Місце пам’яті Аушвіц-Біркенау

До Дня Європи – 8 травня,

Дня подолання рашизму

Расистська та антисемітська ідеологія, яку пропагував Третій Рейх, стала джерелом нацистської політики пограбування, приниження та знищення євреїв. Табір Аушвіц-Біркенау був головним і найвідомішим із шести концентраційних таборів і таборів смерті, створених нацистською Німеччиною для реалізації політики, спрямованої на масове вбивство європейських євреїв. Концентраційні табори нищення людей є яскравим свідченням вбивчої природи антисемітської та расистської політики нацистів, яка призвела до знищення понад 1,2 мільйона людей у крематоріях, 90% з яких були євреями.

Табір Аушвіц-Біркенау, що служив як для знищення, так і для примусової праці, був найбільшим із комплексів концентраційних таборів, створених німецьким нацистським режимом. Він був побудований Німеччиною в окупованій Польщі у 1940 році, спочатку як концтабір для політичних опонентів, поляків, пізніше також для радянських військовополонених, а потім і для в’язнів багатьох інших національностей. Через два роки поруч був побудований табір смерті Біркенау, який став місцем знищення євреїв з окупованої Німеччиною Європи. В Аушвіц-Біркенау було знищено щонайменше 1,1 мільйона людей, переважно євреїв. Поза понад мільйона єврейських чоловіків, жінок і дітей, які були масово знищені, і десятків тисяч поляків, знищено тисячі ромів і сінті, а також в’язнів з інших європейських країн, які також були вбиті в Освенцимі з расових мотивів.

Місто Освенцим (пол. Oświęcim) для нацистів було стратегічно важливим, адже тут був ключовий залізничний вузол на східних окупованих територіях. Берлінські штаби СС та Головного управління безпеки передбачили всі передумови для масового вивезення євреїв у табори смерті зі Старого Рейху, тобто земель Німеччини у кордонах 1937 року. Відповідальним за депортацію був оберштурмбаннфюрер СС Адольф Айхман, уповноважений готувати аналітичні довідки для Ванзейської конференції 20 січня 1942 р. На цій конференції протягом 1,5 години було затверджено план масового вбивства – остаточного вирішення єврейського питання. У 1942-1944 роках Аушвіц-Біркенау став головним табором масового знищення, де євреїв катували та вбивали за їх т. зв. расове походження.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 01 листопада 2005 року, світова спільнота відзначає 27 січня. Це день визволення бранців нацистського концтабору у 1945 році та знищення Аушвіц-Біркенау. Розташовані в центрі величезного ландшафту експлуатації та людських страждань, залишки таборів Аушвіц I та Аушвіц II-Біркенау разом із охоронною зоною, що їх оточує, були внесені до Списку всесвітньої спадщини світової організації ЮНЕСКО як свідчення нелюдського, жорстокого та методичного засобу позбавлення права на людську гідність людей, які нацистами вважалися недолюдками, що призвело до їх систематичного вбивства. Паркани, колючий дріт, залізничні смуги, платформи, бараки, шибениці, газові камери та крематорії табору Аушвіц-Біркенау є яскравими свідками того, як розгортався Голокост, та політики масових вбивств і примусової праці, що впроваджувала нацистська Німеччина.

Завдяки ретельному збереженню оригінальних свідчень, здійсненому без зайвих реконструкцій, пам’ятка та її околиці мають високий рівень автентичності та цілісності. Особисті речі в колекції є свідченням життя жертв до того, як їх привезли до таборів смерті, а також свідченням цинізму, з яким використовувалися їхні речі та їхні останки.

Акт обґрунтування цього рішення ЮНЕСКО (Akta z procesu załogi Auschwitz) пояснює висновок Комітету, що розглядав питання. З нього слідує, що надання статусу історичної пам’ятки Auschwitz було не правилом, а скоріше виключенням з прийнятних правил, оскільки у подальшому Комітет вирішив «обмежити перелік інших обґрунтувань подібного характеру». Як і у випадку з іншими ранніми зверненнями, Комітет не прийняв Заяву про важливість цього явища для включення до сайту. У самому записі також були відсутні деякі елементи, пов’язані з цим місцем, але більшість із них були включені до зони тиші та охоронної зони, мапа яких – хоча й ніколи не була реалізована – є невід’ємною частиною заявки на номінацію, поданої польською владою та прийнятою Всесвітнім комітетом спадщини.

Мета Конвенції всесвітньої спадщини полягає в тому, щоб захистити видатну універсальну цінність кожного об’єкта всесвітньої спадщини, і на цій меті наголошували ініціатори цього кроку. На своєму 31-му засіданні у Новій Зеландії 27 червня 2007 року Комітет всесвітньої спадщини прийняв спеціальну Заяву про безпрецедентність цього явища (31 COM 8B.8). Під час 31-го засідання Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було прийнято рішення про зміну назви концтабору Аушвіц. Попередня назва: «Концтабір Аушвіц», а нова: «Аушвіц-Біркенау. Німецький нацистський концентраційний табір смерті (1940-1945)». Нова редакція, запропонована спільно Польщею та Ізраїлем, була прийнята без заперечень.

Прохання польського уряду змінити назву концентраційного табору Аушвіц-Біркенау, подане Міністерством культури та національної спадщини Польщі, стало реакцією на дедалі частіші спотворення, які з’являються в іноземних ЗМІ. Нова назва, схвалена ЮНЕСКО, «має на меті відобразити історичну правду про реальну природу табору та точно пов’язує це місце з нацистським режимом у Німеччині», – йдеться у заяві Міністерства культури, надісланій PAP. Нова назва також має відігравати виховну роль для молодого покоління, особливо за кордоном. Рішенню ЮНЕСКО передували широкі консультації та дипломатична кампанія, проведена польським урядом.

Історія створення історичного пам’ятника – колишнього німецького нацистського концтабору Аушвіц була започаткована рішенням польського Сейму від 02 липня 1947 року: «Територія колишнього нацистського концентраційного табору в Освенцимі разом з усіма будівлями та пристроями, що там знаходяться, зберігається назавжди як Пам’ятник мучеництва польського народу та інших націй». На підставі цього акту у 1947-1999 роках цей «Пам’ятник» мав назву «Державний музей Освенцим-Бжезінка». 7 травня 1999 року згідно з Законом про охорону місць колишніх нацистських таборів смерті назва була змінена на: «Державний музей Аушвіц-Біркенау в Освенцимі» і діє донині.

30 жовтня 2017 року до списку ЮНЕСКО – Всесвітній реєстр «Пам’ять Світу» було додано Файли судового процесу над виконавцями злочину і працівниками Освенциму, а саме Матеріали та магнітофонні записи судового процесу над працівниками німецького концентраційного табору Аушвіц-Біркенау, який відбувся у Франкфурті-на-Майні у 1963-1965 роках, про що повідомив Міністр науки і культури Землі Гессен Борис Рейн. Серед доданих документів – Стрічка з першого процесу/Фабіан Зоммер/PAP/DPA. Суд присяжних у Франкфурті розпочався 20 грудня 1963 року. На лаві підсудних перебувало 20 осіб – есесівці з персоналу табору та один функціонер. У серпні 1965 року суд засудив до довічного ув’язнення шістьох підсудних. Одинадцять осіб засуджено до позбавлення волі на строк від трьох років і трьох місяців до 14 років. Трьох обвинувачених виправдали.

Судовий процес справив неабиякий вплив на громадську думку населення Німеччини. Хоча вироки, винесені судом, колишні в’язні вважали занадто м’якими, Франкфуртський процес мав величезний вплив на обізнаність західнонімецької громадськості про масштаби злочинів, скоєних німцями під час війни в окупованій Центральній і Східній Європі. Судовий процес у Франкфурті відбувся завдяки особистій участі адвоката Фріца Бауера, який після приходу Гітлера до влади в 1933 році був змушений полишити Німеччину через своє єврейське походження. Після війни обійняв посаду обер-прокурора Гессена. До винесення вироку співробітникам табору також долучився тодішній голова Міжнародного комітету Освенциму, комуніст і в’язень табору Герман Лангбейн, який зібрав велику кількість документів про персонал цієї міжнародної катівні. Всі ці документи лягли в основу матеріалів судового процесу.

На думку екс-міністра закордонних справ Польщі Владислава Бартошевського – колишнього в’язня табору, «Історія “Аушвіцу” – це сума особистих історій, страждань і пам’яті. Ми не можемо забувати, що це недоказана історія. Ми вже ніколи не почуємо сотень тисяч голосів тих, кого тут вбили. Зло, яке одного разу лишилося непокараним, може мати нищівну силу. Можливо, саме тому свідки зла повинні про нього говорити, не забувати, що Бог бачить всі наші вчинки».

При цьому зазначимо, що політика збереження матеріальних пам’яток історичної спадщини була наріжним каменем відродження людської свідомості, духу і людської гідності на післявоєнних німецьких землях. Після першої хвилі поселень і усіляких переселень, здійснених союзниками після закінчення війни, керівник Федеративної Республіки Німеччини канцлер Конрад Аденауер (ХДС), що очолив уряд у 1949 році, з    1950-х років проводив обережну політику соціальної інтеграції у залишених поселеннях  із «коричневим минулим». Слід віддати належне керівництву Західної Німеччини, що не піддалося радянському тискові, за яким східні німецькі землі були брутально очищені від «небезпечного елементу».

Історія табору Аушвіц-Біркенау, не зважаючи на всю непосильну важкість горя і злочину, як не дивно, містить вкраплення людської гуманної суті ставлення приречених одне до одного. Це і допомога, підтримка і порятунок одне одного, це і пам’ять про перше кохання, яке люди зберегли три десятки років і все ж таки зустрілися ще в цьому житті. Це історія відомої художниці, ув’язненої в таборі, яка своїми творами допомогла вижити собі і оточуючим. Есесівці цінували живопис, тому в’язням, які мали талант, було легше вижити. Художниця Діна Готтлібова знайшла роботу у доктора Менгеле після того, як намалювала в дитячому бараці сцену з діснеївської казки «Білосніжка і семеро гномів». У вільний час в’язні Освенциму влаштовували «мистецькі ранки». Актор і театральний режисер Август Ковальчик описав той факт, що Аушвіц пропонував «розважальні програми» як «сюрреалізм і жахливість». У підпільному театрі виступали міми, акробати, клоуни і навіть ілюзіоніст. Один із ув’язнених, на радість оточуючим, пародіював горянські танці, виступаючи і як танцюрист, і як музикант. Станіслава Лещинська, яка потрапила до табору за допомогу євреям, продовжила свою професію акушерки в Освенцимі: врятувала не одне життя як породіль, так і немовлят.

Водночас, метою існування концтабору Аушвіц було не лише «остаточне вирішення єврейського питання». Викрадене у в’язнів майно, їх безкоштовна праця і навіть використані людські залишки приносили нацистам величезні прибутки. Аушвіц, без сумніву, був корпорацією, побудованою на геноциді. Прагнучи отримати максимальний прибуток, німці створили в табірних крематоріях спеціальні золоті майстерні, які займалися отриманням стоматологічного золота…

Замість висновку

Меморіал умисного геноциду євреїв нацистським режимом Німеччини (1933-1945) і смерті незліченної кількості людей Аушвіц-Біркенау є незаперечним доказом одного з найбільших злочинів, скоєних проти людства. Це також пам’ятник силі людського духу, який, незважаючи на жахливе випробування, не піддався діям німецького нацистського режиму, спрямованого на позбавлення свободи та обмеження свободи думки та викорінення з земної кулі цілих рас. Це місце для всього людства є центральним місцем пам’яті про Холокост, політику расизму та варварства; це місце нашої колективної пам’яті про темну пляму нелюдськості в історії людства. Це місце, де пам’ять передається молодим поколінням; місце, яке є знаком і пам’ятним символом, що застерігає від багатьох небезпек і трагічних наслідків, які є результатом радикальних ідеологій і заперечення права на людську гідність.

  • Із пам’ятним і меморіальним відродженням Аушвіц-Біркенау расистська та антисемітська ідеологія зазнала краху.
  • Людяність, переважно притаманна в’язням табору, виявилася вищою за попрання людської гідності, що нав’язував і пропагував Третій Рейх.
  • Єврейський народ вийшов із забуття, повернувся до повноцінного життя, заговорив на весь голос зі Світом як талановитий народ євреїв, який не ховається за іншими прізвищами різних етносів і знає, що не буде покараний за етнічну приналежність. Народ євреїв, пройшовши через нелюдські випробування  відвоював своє право на гідність, землю, власну економіку, політику, безпеку, культуру і мистецтво.
  • Пам’ять про Аушвіц – нескінченне усвідомлене горе. Світовий розголос про злочини Аушвіц підштовхнули світові демократії до прийняття доленосного рішення  –  створення Держави Ізраїль.
  •  Одну з провідних скрипок в цьому політичному оркестрі зіграли представники Української РСР в ООН, яким вдалося провести таке рішення через Генеральну асамблею Організації. У квітні-травні 1948 року Василь Тарасенко очолював делегацію Української РСР на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з «палестинської проблеми». На цій сесії він відіграв вирішальну роль у створенні Держави Ізраїль. Його по праву вважають творцем Держави Ізраїль.
  • Не слід також забувати, що послідовна політика відстоювання Ізраїлем та єврейським народом своїх прав за підтримки провідних демократичних держав світу, досягла своєї мети і покликання. Винуватці Холокосту не тільки понесли справедливу кару, а й весь світ звернувся до Ізраїлю із допомогою єврейському народові подолати моральні й матеріальні збитки великого зла проти людяності і людини.

Проф. Чекаленко Людмила Д.

Інститут всесвітньої історії НАН України

Поделиться:

Схожі записи

Почніть набирати текст зверху та натисніть "Enter" для пошуку. Натисніть ESC для відміни.

Повернутись вверх