Автори визнають, що до закінчення війни українське членство малоймовірне, однак, за деякими сценаріями, Київ міг би приєднатися до Альянсу навіть без повної деокупації українських територій.
Існують вагомі аргументи на користь членства України в НАТО. Найбільш очевидним з них є те, що стримування, засноване на гарантіях, партнерстві, погрозах запровадити санкції і військовій допомозі, вже двічі підводило Київ.
Заради довгострокової безпеки Європи не можна допустити, щоб стримування знову зазнало невдачі.
«Особливо це стосується країни, яка так багато пожертвувала заради своєї свободи. Вона виконала більшість критеріїв Плану дій щодо членства, в тому числі економічні, політичні і військові вимоги. Україна заслуговує на повний захист з боку НАТО. Маючи гарантії довгострокової безпеки, Україна зможе з більшою впевненістю брати участь у будь-яких майбутніх переговорах з Росією. Крім того, за останні п’ятнадцять місяців конфлікту Україна побудувала міцні культурні, політичні та безпекові мости з усіма членами НАТО і ЄС», – пишуть у своєму звіті експерти Atlantic Council Ганс Бінендейк і Франклін Крамер.
Вони також підкреслили, що не тільки Київ отримає вигоду, якщо приєднається до Альянсу. Українські Збройні сили стали однією з найбільш боєздатних і випробуваних у боях армій в Європі. Вони здатні ефективно користуватися широким спектром озброєння стандартів НАТО. Крім того, українські військові краще, ніж будь-хто інший, знають, як воює Росія. І тому вони мали б надзвичайну цінність для Альянсу.
Звичайно, членство вимагає згоди і ратифікації угоди усіма існуючими членами НАТО. Факт, що приєднання Швеції було затримано двома країнами, став нагадуванням про те, що шлях України до членства може виявитися нелегким.
«Фактичне членство до завершення нинішнього конфлікту є малоймовірним, оскільки деякі країни побоюються, що НАТО буде втягнутий безпосередньо в цю боротьбу», – пояснюють автори, додаючи, що деякі країни Альянсу навіть проти українського членства, поки Росія тримає в окупації бодай клаптик української території. Вони побоюються, що за таких умов стаття 5 Вашингтонського договору про спільну оборону рано чи пізно буде застосована.
Інші вказують на високий рівень довоєнної корупції в Україні і наполягають на необхідності змінити цю ситуацію. Будь-який план швидкого українського вступу в НАТО повинен враховувати ці перешкоди.
Враховуючи вищевикладене, Бінендейк і Крамер пропонують п’ять можливих підходів до вступу України в НАТО, які союзникам варто було б розглянути на саміті у Вільнюсі.
Запропонувати прискорене членство без жодних умов після початку прийнятного для України перемир’я
На саміті у Вільнюсі НАТО може заявити, що Україна вже виконала більшість критеріїв, визначених для кандидатів у Плані дій щодо членства. Ці критерії – не контрольний список, вони змінювалися з часом. Але загалом головними критеріями для членства були наступні: нові члени повинні підтримувати демократію і верховенство права, в тому числі толерантно ставитися до різноманітності; нові члени повинні розвивати ринкову економіку; вони повинні гарантувати безпеку, а їхні збройні сили мають перебувати під суворим цивільним контролем і працювати над підвищенням сумісності з іншими силами НАТО. Також нові члени повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними засобами, за винятком випадків реагування на незаконне застосування сили, збройний напад або інше порушення міжнародного права.
«У декларації саміту можна було б зазначити, що всі ці критерії вже виконані, і що, як і у випадку з Фінляндією і Швецією, ПДЧ для України більше не потрібен. Пропозиція про членство могла б з’явитися після задовільного для України режиму припинення вогню», – пишуть автори.
Згідно з таким сценарієм, НАТО не вимагатиме від України жодних запевнень щодо її майбутніх зусиль з повернення будь-якої окупованої території, яку Росія може утримувати після припинення вогню. Тому Київ міг би розглядати силові варіанти повернення контролю над регіонами.
«Але з практичної точки зору, Україна, ймовірно, не змогла б ефективно здійснити такі дії без підтримки країн НАТО у сфері розвідки, матеріально-технічного забезпечення й інших військових можливостей. Відповідно, НАТО матиме значний вплив на процес прийняття рішень в Україні», – вважають Бінандейк і Крамер.
Вони, однак, зауважують, що такий сценарій прискореного вступу України в НАТО стимулював би Росію не погоджуватися на перемир’я.
Прискорене членство в НАТО після прийнятного для України перемир’я, але з умовами
Цей варіант був би схожий на перший у тому, що він оминав би існуючий процес надання Україні ПДЧ. Аргументом було б те, що Україна заслуговує ставлення, яким скористалися Фінляндія і Швеція. Але при цьому буде союзники можуть зауважити, що Київ страждає від певних проблем, яких не було у Гельсінкі і Стокгольма. Тому замість того, щоб не висувати жодних умов взагалі, НАТО створить нові критерії спеціально для українського випадку.
Ці нові критерії будуть розроблені на основі того, що потрібно для досягнення консенсусу всередині НАТО щодо українського членства. На додаток до узгодженого припинення вогню, ці умови можуть включати наступне: гарантії з боку України, що вона буде добиватися повернення окупованих територій без застосування армії; НАТО візьме на себе зобов’язання продовжувати чинити значний економічний і дипломатичний тиск на Росію з метою відновлення контролю над окупованими територіями. При цьому, Україна зможе безперешкодно оборонятися від російських нападів. Також НАТО може висунути Києву ті ж вимоги, які потрібно виконати для вступу в ЄС включно зі зниженням рівня корупції, незалежністю судової системи і захисту усіх прав меншин.
Цей варіант може прискорити членство України в НАТО. Однак, Києву все ж довелося б зіштовхнутися з певними умовами. Такий сценарій дозволив би зробити значний крок в напрямку до українського членства, але країни НАТО при цьому змогли б контролювати подальший процес.
Запропонувати традиційний ПДЧ разом з гарантіями подальшої військової і економічної підтримки
Цей варіант передбачав би те ж саме, що США запропонували на Бухарестському саміті 2008 року. Союзники констатували б, що «період інтенсивної взаємодії для вирішення невирішених питань», про який домовились у Бухаресті, успішно завершився і що настав час зробити наступний крок.
«Це був би більш обтяжливий для України процес, який дозволив би Альянсу задавати темп. Додаткові критерії можуть бути додані за необхідності для досягнення політичного консенсусу», – пишуть експерти, зауважуючи, що ПДЧ досі виконують і деякі країни, які вже приєдналися до НАТО.
План дій щодо членства – це програма НАТО з надання порад, допомоги і практичної підтримки, адаптована до індивідуальних потреб країн, які бажають приєднатися до Альянсу. Автори наголошують, що участь у ПДЧ не впливає на будь-яке рішення Альянсу щодо майбутнього членства.
У випадку України, ймовірно, цей процес був би посилений подальшою військовою і економічною підтримкою, на характер якої суттєво вплинуло б те, чи війна з Росією все ще триває. Втім, обіцянка надати ПДЧ і гарантувати постійну підтримку була б дуже обнадійливою.
Створити новий тип партнерства між НАТО і Україною для забезпечення довгострокової допомоги і набуття членства в перспективі
Цей варіант також відкидає вимогу щодо надання ПДЧ і створює нові партнерські відносини НАТО з Україною, які повинні були б забезпечити постійну допомогу у сфері безпеки і, зрештою, привести її до членства в Альянсі. Експерти Ян Бжезинський і Александр Вершбоу запропонували створити «нове партнерство Україна-НАТО у сфері стримування і оборони».
Спираючись на статус України як члена програми «Партнерство з розширеними можливостями», нове партнерство розвивало б довгострокові оборонні можливості України, а також її здатність стримувати потенційну російську агресію в майбутньому.
«Зобов’язання членів Альянсу озброювати, тренувати і забезпечувати українські війська слугувало б післявоєнною гарантією безпеки для України доти, доки члени НАТО не будуть готові прийняти Україну в якості повноправного члена», – йдеться в аналізі
Такий підхід до партнерства був би запропонований як альтернатива ПДЧ. Але його метою все одно було б сприяння підготовці України до можливого членства. По суті, така програма була б обіцянкою, що НАТО продовжить робити те, що країни-члени вже роблять для підвищення здатності України захистити себе від Росії, посиленою додатковими заходами, націленими сприяти підготовці Києва до набуття членства в майбутньому.
Повторити положення Бухарестського саміту НАТО, але визначити шлях до членства України до певної дати
Якщо у Вільнюсі глави держав зайдуть у глухий кут, в документах саміту можна просто повторити формулювання Бухарестського саміту і заяви про політику «відкритих дверей НАТО. Однак на тлі російської агресії проти України просте повторення невдалої політики видається нерозумним. Проте, якщо не вдасться досягти консенсусу щодо одного з інших варіантів, це могло б стати позицією Альянсу за замовчуванням.
«Якщо керівництво НАТО зіткнеться з такою ситуацією, одним із способів продемонструвати прогрес на шляху до членства України буде створення групи високого рівня, яка розробить план імплементації і встановить якнайшвидшу цільову дату для членства України в НАТО», – пояснюють автори.
