Сирія повертається до Ліги арабських держав через 12 років після вигнання через криваве придушення протестів, що переросли у громадянську війну за участю Росії. Потепління відносин із сусідами на руку беззмінному, з 2000 року, лідеру Сирії Башару Асаду та його оточенню, що розраховує на арабські інвестиції, але воно навряд чи допоможе впоратися з однією з найсерйозніших гуманітарних криз ХХІ століття.
Близькі та далекі сусіди Сирії сподіваються вирішити одразу кілька нагальних проблем: проблему безпеки – війну в Сирії заморожено, але спорадично гарячі точки виникають, проблему біженців , проблему посилення впливу Ірану та проблему контрабанди наркотику каптагону . Чи піде їм назустріч Башар Асад, відомий своїм небажанням йти на жодні поступки, – питання відкрите.
Повернення в “арабську сім’ю” – значна дипломатична перемога Асада та його союзників та свідчення перебудови сил на Близькому Сході, ослаблення впливу США та появи в регіоні Китаю.
Асада вигнали з Ліги у листопаді 2011 року, через вісім місяців після початку антиурядових протестів, які були жорстоко придушені владою.
За цей час Асад не поступився ні п’яді незадоволеним, втопив протести в крові і перетворив Сирію на наркодержаву. Він зумів утримати владу завдяки військовій допомозі Росії та Ірану, але зараз хоче, щоб йому допомогли відновити злиденну країну.
За 12 років конфлікту, який поступово переріс у повномасштабну війну за участю інших країн, загинуло понад півмільйона людей. Число жертв, швидше за все, ще більше, ООН перестала вести підрахунок кілька років тому. Понад 100 тисяч “зникли безвісти” – загинули або опинилися в катівнях режиму.
Більше половини довоєнного населення Сирії – понад 12 мільйонів – вимушено залишили свої будинки. Серед них 6,6 млн. виїхали з Сирії, інші 6 млн. виявилися внутрішніми переселенцями. Ціле покоління дітей народилося у вигнанні. Більшість із цих 6,6 млн – близько 5,5 млн – знайшла притулок у сусідніх країнах – Туреччині, Лівані, Йорданії та Іраку. Близько мільйона людей виїхало до Європи – це наймасовіший результат біженців із часів Другої світової війни.
Ліга арабських держав відновила членство Сирії на зустрічі в Єгипті 7 травня, де були присутні міністри закордонних справ 13 із 22 країн цієї організації.
Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман особисто запросив Асада відвідати саміт 19 травня у Джідді.
Якщо не Асад, то хто
Усі спроби змістити Асада провалилися, він залишився на чолі зруйнованої війною країни, а отже – довше ізолювати його не має сенсу, вирішили монархії Перської затоки, головні двигуни зусиль нормалізації відносин із Сирією.
Прагматизм та Realpolitik для них – вагомі аргументи на користь того, щоб знову зробити Асада рукостислим.
“Арабські країни Перської затоки, особливо Саудівська Аравія, історично виступали як стабілізуюча сила в арабському світі”, – пише в аналітичній записці професор історії Близького Сходу і директор Центру з проблем Іраку в Інституті Хайфи Аматція Барам.
Спочатку “арабської весни” і сирійських протестів і ОАЕ, і Катар, і Саудівська Аравія підтримали опозицію, а потім і озброєних повстанців, забезпечуючи їх грошима та зброєю.
Але майже через 12 років боротьби з режимом Асада арабські країни визнали: старий підхід був невдалим, а отже, треба почати домовлятися з тим, хто не тільки нікуди не пішов, а й почав створювати проблеми сусідам.
Зараз без координації з Асадом неможливо ні повернути біженців із сусідніх країн, ні приборкати наркотрафік.
Сирія за останні роки стала головним постачальником в багаті країни Перської затоки каптагону – амфетаміну, що викликає швидку і сильну залежність. Наркотик-психостимулятор, який часто називають наркотиком джихадистів, знижує чутливість до болю, підвищує агресію та витривалість. До його виробництва, як з’ясували розслідувачі New York Times, особисто причетний брат Асада командувач 4-ї механізованої дивізії режиму Махер Асад, і експерти передбачали, що Башар Асад використовуватиме проблему наркотрафіку як розмінну монету в переговорах із сусідами.
Боротьба з наркотрафіком пріоритетна для Йорданії та країн Перської затоки, і арабські держави готові у відповідь вкластися у відновлення післявоєнної Сирії.
Асад як жест доброї волі займеться боротьбою з наркоторгівлею, але експерти сумніваються в тому, що він повністю відмовиться від такого ласого джерела доходу, адже, за деякими даними, щорічний обсяг контрабанди оцінюється від 5 до 10 млрд доларів.
“Сім’я Асада, режим Асада майстерно вміють вичікувати, утримувати владу і чекати відповідного моменту, щоб знову бути на коні. Вони ще й майстри створювати проблеми, які неможливо вирішити без їхньої допомоги. Це чудово вдавалося Хафезу Асаду, і те саме тепер робить його Ще два роки тому еміратці та йорданці усвідомили, що Асад нікуди не подінеться і створює нам проблеми”, – коментує ліванська журналістка та письменниця Кім Гаттас.
Зрозумівши, що альтернатива Асаду неможлива, і особливо на тлі поступового відходу американців з регіону саудівці та інші країни арабського світу, що давно почався, вирішили самі почати діалог із вчорашнім ізгоєм.
Перші дипломатичні кроки зробили ще 2018 року Об’єднані Арабські Емірати. Вони знову відкрили своє посольство у Дамаску та почали лобіювати повернення Сирії до Ліги. Трохи пізніше до ОАЕ приєдналися Бахрейн та Йорданія.
І лише останніми місяцями дипломатичну ініціативу в ОАЕ перехопила Саудівська Аравія, взявши на себе роль миротворця в регіоні. Переговори координували російські дипломати, повідомляла Wall Street Journal із посиланням на саудівських та сирійських представників.
“Саудівці хочуть показати, що повернулися у велику регіональну політику і як старші брати готові прийняти блудного сина назад до родини”, – погоджується інший фахівець із Сирії, професор близькосхідних досліджень Американського університету в Парижі Зіяд Мажед.
Землетрус 6 лютого, який убив 6 тисяч людей, став найкращою можливістю для арабських країн висловити солідарність із Сирією і при цьому не втратити обличчя. Більшість арабських держав, навіть різко налаштованих проти Асада, пішли на зближення і запропонували свою допомогу.
“Дипломатія землетрусу” завершила довгий шлях Асада назад до Ліги.
Арабські проблеми мають вирішувати араби
У сирійський конфлікт залучені різні міжнародні гравці, включаючи Іран, Росію та Туреччину, але зараз жодна арабська країна не відіграє суттєвої ролі і не має на нього значного впливу.
На зустрічі в Єгипті 7 травня, коли було вирішено повернути членство Сирії, міністри закордонних справ Ліги арабських держав прямо наголосили на важливості “повернення Сирії до її арабського оточення” та “прагнення до того, щоб араби відігравали провідну роль у врегулюванні” сирійської кризи.
Арабські країни сподіваються послабити вплив Ірану, що вибудовує свою вісь опору Заходу в країнах так званого півмісяця шиїта – Іраку, Сирії, Лівані та Ємені. Там діють пов’язані з Іраном повстанські групи – іранські проксі-угруповання, а у владі знаходяться організації шиїтів.
“У довгостроковій перспективі саудівці хотіли б зменшити іноземний вплив взагалі і кількість іноземних найманців зокрема. Здебільшого йдеться про іранців. Але, швидше за все, ще й про росіян, і про американців на північному заході”, – пише Кім Гаттас, посилаючись на свої розмови із саудівськими офіційними особами.
Однак змусити Іран залишити важливий для себе регіон буде непросто, ісламська республіка півстоліття вибудовує відносини із Сирією і навряд чи покине цей регіон добровільно. Перед зустріччю глав МЗС арабських країн у Єгипті до Асада приїхав іранський президент, і багато спостерігачів переконані, що Асад просто не здатний сам видавити іранців.
Зі стрункого арабського хору дещо випадають ті, хто чинить опір нормалізації відносин з Асадом. Катар, який продовжує озброювати сирійських повстанців, дав зрозуміти, що офіційний папір про членство Сирії підпише, але посольство в Дамаску не відкриватиме. Також скептично налаштовані Кувейт та Марокко.
Асад не взяв на себе зобов’язання спробувати знайти політичне вирішення сирійського конфлікту. А без нього мільйони сирійців, які втекли від режиму, на батьківщину не повернуться.
Сирійська влада не в захваті від перспективи прийняти тих, хто виїхав. Вони відносять усіх біженців до супротивників режиму та не поспішають їх повертати.
За 12 років демографія Сирії змінилася, багато арабів-сунітів залишили країну, їх повернення порушить етнічний баланс, вигідний Асаду.
Ті ж, хто все-таки повернувся, розповідали про переслідування, викрадення та тортури.
Зруйнована країна
Але й повертатися біженцям особливо нема куди. Навіть якщо покинуті ними будинки ніким не зайняті, то, швидше за все, вони зруйновані.
Конфлікт у Сирії з 2020 року фактично заморожений, Асад контролює більшу частину країни (за різними оцінками, близько 70%), у його руках – усі великі міста. Але мирне життя не налагоджене, зруйновано цілі міста, нещодавній землетрус ще більше погіршив ситуацію, лікарні ледве впораються.
85% населення живе за межею бідності, більше половини населення – 12,4 млн – на межі голоду. Середній клас за час війни зник, багато злиднів. Ціна мінімального набору продуктів харчування на місяць (хліб, рис, сочевиця, олія та цукор) перевищує середній розмір зарплати.
Воду та електрику дають на кілька годин на день. Багато предметів першої необхідності – недозволена розкіш для більшості сирійців. До війни держслужбовець заробляв близько 400 доларів, зараз – 23 долари, цих грошей вистачить на 20 літрів бензину.
“Кілограм сиру коштує 30 тисяч лір, кілограм м’яса – 50 тисяч лір, це чверть середньої зарплати. І це в Дамаску, в якому жахлива економічна криза відчувалася до останнього часу не так гостро”, – розповідає за словами жителів Дамаска доцент Університету в Реймсі Манон. -Нур Таннус.
Зрада жертв режиму
Сирійські біженці та опозиція за кордоном вже назвали рішення Ліги зрадою та потуранням безкарності режиму. “Рішення демонструє, що Арабська ліга готова заплющувати очі на звірства Асада”, – йдеться в заяві неурядової організації Syrian Emergency Task Force, що базується в США, на підтримку сирійської опозиції.
“Арабські держави поставили свою цинічну Realpolitik і дипломатію вище за принципи гуманізму. Таким чином вони зрадили десятки тисяч жертв військових злочинів режиму і дали Асаду зелене світло продовжувати безкарно вчиняти злочини”, – заявила виконавчий директор організації The Syrian Campaign Лайла Кікі.
Сирійка Уафа Мустафа, яка втратила батька в 2013 році і змушена тікати з країни, називає те, що відбувається зараз, “спробою переписати історію”.
“Нормалізація – зрада всіх сирійців, які постраждали від рук Асада, це чіткий сигнал усім військовим злочинцям – що їм нічого не буде за їхні злочини. Це спроба переписати історію та стерти страждання мільйонів сирійців”, – пише сирійська активістка та член коаліції Free Syria’s Disappeared, вимагає звільнення політв’язнів із сирійських в’язниць.
У зміні підходу до сирійської кризи експерти бачать, зокрема, бажання підвести межу під подіями “арабської весни” і визнати, що демократія підходить не всім.
“Пройшла ейфорія навколо “арабської весни”, забуті прагнення до демократичних перетворень. Багато арабських країн розчарувалися в тих ідеях, які їм були багато в чому нав’язані американцями та Заходом, і вони хочуть дистанціюватися від політики Заходу, особливо коли на кону їхні власні інтереси”, – констатує політолог та фахівець із Сирії, професор близькосхідних досліджень Американського університету в Парижі Зіяд Мажед.
Торішнє опитування “Барометра арабського світу” (Arab Barometer) показало, що загалом араби не вірять у те, що демократія може забезпечити стабільність на Близькому Сході та в Північній Африці, і скоріше проголосували б за сильного лідера, здатного заради справи порушувати правила.
Усі миряться з усіма
Зближення Сирії з арабськими країнами – частина ширшої тенденції останніх років: на Близькому Сході панує загальне відчуття розрядки та пошуку нових партнерів, що збіглося з поступовим відходом Сполучених Штатів з регіону та зростанням впливу Китаю, констатують експерти.
“Ключові регіональні сили – Саудівська Аравія, Туреччина, Іран, Єгипет – діють все незалежніше. Вони хочуть самі визначати свою долю”, – описує тенденцію останніх років в ефірі CNN фахівець із Близького Сходу з Лондонської школи економіки Фаваз Гергес.
Усі миряться з усіма – у березні за посередництва Китаю домовилися відновити дипвідносини Саудівська Аравія та Іран. Після довгих років проксі-війн у Сирії, Ємені та інших країнах обидві країни визнали, що хочуть знизити градус напруженості та почати домовлятися. Пішли на зближення 2013 року, що посварилися після повалення єгипетського президента Мохаммеда Мурсі Єгипет і Туреччина, країни Перської затоки зняли ембарго з Катару. ОАЕ та Туреччина ведуть діалог з Іраном. Вчорашні вороги готові залишити в минулому старі образи – хай хоча б на словах. За посередництва Росії зустрілися глави МЗС Сирії та Туреччини, але до рукостискання Асада та Ердогана поки що далеко.
Напруженість і нестабільність у регіоні заважають наслідному принцові бін Салману будувати його Саудівську Аравію майбутнього. Саудівська влада вигадала нацпроект “Бачення 2030”, що передбачає соціальні та економічні реформи – аж до зниження залежності від нафти та розвитку туризму та спорту. Ер-Ріяд мріє провести чемпіонат світу з футболу і готовий заплатити рекордні гроші, щоб аргентинець Ліонель Мессі грав у їхній країні.
Саудівська Аравія, де знаходяться дві головні ісламські святині Медіна та Мекка, давно мріє підняти свою значущість у регіоні та приміряє на себе роль головного дипломата. І сирійська криза надає їй таку можливість.
“Це перемога не тільки Сирії, а й Саудівської Аравії, яка хоче славитися головною регіональною державою і новим жандармом на Близькому Сході”, – каже експерт Вашингтонського інституту та доцент Ліонського університету Ліон-2 Фабріс Баланш.
Традиційний союзник США Саудівська Аравія тепер вважає, що майбутнє за Китаєм – отже, потрібно менше розраховувати на США. “Саудівська Аравія бачить зрушення на міжнародній арені та диверсифікує зв’язки відповідно до цього”, – коментує Фаваз Гергес. Цей підхід помітний і в тому, як Саудівська Аравія ставиться до війни в Україні – залишається партнером США, але не рве відносини з Росією.
Що далі
Повернення Асада до Ліги означає легітимізацію його режиму – принаймні серед арабських держав – і дає надію на те, що й країни поза регіоном наслідують їхній приклад. “Сирійське повернення до Ліги – знак опозиції, вас кинули на свавілля долі, і знак Дамаску, що його тактика випаленої землі спрацювала”, – каже Ранда Слім, експерт Middle East Institute.
Проти будь-якої безумовної нормалізації відносин вже виступили Європа та США, де також ухвалили законопроект, що забороняє відновлювати зв’язки з режимом Асада.
У США та одразу кількох країнах Європи слухаються позови постраждалих від сирійського режиму людей та виносяться вироки проти причетних до злочинів. Сирійські активісти намагаються домогтися звільнення всіх ув’язнених та отримання інформації про місцезнаходження численних “зниклих” супротивників Асада, а також недопущення повернення біженців до Сирії проти їхньої волі.
Сполучені Штати офіційно виступають проти будь-яких спроб нормалізувати відносини з сирійським диктатором, але на практиці і в кулуарних розмовах дають добро на переговори, закликаючи домогтися в обмін від Асада хоч якихось поступок.
Але жодних дієвих важелів тиску на Асада арабські держави не мають, крім обіцянки грошей і відновлення країни, а значно інвестувати в Сирію може перешкодити боязнь вторинних санкцій.
Ксенія Гогітідзе
