показали, що існують різні погляди на формулювання і логіку «коридору».
Звичайно, Росія має великий геополітичний інтерес у моніторингу транзиту між Азербайджаном і Туреччиною.
Тому ключове питання не в тому, чи прийде транзитний маршрут, а в тому, за яких умов і з якими юридичними формулюваннями. Звичайно, Росія має великий геополітичний інтерес у моніторингу транзиту між Азербайджаном і Туреччиною, і в заяві від 9 листопада 2020 року відповідальність за безпеку транзиту називає російську внутрішню розвідувальну службу ФСБ. Враховуючи триваючу конфронтацію із Заходом, це буде важливим транспортним маршрутом для Росії, щоб дістатися до свого стратегічного партнера Туреччини, минаючи Грузію та підриваючи роль Грузії як транзитної країни.
Водночас сам Нагірний Карабах вже понад чотири місяці перебуває під азербайджанською блокадою. Російські миротворці не можуть забезпечити вільне пересування Лачинським коридором, як це було погоджено в тристоронній декларації від 9 листопада, оскільки там створено новий азербайджанський пункт пропуску.
З огляду на ситуацію в Україні та пріоритети Заходу у війні проти Росії, вірменське суспільство побоюється, що як вторгнення у Вірменію, так і можливі етнічні чистки в Нагірному Карабасі можуть залишитися непоміченими або супроводжуватися лише порожніми політичними заявами. Хоча і європейські, і американські представники наголошують на важливості вирішення питань безпеки народу Нагірного Карабаху, жоден міжнародний і надійний механізм безпеки ще не обговорювався публічно. А враховуючи систематичні порушення прав людини в Азербайджані, важко уявити, що можуть бути гарантії безпеки без міжнародної участі. Президент Азербайджану Ільхам Алієв відкрито говорить про свої наміри щодо етнічних чисток.
В атмосфері прямих загроз безпеці у вірменському суспільстві спостерігається крайність чистого «управління очікуваннями» щодо Заходу, з одного боку, та до Росії, до Карабаху, до опозиційних партій і груп Вірменії, з іншого. З новим проблиском надії, який принесло розгортання спостережної місії ЄС на вірменській стороні кордону з Азербайджаном, серед деяких політичних груп і суспільства в цілому існує припущення, що визнання взаємної територіальної цілісності за сприяння Заходу принаймні забезпечить безпеку Вірменії.
Так само в опозиційних колах, а також у Нагірному Карабасі досі панує ілюзія, що Росія допоможе визнати невизнану країну або принаймні відкладе питання про її статус. З огляду на цю ілюзію, вважається, що переговори між Вірменією та Азербайджаном на західній переговорній арені перешкоджатимуть можливим крокам Росії в регіоні та забезпечать росіянам алібі за невиконання своїх зобов’язань як миротворчих сил. Ці екстремальні очікування можуть перешкодити переговорному процесу і збільшити ризик військової ескалації.
У зв’язку з цим у західних експертних колах також простежується абсурдне припущення та прорахунок, що з визнанням Нагірного Карабаху частиною Азербайджану та виведенням російської миротворчої місії конфлікт буде вирішено і значення Росії в регіоні знизиться. Однак відсутність адекватних міжнародних гарантій безпеки для населення Нагірного Карабаху дозволить Азербайджану провести етнічні чистки регіону. Це не покладе край конфлікту, а лише змінить його географію. Два варіанти – кривава різанина або примусова депортація – ще більше посилять роль Росії в регіоні як у військовому, так і в політичному плані. Росія теж на новому етапі конфлікту стане єдиною силою з «чобітьми на землі» і завдасть шкоди іміджу Заходу, який нездатний захистити права громадян Нагірного Карабаху.
Автор: Анна Геворгян – науковець у галузі сходознавства. Працює старшим науковим співробітником Центру культурно-цивілізаційних досліджень Єреванського державного університету.
Джерело: IPG–Journal, Німеччина
