На початку 2020 року мати з двома дочками у німецькому місті Крефельд написали новорічні побажання на шести паперових ліхтариках і запустили їх у небо. Ліхтарики, освітлені свічками всередині, здавна приваблювали людей. Але коли ця сім’я уявляла своє майбутнє, вона ніяк не чекала того, що сталося тієї ночі.
Ліхтарики віднесло вітром до зоопарку Крефельда, де вони спричинили пожежу у вольєрі з мавпами. Внаслідок неї загинули десятки приматів, зокрема дві горили, п’ять орангутанів і одне шимпанзе.
Людське бачення майбутнього ніколи не буде стовідсотковим. Але це не означає, що ми приречені повторювати вчорашні помилки. Ми знаємо, що не можемо передбачити, куди приземляться наші небесні ліхтарики – і саме тому їх заборонили в багатьох країнах.
Ми також усвідомлюємо, що багато досягнень людства мають не найкращі наслідки: ліси горять, льодовики тануть, а біорізноманіття скорочується. Ми беремо в планети те, що нам потрібно, а натомість залишаємо гори сміття – його можна знайти в найглибших морських жолобах і в зовнішніх шарах атмосфери. Людська діяльність настільки суттєво вплинула на планету, що вчені оголосили нову геологічну епоху: антропоцен.
Як наша здатність думати наперед (і її недоліки) привела нас до цього моменту – і як вона може показати шляхи розв’язання наших проблем? Коли наші пращури-гомініни навчилися думати про майбутнє, це принесло кардинальні зміни — і не лише для нас, але й для планети.
У грецькій міфології Прометей подарував людству вогонь. Немає сумніву, що без вогню наш вид ніколи б не зміг розквітнути – але у цій історії є ще одна важлива деталь: ім’я Прометей грецькою означає “передбачення”.
За останні два десятиліття дослідження встановили дедалі більше фактів про когнітивні та неврологічні передумови нашої здатності до “розумових подорожей у часі”: здатності проєктувати погляд у минуле чи майбутнє. Виявляється, що пам’ять і передбачення мають багато спільного, і порушення в одному з них, як правило, поєднуються із порушеннями в іншому.
Діти поступово набувають здатності спрямовувати свої розумові “машини часу” у минуле та в майбутнє приблизно в одному й тому самому віці, а у старшому віці пам’ять про минуле і здатність уявляти майбутнє також мають тенденцію погіршуватися.
Але, звичайно, існують глибокі відмінності між минулим і майбутнім – і в першу чергу той факт, що майбутнє невизначене. Однією з причин, чому людська здатність уявляти майбутнє є настільки потужною, є те, що ми можемо думати одразу про кілька версій майбутнього, що дозволяє порівнювати ці варіанти та ухвалювати кращі рішення в сьогоденні. Здатність уявляти майбутнє тісно пов’язана із самоусвідомленням людини – вона є центральним для моральної відповідальності, наших найглибших тривог і навіть нашої свободи волі.
Здатність думати про майбутнє можна простежити аж до плейстоцену. Передбачаючи, що чекає їх попереду, наші предки робили списи з кам’яними наконечниками, знаючи, що згодом використовуватимуть їх, щоб полювати на тварин, і створювали пересувні контейнери, які дозволяли їм переміщувати харчі.
Протягом наступних тисячоліть люди дедалі частіше прагнули отримати навички та знання заздалегідь, формуючи себе та свою долю. Вони помітили закономірності світу довкола та створили інноваційні інструменти, такі як календарі, гроші та писемність, які значно покращили їхню здатність координувати майбутні події. Дедалі більше людей висаджували культури, які давали врожай лише за кілька місяців.
Набагато пізніше ключем до початку сучасної ери стало застосування передбачення в науці. Науковий метод по суті включає три етапи. Спочатку треба зібрати дані шляхом спостереження або експериментування, потім розробити потенційні пояснення цих даних, і, нарешті, на основі цих пояснень необхідно створити гіпотези, які згодом треба перевірити на практиці. Передбачення є частиною цього процесу: вчені роблять прогнози й перевіряють їх. Якщо вони не підтверджуються, теорії коригують – або висувають нові.
