Що криється за дипломатичними ініціативами Китаю та які їх шанси на успіх? Про це DW розпитала китаїста, наукового співробітника Азіатської програми Німецького Фонду Маршалла (GMF) у Берліні Ендрю Смолла.
Китаїст, науковий співробітник Азіатської програми Німецького Фонду Маршалла (GMF) у Берліні Ендрю Смолл розповів в інтерв’ю DW про те, яку роль міг би зіграти Китай для завершення війни в Україні та чи варто всерйоз розглядати миротворчі зусилля КНР.
DW: Пан Смолл, президент України Володимир Зеленський 26 квітня провів телефонну розмову з головою КНР Сі Цзіньпіном, за підсумками якої Пекін має намір направити до Києва свою дипломатичну делегацію. Багато оглядачів звертають увагу на те, що ця розмова відбулася на тлі очікуваного контрнаступу Збройних сил України. Що можна сказати про таймінг? Чому зараз ?
Ендрю Смолл: Ця телефонна розмова довго відкладалася з певними очікуваннями того, що вона все ж таки відбудеться невдовзі після державного візиту Сі Цзіньпіна до Росії – перш за все, з метою політичного прикриття цієї суперечливої поїздки.
Дуже вражаючим є те , що Сі Цзіньпін на той момент не вважав це політично необхідним. Але той факт, що було відомо про те, що така можливість розмови обговорюється, посилив тиск з тим, щоб вона все ж таки відбулася. Без нього було б вже майже неможливим вдавати, що мирні зусилля Китаю серйозні, і цей дзвінок мав би сприйматися як спроба заспокоїти, зокрема, європейських лідерів, які в останні тижні особисто чинили тиск на Сі.
Днями слова посла Китаю в Парижі про те, що правовий статус усіх держав колишнього Радянського Союзу ставиться під сумнів, могли стати зайвим приводом для Сі Цзіньпіна піти на цей крок, щоб запевнити європейців у тому, що Китай не підтримує наміру Путіна щодо зміни кордонів Європи та всього порядку безпеки, що встановився після холодної війни.
– Ви згадали про заяви посла КНР у Франції. Після візиту до Пекіна на початку квітня преса повідомляла, що президент Франції Емманюель Макрон за допомогою Китаю прагне вже цього літа посадити Росію та Україну за стіл переговорів. Чи варто, на вашу думку, говорити про існування спільної китайсько-французької стратегії чи певної координації дій ?
Можлива роль Китаю обговорювалася під час візиту Макрона, і очікується, що обидві сторони надалі обмінюватимуться позиціями з цього приводу. Але під час візиту Макрона також стало зрозуміло, що жодна зі сторін насправді не вважає, що момент для переговорів уже настав – швидше, справді розглядалися варіанти на більш пізні терміни протягом року. Тому поки що дещо передчасно навіть говорити про будь-які “ініціативи”.
У різних сторін виникла зрозуміла настороженість з приводу деяких зусиль Франції, але насправді вони все ще досить обмежені, враховуючи те, що в будь-якому випадку в діях китайської сторони все ще мало реального змісту.
-За підсумками переговорів Володимира Зеленського та Сі Цзіньпіна речник президента України повідомив, що лідери обмінялися думками щодо “мирного плану” Китаю та української “формули світу” з 10 пунктів, про повну підтримку якої раніше офіційно заявили країни G7. Чи можуть бути знайдені певні точки дотику між цими планами ?
Думаю, що не буде спрямовано реальних зусиль на гармонізацію цих рамкових документів. Формулювання Китаю були надзвичайно позиційними, зі спробами звинувачень на адресу США та НАТО, скаргами на санкції тощо. І Зеленський, і Макрон обрали ті розділи китайського позиційного документа, де є над чим працювати, та запропонували Пекіну прозондувати ці моменти далі. Китайська сторона погодилася з цим, що видно, наприклад, за спільною китайсько-французькою заявою. Але поки що це виглядає так, що Пекін просто хоче продемонструвати ніби робить щось конструктивне, причому без будь-якої змістовності. Це лише самодостатні дипломатичні вправи.
Все ж таки, за прямого китайського посередництва в останні тижні було досягнуто згоди про відновлення після семирічної перерви дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном. Для багатьох це стало несподіванкою. У МЗС Китаю тепер оголосили про готовність стати посередниками в палестино-ізраїльському конфлікті. Але які насправді цілі Пекіна щодо війни РФ в Україні ?
На даному етапі фактичним посередництвом (щодо війни РФ проти України. – Ред .) Китай не займається . Зважаючи на широку політичну, економічну підтримку Китаєм Росії та постачання товарів подвійного призначення на Пекін чинився тиск з метою більш конструктивної взаємодії і в надії на те, що глибша участь Китаю якось вплине на поведінку Росії.
Але Пекін, як і раніше, дуже ретельно координує свої дії з Москвою і досі діє з нею в тісній згоді. Навіть у приватних бесідах Китай не продемонстрував бажання чинити тиск на Росію. Однак Пекін знає, що за допомогою певних маневрів навколо “світу” він може заробити на цьому очки та зіграти на цих надіях.
Чи може Китай претендувати на те, щоб вважатися неупередженою та нейтральною стороною, враховуючи згадані вже вами тісні зв’язки Пекіна з Москвою та їх так зване “безмежне партнерство”, а також проблемний імідж Китаю у світі через грубі порушення прав людини, придушення громадянських свобод у Гонконгу та прямих загроз Тайваню ?
Що ж, цілком очевидно, що Китай не є нейтральним. Але це й не становило б проблему, якби його роль полягала в тому, щоб просто схилити свого партнера – Росію – до продуктивної позиції та чинити на них тиск, якщо вони відмовляться.
Це модель Північної Кореї, навіть якщо вона насправді досягла відносно небагатьох результатів, і ми також бачили й інші подібні приклади. Проблема полягає не у відсутності неупередженості, а в тому, що Китай відмовляється робити те, в чому він міг би бути корисним – чинячи тиск на Москву. Без цього він мало що може досягти посередника.
Повертаючись до переговорів лідерів України та КНР, сторони домовились про те, що Китай направить свого представника з візитом до України та інших країн для проведення консультацій. Які можуть бути результати? Чи варто взагалі очікувати якогось дипломатичного прориву ?
– Ми можемо очікувати, що з усього цього вийде вкрай мало – не більше, ніж коли у лютневих консультаціях брав участь (голова комісії з закордонних справ ЦК КПК. – Ред.) Ван І. Висновок і тоді, і нині такий, що найближчим часом Час немає можливостей для корисних переговорів, що потрібно дочекатися весняного контрнаступу і робити висновки. Тому я думаю, що поки що все це носить лише перевірочний характер.
