З початку широкомасштабної агресії РФ проти України лідери G-7 збираються вже втретє, щоби особисто зустрітися, обговорити світовий порядок денний, узгодити і висловити спільну позицію з нагальних питань.
Як відомо, на таких зустрічах не приймаються рішення, принаймні традиційно ці рішення, якщо вони й є, не оголошуються публічно. Натомість приймаються підсумкові декларації глав держав та урядів, а самим самітам передують зустрічі галузевих міністрів, де обговорюються та погоджуються формулювання щодо конкретних напрямів розвитку людства – від кліматичних змін та подолання бідності до глобальної безпеки та ядерних озброєнь.
У 2014 році, ще до незаконної анексії Криму та військових дій на сході України, Генрі Кіссінджер опублікував солідне історичне дослідження «Світовий порядок», у підсумковій частині якого, характеризуючи ситуацію в глобальній політиці на початку ХХІ століття, він прийшов до парадоксального висновку. Кіссінджер звернув увагу на те, що попри наявність великої кількості міжнародних організацій та форматів, включаючи Раду Безпеки ООН та Групу семи, відсутній механізм консультацій великих держав, оскільки, на його думку, характер та частота зустрічей працюють проти вироблення довготермінової стратегії. Кіссінджер навіть виокремив нову форму самітів як «подій для соціальних ЗМІ».
Можливо, так і було в першій декаді нашого століття, коли світоустрій та міжнародні організації перебували у пошуках нової ідентичності, але все почало прискорюватися і змінюватися у 2008 році. Рішення Бухарестського саміту (точніше ухилення від рішення) відкрили шлях до російсько-грузинської війни, яка не отримала, на жаль, адекватної реакції світу, проте вже змусила світових лідерів по-іншому оцінити загрози, які перестали бути уявними і теоретичними. За цим у 2014 році відбулася анексія Криму та окупація частини території України тією ж Росією, але й цей агресивний акт не став тригером докорінних змін щодо оцінки ситуації та адекватного спільного реагування на дії, які підривають основи існуючого світоустрою.
Повномасштабна агресія РФ, Велика війна України і українців усе змінила. Про це сказав під час візиту Президента Зеленського до Вашингтона у грудні минулого року американський лідер Джо Байден, відзначивши, що і НАТО, і ЄС стали міцнішими і більш згуртованими перед спільною загрозою. Прийшло розуміння, що це не лише українська визвольна війна проти агресора, це агресія проти усталеного світоустрою, проти демократичного світу, проти принципів міждержавних відносин. І висновок: Україна повинна перемогти, і це буде спільна перемога заради майбутнього. Саме в такому напрямі рухалася Група семи, а саміт у Хіросімі набув особливого значення. І не тільки тому, що Президент України взяв у саміті особисту участь.
РІК 2014 – ЦЕ СТАЛОСЯ, АЛЕ, МОЖЛИВО, ВДАСТЬСЯ ДІЯТИ ДАЛІ У СТАРИХ РАМКАХ
Зараз важко у це повірити, але факт: саміт тоді ще Групи восьми у 2014 році мав відбутися в Сочі. Спроба грати в партнерство з Росією та пустити її до «клубу обраних» була нетривалою (з 1997 по 2104 рік) і марною. Якщо Єльцина тримали в групі на ролях домашнього блазня і не чекали від нього неприємних сюрпризів та не розглядали Росію як потенційну загрозу, то вже Путін (і його запасний президент Медведєв) прийшов із зовсім іншими планами та намірами виправити «історичну несправедливість» падіння радянської імперії, реваншистськими планами відродити велич Росії, повернути вплив і статус наддержави.
Треба визнати, що російсько-грузинська війна 2008 року не стала сигналом тривоги та поштовхом до рішучих дій з боку світового співтовариства, зокрема лідерів провідних держав світу. Тепер можна лише гадати, що було причиною такої стриманості: чи то нерозуміння глобальної загрози, чи небажання сприймати й бачити очевидне, чи сподівання, що РФ «виправиться» і далі діятиме за нормами та правилами міжнародних відносин, або навіть боягузлива позиція «якось буде» і «попустить». Врегулювання кризової ситуації було віддано в руки ЄС, точніше головуючої тоді Франції, а ще точніше – перекладено на президента Саркозі. Навіть підписаний сторонами дуже короткий (шість пунктів) план Саркозі не був виконаний у повному обсязі. Більше того, на окупованих територіях Грузії РФ не забарилася створити два квазідержавних утворення, і це також залишилося без наслідків. І вже менше ніж через рік після війни Група восьми у повному складі зібралася на саміт в Італії, де було прийнято низку документів, які охоплювали важливі проблеми, від сталого майбутнього до глобальної продовольчої безпеки, але серед них марно було шукати оцінку загарбницьких дій Росії.
Більше того, у розділі підсумкового документу, де викладені питання міжнародної політики, знайшлося місце для оцінки подій в Ірані, проблематиці нерозповсюдження ядерної зброї, ізраїльсько-палестинському конфлікту, Північній Кореї, боротьбі з піратством, але не для проблеми окупованих РФ територій Грузії.
І такий business as usual тривав аж до 2014 року. Після анексії Криму та окупації частин Донецької та Луганської області України лідери Групи семи 24 березня 2014 року на екстраординарному саміті в Гаазі, де вони перебували на Нідерландському саміті з ядерної безпеки, прийняли рішення скасувати запланований на червень того ж року саміт Вісімки в Сочі та призупинили членство РФ у Групі у зв’язку з анексією Криму. Призупинили, але остаточно вигнати тоді ще не наважилися. Більше того, навіть ще у 2020 році були такі, хто не соромилися порушувати питання, коли ж Росія повернеться до участі в Групі.
Замість Сочі саміт відбувся 4-5 червня 2014 року в Брюсселі. Москві були висунуті умови, невиконання яких призводило б до введення додаткових санкцій проти РФ. Умов було усього чотири, і вони були максимально конкретними: визнати результати президентських виборів в Україні та співпрацювати з новообраним президентом; зупинити постачання зброї та бойовиків на схід України; повністю відвести війська від російсько-українського кордону; гарантувати постачання газу.
У підсумкову Декларацію саміту був включений окремий розділ «Україна». Лідери провідних держав світу привітали успішне проведення виборів в Україні, відзначивши рішучість українських громадян визначати майбутнє своєї країни. «Сімка” висловила підтримку Уряду і народу України в умовах неприйнятного втручання Російської Федерації у суверенні справи України і закликала українську владу до «стриманого підходу» при здійсненні операцій з відновлення правопорядку. Була висловлена повна підтримка значного внеску ОБСЄ з метою деескалації кризи шляхом створення Спеціальної моніторингової місії. У декларації віталося прагнення української влади продовжувати інклюзивний національний діалог, а також містився заклик до парламенту та уряду продовжувати проведення конституційної реформи і створення умов для поглиблення та зміцнення демократії й забезпечення прав та прагнень усього народу та всіх регіонів України.
Звичайно, у цьому розділі йшлося й про агресора. Лідери Сімки були єдині у засудженні РФ за продовження порушення суверенітету та територіальної цілісності України. Нелегальна анексія Росією Криму та її дії з дестабілізації східної України є неприйнятними і мають бути припинені. Ці дії порушують фундаментальні принципи міжнародного права і мають викликати занепокоєння всіх країн.
У 20015 році саміт під гаслом «Думати наперед. Діяти разом» відбувся в замку Ельмау в Німеччині. Лідери підтвердили зобов’язання «шукати вирішення конфлікту в Україні», засудивши нелегальну анексію РФ Кримського півострова та підтвердивши політику невизнання анексії. У декларації саміту в розділі «Зовнішня політика» ситуація в Україні оцінювалася в першій його частині. У центрі уваги було підтримання зусиль щодо пошуку вирішення конфлікту дипломатичним шляхом, зокрема в рамках Нормандського формату та Тристоронньої контактної групи. Лідери Сімки закликали всі сторони виконати Мінські домовленості включно з пакетом заходів з імплементації, підписаних 12 лютого 2015 року в Мінську. Росія в черговий раз була попереджена про те що, санкції триватимуть, поки вона не виконає свої зобов’язання, а також про запровадження додаткових санкцій, щоб збільшити ціну, яку РФ має сплатити, якщо її дії цього вимагатимуть.
У декларації саміту 2017 року (Ісе-Шіма, Японія) розділ щодо конфлікту України з Росією перемістився в середину списку проблемних питань зовнішньої політики. Учасники саміту висловили свою єдність у переконанні, що конфлікт в Україні може бути вирішений дипломатичним шляхом у повній відповідності до норм міжнародного права, особливо в частині правового зобов’язання щодо поваги суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України. Знову йшлося про виконання Мінських домовленостей та підтримку Нормандського формату, високо оцінювалася роль ОБСЄ у сприянні деескалації. Росії нагадали, що санкції триватимуть до виконання її зобов’язань за Мінськими домовленостями у повному обсязі та прямо пов’язуються з повагою до суверенітету України.
На наступному саміті у 2017 році (Таорміна, Італія) увага лідерів також фокусувалася на ситуації в Україні, вони знову закликали до повної імплементації Мінських домовленостей та нагадали Росії про санкції. Було наголошено на відповідальності Росії за конфлікт та на ролі, яку вона має відіграти для відновлення миру і стабільності. У тому ж розділі з’явилася й нове положення: «Попри наші розбіжності з Росією, ми б хотіли залучити Росію до вирішення регіональних криз і спільних викликів, якщо це відповідатиме нашим інтересам». Очевидно, що таке формулювання було прямо пов’язане з розвитком ситуації в Сирії.
У 2018 році лідери Сімки зібралися у Шарлевуа (Канада) і підтвердили свою відданість справі захисту демократій від зовнішніх загроз, спрямованих на те, щоб підірвати їхні суспільства, вибори, суверенітет і безпеку. Зокрема у пункті 17 декларації міститься заклик до Росії «припинити свою дестабілізуючу поведінку з метою підірвати демократичні системи, а також підтримку режиму в Сирії», та засудження атаки із використанням отруйної речовини військового типу в Солсбері, Велика Британія (отруєння Скрипалів). Попри ці факти була підтверджена готовність взаємодіяти з Росією в питаннях регіональних криз глобальних викликів, якщо це в інтересах держав. Щодо України та санкцій проти РФ фактично були повторені формулювання попереднього саміту.
Саміт 2019 року, коли головувала Франція, відбувся у Біарріці і відрізнявся новаторським підходом – вперше підсумкова декларація вмістилася на одній сторінці, де стосовно України було зафіксовано, що «Франція та Німеччина ближчими тижнями організують саміт у Нормандському форматі з метою досягнення суттєвих результатів».
У 2020 році саміт мав відбутися в США, проте через пандемію Трамп спочатку переніс проведення на осінь, а потім і зовсім скасував. Але вже наступного року головуюча Велика Британія зібрала лідерів держав у Корнуоллі (Кардіс-Бей). Французька спроба залишилася без продовження, і декларація саміту 2020 мала обсяг у 25 сторінок та включала 70 параграфів.
Про підтримку України йшлося у пункті 52 з використанням положень, які вже були зафіксовані в документах попередніх самітів, включно із засудженням Росії та закликам до неї. Кроком уперед можна було вважати чітку констатацію: Росія є стороною конфлікту на сході України, а не посередником. Як не дивно це виглядає сьогодні, пунктом вище лідери Сімки підтвердили свою зацікавленість у «стабільних та передбачуваних відносинах з Росією» та продовженні її залучати, де є «сфери взаємних інтересів». Щоправда, після цього реверансу в бік агресора міститься заклик до Росії «припинити її дестабілізуючу поведінку та згубну діяльність».
Отже, як бачимо, українське питання не зникало з порядку денного самітів G7. Лідери провідних держав постійно підтверджували підтримку незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах та закликали Росію до відведення військ та озброєння на східному кордоні України та на Кримському півострові. Проте далі цих запевнень, рішень щодо фінансової підтримки України, засуджень дій Росії і досить слабких санкцій проти РФ, а також постійної політики невизнання справа не рухалася. Складається враження, що сама наявність Нормандського формату, Мінських домовленостей та Контактної групи розглядалися Сімкою як достатня передумова для врегулювання, яке, на думку лідерів групи, вже політично вирішене, а далі все залежить від політичної волі учасників та виконання своїх зобов’язань. Певною мірою про це свідчить і готовність взаємодіяти з РФ у певних питаннях.
Таким чином, проєкт «Велика вісімка» у 2014 році припинив свою коротку історію. Спроба «цивілізувати» Росію, сприймати її на рівних та спільно діяти на глобальному рівні провалилася. Хоча, як видно з декларацій, членство було лише призупинене, можливості залишалися відкритими, проте ніколи не були використані, оскільки не були потрібні російському лідеру. У нього були інші наміри та плани.
САМІТИ В БРЮССЕЛІ ТА ЕЛЬМАУ: «ІСТОРИЧНИЙ ПОВОРОТ»
Місяць часу після початку повномасштабної російської агресії проти України був потрібний главам держав та урядів НАТО, ЄС та Групи семи, щоб зібратися разом, висловити повну підтримку Україні, рішуче засудити агресора, а також обговорити ситуацію та вирішити, як протидіяти спільній загрозі. В один день, 24 березня 2022 року, в Брюсселі відбулися саміти всіх трьох організацій. Безпрецедентний факт, але й рівень загрози та масштаби військових дій також не мали прецедентів з часу закінчення Другої світової війни.
Не було також прецеденту звернення Президента України (хоча й у відео-форматі) до учасників саміту. Володимир Зеленський привернув увагу до глобальних економічних проблем, які поглибилися внаслідок російської агресії та війни проти України. Головним його меседжем було обгрунтування необхідності санкцій проти РФ та прохання постійного їх посилення доти, поки агресор не зупиниться. Зокрема, український лідер закликав до повного ембарго на торгівлю з РФ та блокування російських банків. Він також зазначив, що «чим довше не буде миру на українській землі, то менше продовольства з України отримає світовий ринок”.
Цього разу заява за підсумками саміту була повністю присвячена Україні. Лідери країн Сімки зібралися, щоби далі зміцнити свою взаємодію у світлі невиправданої, неспровокованої та незаконної агресії Росії, а також війни президента Путіна проти незалежної і суверенної України. Вони заявили, що стоятимуть разом з Урядом та народом України. Посилаючись на резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 2 березня 2022 року, лідери рішуче виступили за відновлення миру та стабільності та підтримку міжнародного права.
Вперше на такому рівні було порушене питання відповідальності за розв’язану війну та воєнні злочини, які РФ продовжує скоювати на території України, підтримано проведення розслідувань міжнародними органами. Варто згадати, що на час проведення саміту ще не були звільнені Буча та Ірпінь, ще продовжувалася героїчна оборона Маріуполя. Вперше також лідери світу запевнили, що Путін та його пособники разом з Лукашенком та його режимом будуть притягнені до відповідальності та закликали всі країни світу не надавати РФ військову та іншу допомогу для продовження війни.
Санкційна політика була поставлена на інший рівень, особливий наголос був зроблений на беззастережному дотриманні санкцій та заохоченню інших країн приєднатися до вже запроваджених санкцій.
Глави держав та урядів Групи семи окремо виділили кілька загроз та викликів глобального характеру, як виникли або посилилися внаслідок розв’язаної Росією війни. Зокрема, погрози з боку Росії застосувати хімічну, біологічну та ядерну зброю були визнані неприпустимими, оскільки мають глобальний характер та суперечать міжнародним договорам, підписаними у тому числі й РФ. При цьому атаки Росії вже поставили в ризикову ситуацію ядерні об’єкти в Україні, а її військова активність створила надзвичайний ризик для населення з потенційно катастрофічними наслідками.
Внаслідок російської агресії глобального виміру набула також проблема постачання енергоресурсів, тому було визнано за необхідне зробити подальші кроки для зменшення залежності від російської енергії та пошуку надійних альтернатив стабільного постачання. Рішення Путіна розв’язати війну поставило під загрозу відновлення світової економіки після пандемії, підриває стійкість глобальної мережі постачань і матиме суворі наслідки для найбільш вразливих країн, глобальна продовольча безпека також опинилася під посиленим тиском.
Однозначним і чітким був заклик лідерів: міжнародні організації та багатосторонні форуми не повинні продовжувати їхні справи з Росією, як це було раніше.
Отже, надзвичайний саміт у Брюсселі став не лише демонстрацією солідарності з Україною, підтримки українського народу та рішучого засудження агресора. Він став також виявленням лідерства Групи семи у глобальному вимірі та чітко позначив, що війна Путіна є викликом усьому світовому співтовариству і винні мають понести відповідальність.
«Прогрес заради справедливого світу» – під таким девізом у червні 2022 року пройшов «плановий» саміт Групи семи у баварському замку Ельмау. Навряд чи учасники саміту думали, що справедливий світ можливий, поки в Україні продовжується війна проти російського агресора. Крім того, саміт приймав Олаф Шольц, слова якого про «історичний поворот» стали загальновідомими. Виступаючи на спеціальному засіданні Бундестагу 27 лютого 2022 року, Шольц заявив, що відповідальність за напад на Україну несе особисто Владімір Путін, який ставить під загрозу всю систему безпеки в Європі, але це стане катастрофою для Росії.
Шольц також зазначив, що єдино можливою відповіддю на агресію Росії може бути початок постачання озброєнь з Німеччини. Але, зробивши таку потужну заяву, канцлер не поспішав з рішеннями про надання Україні озброєнь, що викликало критику не тільки в Україні, але й в Німеччині. Це також додавало особливої уваги до саміту в Ельмау. За кілька днів до саміту G7 уряд Німеччини опублікував список усієї, у тому числі військової підтримки України, який довго зберігався в таємниці. Незабаром після цього стало відомо, що перші німецькі гаубиці доставлено в зону бойових дій.
До учасників саміту звернувся Президент України Зеленський, який наполягав на посиленні санкцій проти РФ та обгрунтовував необхідність поставок озброєнь, потрібних для відбиття агресора та захисту цивільного населення, критичної інфраструктури та посилення протиповітряної оборони.
Підбиваючи підсумки першого дня саміту, Шольц озвучив кілька тез: «Сімка» і надалі підтримуватиме Київ, зміни у світі через агресію Росії надовго, повернення до колишніх відносин з Москвою не буде.
На саміті була прийнята окрема заява на підтримку України. На шести сторінках тексту у систематизованому вигляді викладені спільні підходи та бачення лідерів держав. Позиції «Сімки» зафіксовані в окремих підрозділах декларації: засудження російської війни, підтримка зусиль України закінчити війну, зобов’язання підтримувати безпеку та стійкість України, гуманітарна допомога, підтримка внутрішньо переміщених осіб та біженців, дотримання Росією норм міжнародного гуманітарного права, відповідальність за воєнні злочини, притулок для дисидентів, що втікають від російських політичних репресій, посилення продовольчої безпеки, санкції (найбільший за обсягом розділ), фінансова та економічна підтримка, відбудова.
Заява має додаток, який також оприлюднений серед офіційних документів саміту. «Підтримуючи Україну через відповідальні санкції» – під такою назвою у додатку містяться обгрунтування та роз’яснення цілей і принципів санкційної політики, яку здійснюють країни G7. Зокрема, відзначається, що країни «Сімки», усвідомлюючи основну відповідальність Ради Безпеки ООН за підтримання міжнародного миру і безпеки, підтверджують рішучу налаштованість діяти координовано у відповідь на війну Росії проти України, включаючи обмежувальні заходи щодо торгівлі, відіграють цінну роль у захисті і збереженні міжнародних правил і норм.
Застосовуючи ці заходи, країни «Сімки» усвідомлювали свою відповідальність за підтримку глобальної фінансової стабільності, сталого розвитку, продовольчої безпеки та стабільності і безпеки всіх країн, включно з країнами з низькими і середніми доходами. Варто звернути увагу на цей додаток і повернутися до нього у наступному розділі.
Підсумовуючи, доцільно зазначити, що на момент проведення цього саміту війна тривала вже чотири місяці, на той час вже була звільнена Київська область, сформована Контактна група з оборони України («Рамштайн»), консолідувалася позиція провідних держав світу щодо необхідності підтримувати Україну до перемоги.
ХІРОСІМА: МИР СТАВ БЛИЖЧИМ, ПЕРЕМОГА ВІДКРИЄ ШЛЯХ ДО НОВОГО СВІТОУСТРОЮ
На дату завершення саміту в Хіросімі війна в Україні тривала вже 452 дні. З часу проведення попереднього саміту в Німеччині пройшов уже майже рік, відбулося багато інших подій, але війна продовжувала залишатися провідною темою і домінантою зовнішньої політики не лише України, але й усього світу. Час прискорився. Неможливе стає можливим, а можливості в чомусь розширюються, а у чомусь звужуються, глобальний вплив війни стає дедалі відчутнішим, відповідальність за майбутнє стає з кожним днем більш реальною, а відповідальність за воєнні злочини – неминучою.
Різниця між Радою Безпеки ООН та Групою семи полягає не лише у складі та кількості учасників. У Раді Безпеки є Росія, і тому цей орган не може бути відповідальним та життєздатним. РФ намагається перетворити РБ на посміховисько, тупо повторюючи тупі меседжі Кремля та вміло маніпулюючи правилами процедури і регламентом. До речі, генеральний секретар ООН Антоніо Гутерреш, який також брав участь у саміті в Хіросімі, заявив на пресконференції про необхідність реформувати Раду Безпеки, оскільки та виявила нездатність виконувати свої головні функції, зокрема щодо вторгнення Росії в Україну.
Натомість у Групі семи є лідерство та відповідальність за майбутнє світу. Ця різниця не стала очевидною для всіх. Йдеться не про «друзів Путіна», які завжди його підтримують, але яких можна перерахувати на пальцях, але про тих, для кого війна Росії в Україні є далекою і незрозумілою, хто складає так званий «глобальний Південь». Багатьох з них треба й можна переконати, що Україна разом із союзниками – на боці правди й світла.
Власне, про те, що треба достукатися до «глобального Півдня», говорилося багато. Саме такий задум був у Крістофа Гойсгена, коли він готував і проводив цьогорічну Мюнхенську безпекову конференцію. Цій темі Девід Мілібенд, колишній міністр закордонних справ Великої Британії присвятив велику і змістовну статтю «Як Заходу справді об’єднати світ навколо України», яка у квітні цього року була опублікована у виданні Foreign Affairs.
На саміти «Сімки» традиційно запрошують лідерів країн різних регіонів, цього разу гостями стали керівники Австралії, Бразилії, Коморів (як голови Африканського Союзу) Островів Кука (головують у Форумі Тихоокеанських островів), Індії (головуюча в G20), Індонезії (головує в АСЕАН), Республіки Корея та В’єтнаму.
Президент України на шляху до Японії відвідав Саудівську Аравію, де виступив на саміті Ліги арабських держав та провів низку двосторонніх зустрічей, а вже в Хіросімі мав бесіди з прем’єром Індії Нарендрою Моді та президентом Південної Кореї Юн Сок Йолем. Це все про «глобальний Південь» та розширення кола партнерів та союзників України. До речі, згаданий вище додаток до заяви попереднього саміту «Сімки» про підтримку України також адресований тим країнам, які ще не підтримують санкції проти Росії або продовжують вірити російській пропаганді про ніби нелегітимний характер санкцій проти РФ.
Одним із перших оприлюднених документів саміту в Хіросімі стала датована 19 травня Заява лідерів Групи семи по Україні. Питання війни й миру залишається головним, і попри те, що заява по Україні є окремим документом саміту, у підсумковому Комюніке лідерів, яке цього разу викладене на 40 сторінках та містить 66 пунктів, чимало підрозділів також містять посилання на те, що війна РФ проти України негативно вплинула мало не на всі сфери інтересів світового співтовариства – від ядерного роззброєння та продовольчої безпеки до логістики і гуманітарних питань.
Заява по Україні завершується промовистим сигналом: «Цим (Заявою – ред.) звідси, з Хіросіми, «символу миру», ми зобов’язуємося, що члени G7 мобілізують усі свої політичні інструменти і разом з Україною докладуть усіх зусиль, щоби принести всеохоплюючий, справедливий і тривалий мир в Україну якомога скоріше». Заява містить десять пунктів: преамбула; на шляху до всеохоплюючого, справедливого та тривалого миру в Україні; ядерна безпека; підтримка для зупинення агресивної війни Росії; підтримка у відновленні та реконструкції України; боротьба з корупцією та реформування судової системи; санкції та інші заходи; відповідальність за збитки; відповідальність за злочини; підтримка вразливих країн. Фактично це є структурований план найближчих дій на підтримку України та бачення, якою саме може бути підтримка держав-членів G7. Детальний виклад документу розміщено на сайті Укрінформу.
Важливим є посилання лідерів «Сімки» на Формулу миру Зеленського. Важливо не тільки тому, що ця формула базується на положеннях Статуту ООН та нормах міжнародного права. Важливість бачення Зеленського визначається тим, що йдеться не лише про шляхи та умови закінчення війни, але й про майбутній світоустрій, де не буде місця загрозам агресії та збройним конфліктам.
Володимир Зеленський 21 травня виступив на робочій сесії саміту «Назустріч мирному, стабільному та процвітаючому світу» за участю країн G7 та партнерів, закликавши усіх стати співавторами миру. Президент України запропонував провести саміт формули миру, приурочений до 500 днів війни, та закликав усіх, хто хоче закінчити цю війну, приєднатися до спільних зусиль.
Саміт миру – справа майбутнього, будемо вірити і сподіватися, що близького майбутнього. Проте в Хіросіму Президент України на запрошення прем’єр-міністра головуючої Японії Фуміо Кішіди прибув для участі в саміті Групи семи. Можливість особистої участі Зеленського у такому форумі виявилася вперше, і Президент максимально ефективно використав цю подію. І ретельно готувався до неї. Блискавичні візити до Рима, Берліна і Парижа дали можливість провести переговори з лідерами трьох держав напередодні саміту. Важливо також, що з усіма лідерами Президент Зеленський мав численні телефонні розмови і особисті зустрічі. Усі вони відвідали Київ уже під час війни і мають особисті враження від того, що відбувається в Україні.
Тому виступ Президента Зеленського на окремій сесії саміту Групи семи та України був зверненням до вірних друзів, які вперше зібралися у повному складі, але з самого першого дня Великої війни роблять спільну справу. Він особисто звернувся до кожного з учасників, і це були зовсім конкретні, а не формальні слова вдячності .
Проте зміст самої зустрічі на окремій сесії світових лідерів з Президентом України виходить далеко за рамки офіційних звітів і повідомлень. Головний зміст на зустрічах такого рівня, як правило, залишається за лаштунками, і це певною мірою підтвердив Володимир Зеленський, коли на підсумковій пресконференції в Хіросімі зазначив, що треба було «розблокувати деякі питання».
Звичайно, вкрай важливо, що публічні сигнали світу, Україні, агресору були зроблені. Безумовно, надання засобів ППО, так необхідної Україні зброї та створення авіаційної коаліцій вкрай потрібні та важливі для перемоги. Але ще більш важливе лідерство. Володимир Зеленський у виступі говорив про глобальне лідерство демократії. І це так, але для лідерства демократії потрібні лідери. Лідери мають бачення, формулюють цілі і визначають засоби досягнення поставлених цілей. Зараз все це ми побачили на саміті в Хіросімі. Ми побачили справжніх лідерів світу, які готові вести за собою свої держави та інші країни, які бачать, куди йти і що треба робити. Після 450 днів війни ці бачення і підходи стали спільними для Групи семи та України.
Варто, мабуть, зазначити, що тепер уже можна впевнено стверджувати, що «Сімка» розширилася, принаймні де-факто. Президенти Європейського Союзу та Європейської комісії вже протягом років запрошувалися на саміти, але лише останнього року, після початку широкомасштабної війни, ЄС набув повноцінної суб’єктності у міжнародних відносинах, усвідомив свою роль і відповідальність. Принаймні так ситуація виглядає з Києва.
За три дні в Хіросімі відбулося багато подій, було зроблено чимало заяв як напередодні саміту, так і в Японії. Програма двосторонніх зустрічей Зеленського вражає. Багато що висвітлювалося Укрінформом, іншими світовим і українськими ЗМІ. Наступного тижня ми очікуємо ще більше конкретики – відбудеться чергове засідання «Рамштайна».
Зараз ясно одне: цей саміт точно не був «подією для соціальних ЗМІ». Він став центром вироблення і прийняття рішень, які мають покласти край агресії та прокласти шлях до повоєнного світоустрою.
Після Японії головування в G7 перебирає Італія. Як правило, саміти відбуваються раз на рік. Важко прогнозувати, що станеться за цей рік, як будуть розвиватися події, які виклики виникнуть і які відповіді світове співтовариство зможе дати.
Проте незмінним залишається головне – шлях до майбутнього світоустрою лежить через перемогу України. Нашу перемогу ми пов’язуємо з успіхом ЗСУ і віримо, що цей успіх стає ближчим з кожним днем.
Оксана Юрчик
