Експерти пояснюють логіку і наслідки китайської військової підтримки Росії.
За останній рік Китай отримав максимальну вигоду від війни Росії проти України, ставши одним з небагатьох бенефіціарів конфлікту. Він позиціонує себе як виваженого миротворця, отримуючи при цьому значні важелі впливу на Росію.
Пекін був найбільш помітним і послідовним прихильником Москви у війні, пообіцявши їй «безмежне» партнерство незадовго до вторгнення в лютому 2022 року і допомагаючи утримувати на плаву російську економіку воєнного часу. Дедалі більша залежність Москви від Китаю була прибутковою і корисною для Пекіна. І ця економічна залежність, ймовірно, продовжуватиметься і поглиблюватиметься. Риторична прихильність Китаю до «багатополярності» в геополітиці спонукає багато країн глобального Півдня залишатися осторонь війни, не бажаючи приєднуватися до підтримки України.
Розхваливши свій успіх у примиренні Ірану з Саудівською Аравією, Китай почав просувати свій «мирний план» для України – абсолютно нереалістичну пропозицію, яка відповідає майже виключно інтересам Росії. Примітно, що план взагалі не містить вимог щодо виведення російських військ з України. Якими б не були недоліки цього плану, він все ж дозволив китайському лідеру Сі Цзіньпіну представити себе як дипломатичного посередника і позиціонувати Китай як країну, яка відіграватиме певну роль у майбутньому відновленні України, – пишуть в статті для Foreign Affairs науковий співробітник Ради закордонних справ Ліана Фікс і професор історії Католицького університету Америки Майкл Кіммедж, який з 2014 до 2016 року працював у раді політичного планування Держдепартаменту США.
Автори переконані, що попри всю вигоду, яку Китай отримав досі, вдаючи стороннього спостерігача, він може наважитися на більш пряме втручання в конфлікт. Переможена Росія не в інтересах Китаю. Кремль – найважливіший партнер Пекіна в його боротьбі з міжнародним порядком на чолі з США. Попри численні розбіжності, Китай і Росія об’єднали зусилля для просування альтернативного порядку з власними правилами війни і миру, власними фінансовими центрами і власними багатосторонніми інститутами.
«Наближаються зміни, яких не було 100 років. І ми разом просуваємо ці зміни», – заявив Сі Цзіньпін в квітні під час візиту до Москви.
«Приниження Росії в Україні підірвало б цей наратив, надавши США більшу свободу дій, щоб зосередити свою енергію і ресурси на змаганні з Китаєм. Щоб запобігти такому розвитку подій, Китай може вирішити кинути Росії рятівний круг, надавши їй окрім економічної і моральної підтримки ще й летальну військову допомогу. Це може бути зроблено для того, щоб затягнути війну, запобігти поразці Росії або прискорити російську перемогу», – пояснюють Фікс і Кіммедж.
Китайська допомога може бути прихованою, тобто американська розвідка може не помітити її. Насправді постачання Росії таких товарів, як так китайські мисливські рушниці, які можуть мати як цивільне, так і військове застосування, можливо, вже є такою підтримкою. Або ж участь Пекіна може бути відкритою.
«Публічне оголошення про постачання зброї означатиме формальний союз з Росією. А вступ Китаю у війну відкриє нову главу в міжнародних відносинах, зробивши війну в Україні справді глобальною і давши початок набагато більш ворожим відносинам між Китаєм і Заходом», – пишуть автори.
США, які звикли пильно стежити за Китаєм, оголосили надання летальної допомоги Росії «червоною лінією». Вашингтон пригрозив серйозними наслідками (ймовірно, це будуть відчутні економічні санкції), якщо Пекін перетне цю межу. Американські чиновники повинні бути твердими і послідовними в застереженні своїх китайських колег від такого небезпечного курсу дій. Але вони також повинні визнати, що Китай не буде легко залякати словами або прогрозами про американські санкції.
На додаток до реакції США, Європа має відіграти важливу роль у стримуванні більш узгодженого втручання Китаю у війну. Незважаючи на враження від візиту президента Франції Еммануеля Макрона в Пекіна у квітні, прагнення Китаю отримати доступ до європейської економіки залишається головним важелем впливу країн ЄС.
«Навіть якщо Китай переконаний, що не може відновити відносини з вороже налаштованими США, він знає, що йому є що втрачати в Європі. Щоб досягти успіху, європейці повинні чітко дати зрозуміти Китаю, що будь-яка військова підтримка Росії наштовхнеться на сувору і об’єднану відповідь з боку Європи», – йдеться в статті.
Америка і Європа повинні дати зрозуміти Китаю, що його участь у війні не зменшить підтримку України з боку Заходу. Навпаки, китайське втручання лише стимулюватиме подальшу західну допомогу. А ціна і ставки для всіх будуть підвищуватися.
Китайський розрахунок
Китай переслідує три цілі у російській війні проти України. Перша з них – запобігти падінню Владіміра Путіна. Росія з Путіним на чолі – це цінний актив для Пекіна. Вона відіграє важливу роль у китайському суперництві зі США в стилі Холодної війни. Росія забезпечує дешеву енергію і значні ринки збуту. Пекін не хоче, щоб Путіна замінили менш дружнім лідером, а також не хоче бачити внутрішньої нестабільності в Росії, спричиненої програною війною. Найгірший сценарій – фрагментація російської держави – може призвести до хаосу на китайських кордонах, що обмежить можливості Китаю торгувати з Центральною Азією, Південним Кавказом і Європою.
«Хоча Путін і Сі Цзіньпін, ймовірно, не згодні з тим, як має закінчитися війна в Україні, вони згодні з тим, що явна поразка Росії була б неприйнятною», – йдеться в статті.
Китай також розуміє, що війна в Україні має наслідки для міжнародного порядку. Якби війна завершилася на західних умовах з явною перемогою Києва, США виставили б це як тріумф свого міжнародного порядку, своїх правил, своєї влади і своєї дипломатичної хитрості. Це завдало б удар по прагненнях Китаю створити новий світовий порядок з китайськими (або китайсько-російськими) характеристиками.
Але якщо, навпаки, війна затягнеться і продовжить сприяти інфляції і підривати продовольчу безпеку в усьому світі, Китай зможе представити конфлікт як доказ неспроможності існуючого міжнародного порядку на чолі з Америкою. Пекін може заявити, що тридцять років американської гегемонії завели світ в глухий кут, при цьому виставляючи себе відповідальним учасником свого власного альтернативного міжнародного порядку. Простіше кажучи, Китай задоволений тим, що війна триває, оскільки вона скеровує увагу і ресурси США в Європу, подалі від Індо-Тихоокеанського регіону.
Третій інтерес Китаю, який, можливо, не зовсім сумісний з другим і полягає в тому, щоб скористатися наслідками російської війни проти Україні. Пекін загалом задоволений тим, що Росія, Україна і Захід виснажують себе у бойових діях. Але він хоче мати вплив на мирний процес і на український післявоєнний економічний ландшафт. У Китая були зростаючі економічні відносини з Україною ще до війни, і він, безсумнівно, відіграватиме важливу роль у післявоєнній відбудові. Хоча Київ наполягає на тому, що його партнери під час війни повинні бути головними бенефіціарами можливостей, які з’являться з відродженням країни. Але Україна може врешті-решт звернутися до Пекіна, щоб той допоміг їй взяти на себе величезні витрати на відновлення.
«Мирний план, який Сі Цзіньпін нещодавно запропонував Путіну в Москві, яким би однобоким він не був, є ознакою того, що Китай хоче бути і посередником, і економічним гравцем в Україні. Він хоче бути за столом переговорів, щоб, коли війна закінчиться, діяти у своїх економічних інтересах. Китай зробить все можливе для досягнення миру», – йдеться в статті.
Підтримка Путіна
Масштаб цих інтересів у війні гарантує, що Китай не буде пасивно спостерігати за тим, як розвиватимуться події в Україні. Навпаки, він буде докладати значних зусиль, щоб не допустити успіху США. Автори переконані, що якщо війна й далі буде йти не на користь Росії, Пекін буде підтримувати Путіна. Він намагатиметься вписати війну в своє бачення регіонального та міжнародного порядку. З одного боку, він буде прагнути розширення комерційних зв’язків з Україною і її сусідами, а з іншого – розширити простір для дій для таких держав, як Росія, які відкинули правила, написані у Вашингтоні.
Китай може втрутитися у війну, прийнявши ризиковане рішення надати Москві летальну військову допомогу. Така підтримка може бути передана таємно. Якщо ця допомога залишиться непоміченою або якщо вона не буде остаточно виявлена, Китай все одно зможе «одягнути мантію» миротворця в Україні. Таким чином він міг би вбити клин між Європою і США. Наприклад, Вашингтон може засудити Пекін за озброєння російської армії і застосувати каральні заходи проти нього. А Європа, наприклад, відмовилася б наслідувати американський приклад. Європейські країни, побоюючись економічної відплати з боку Китаю, можуть відвернутися від США, що призведе до розколу трансатлантичного альянсу.
«Яку б приховану підтримку Китай не надав Росії, відправляючи безпілотники, артилерійські снаряди і боєприпаси, це не принесе їй перемоги з тієї простої причини, що у Москви немає послідовного шляху до перемоги в Україні. Китайська допомога не може виправити провали російського військового керівництва, низький моральний дух російських військ і бідне стратегічне мислення Кремля. Проте матеріальна допомога з боку Китаю може зробити багато для затягування війни, надати Росії тактичні переваги на місцях і переконати знервовану російську еліту в тому, що їхня країна може продовжувати воювати. Китайська допомога підвищила б готовність Росії вести тривалу війну, захистивши Путіна від політичної вразливості, спричиненої його катастрофічним вторгненням», – пояснюють автори.
Припустімо, що Китай пішов би ще далі і відкрито вступив у війну на боці Росії, не намагаючись приховати свої поставки зброї для російської армії. Такий рішучий крок означав би, що Китай «кидає рукавичку» США і Європі, відкидаючи будь-які погрози економічного покарання з боку Заходу. Участь Пекіна у війні незмірно підвищила б ставки для американців і європейців. Перемога Росії або часткова перемога за відомої китайської підтримки зробить Китай гравцем на більш широкому ландшафті європейської безпеки.
Тому китайський вступ у війну на боці Росії вимагатиме від США і Європи більших військових зобов’язань перед Україною. А їм і так важко розібратися з потребами підтримки українських воєнних зусиль. Відкрита підтримка Росії буде суперечити публічним заявам, зробленим китайськими лідерами після того, як Путін розпочав вторгнення. Але в такому сміливому кроці може бути своя стратегічна логіка.
«Вступ Китаю у війну мав би найбільший сенс як попереднє відволікання уваги перед запланованим вторгненням на Тайвань через місяці або роки. Ресурси, які західні держави змушені витрачати в Україні, – це ресурси, які вони не зможуть швидко спрямувати на оборону Тайваню. Участь Китаю у військових діях Росії відверне увагу від Тайваню та Індо-Тихоокеанського регіону. В такому випадку конфігурація поля бою в Україні може не мати для Пекіна великого значення. Китай просто сподіватиметься, що його участь спричинить витрати для Заходу», – припускають Фікс і Кіммедж.
Вони пояснюють, що Пекіну навіть не доведеться відправляти своїх солдатів в Україну. Адже Захід вже довів, що може впливати на хід війни, не залучаючи власних сил. Оголошення Пекіном прямої і довгострокової військової підтримки Росії саме по собі було б трансформаційним.
Але це також може стати катастрофою для Китаю. Росія все одно може програти війну. Досі її спіткала невдача за невдачею. І на кожному кроці Україна перевершила очікування. З китайськими відбитками пальців на всій війні, поразка Росії вдарить по тому, хто її підтримує. Схоже, саме це й спонукало Китай залишатися осторонь. А китайські чиновинки дійшли висновку, що безглуздість і невмілість Путіна можуть не заслуговувати на більше, ніж символічну і ситуативну підтримку. Посол Китаю в ЄС Фу Конг нещодавно пояснив, що «безмежна» дружба Китаю з Росією – це «лише риторика».
Китай також може втратити те, що він здобув у цій війні – привілейовану глобальну позицію. Забезпечивши російську армію летальною допомогою, Пекін поповнить лави держав-парій поряд з Іраном і КНДР. Це погіршить його і без того ворожі відносини із Заходом, за що він заплатить значну економічну ціну. І вдавати з себе доброзичливу міжнародну силу Китай теж не зможе.
Таке китайське втручання буде не лише сигналом про мовчазне схвалення численних нападів Росії на цивільне населення, але й уможливить такі воєнні злочини. Допомагаючи вести війну проти країни, яка не зробила нічого, щоб спровокувати Китай, і з якою Китай колись мав хороші відносини, Сі Цзіньпін створив би серйозний прецедент і вселив би страх у країни, розташовані далеко від України. Прагнучи підірвати Захід, він зробить міжнародний порядок на чолі з Китаєм таким, який неможливо побудувати.
Козир Європи
Якими б не були ризики вступу Китаю у війну, Сі Цзіньпіна не вдасться переконати в тому, у що він сам не вірить в питанні Росії і України. Західна риторика переконає Пекін відмовитися від його трьох основних інтересів у цій війні. І Сі Цзіньпін добре розуміє, що він зіткнеться з санкціями, якщо перетне західні червоні лінії, надавши Росії летальну допомогу. Американським і європейським чиновникам все ще необхідно доносити цей меседж у разом, підкреслюючи, що США і Європа дадуть широку відповідь на будь-яке втручання Китаю у війну. Разом з партнерами-однодумцями в Індо-Тихоокеанському регіоні вони представлять єдиний фронт.
Європейці, зокрема, повинні донести до Китаю, що їхній протест проти будь-яких китайських поставок летальної зброї в Росію – це принципова європейська позиція, а не просто риторика урядів, які беруть приклад зі США. Потрібно знову і знову наголошувати, що війна в Україні має екзистенційне значення для європейців. А перешкоджання китайському втручанню – це фундаментальний європейський інтерес. Вступивши у конфлікт, Китай втратить Європу. Зі свого боку, американські посадовці мають переконати Пекін, що США будуть терпляче і непохитно підтримувати оборону України. Це допоможе китайській стороні краще помітити ризики.
