Прем’єр-міністр Італії Джорджія Мелоні взяла участь в урочистій церемонії покладання вінків на честь Дня національного визволення Італії, присвяченого закінченню нацистської окупації у 1945 році.
Як правило, цей день поєднує всіх італійців, незалежно від їхніх політичних уподобань. Однак, цього року він виявився дещо незвичайним: вперше з часів Другої світової війни Італію очолює права партія “Брати Італії”, засновники якої є наступниками, хоч і не повними послідовниками, Національного альянсу – партії, заснованої прихильниками фашистського диктатора Беніто Муссоліні 1945 року, невдовзі після його смерті.
Однак Джорджа Мелоні після перемоги на виборах намагається дистанціюватися від політичного коріння очолюваної нею партії. У відкритому листі, опублікованому в газеті Corriere della Sera, прем’єр-міністр підкреслила, що її партія не має жодної ностальгії за минулим, і що звинувачення в симпатіях до фашизму використовується “як інструмент делігітимації будь-якого політичного опонента, як свого роду зброя масового виключення ( з політичного процесу )).
Мелоні також підкреслила, що в сьогоднішньому світі “автократії намагаються наступати на демократії і стають дедалі більш агресивними та загрозливими”.
“Італія зробила свій вибір, і це очевидний вибір. Ми на боці свободи та демократії, без жодних “але” та “якщо”, і це найкращий спосіб підтримати головну ідею 25 квітня. Тому що з російським вторгненням в Україну наша свобода знову в небезпеці “, – підсумувала прем’єр-міністр Італії.
Лист Джорджі Мелоні був опублікований наступного дня після того, як ANPI, група, що представляє колишніх партизанів воєнного часу, закликала її категорично відмежуватися від фашизму. Цей заклик пролунав незабаром після того, як спікер парламенту Іньяціо Ла Русса заявив кілька днів тому: “В італійській конституції немає згадки про антифашизм”.
Ла Русса є членом тієї ж партії та відрізняється своїми суперечливими висловлюваннями.
Два місяці тому в інтерв’ю телеканалу RAI 2 він, відповідаючи на запитання провідної програми Belve Франческі Фаньяні, сказав, що був би розчарований, якби його син був геєм.
“Як гетеросексуальний чоловік, я хотів би, щоб мій син був таким самим, як я”, – пояснив він. Там же він заявив: “Естетичний рівень жінок правого політичного спектру знизився, натомість їхні політичні якості підвищилися”.
При цьому, виступаючи на конференції голів парламентів країн-членів ЄС у Празі 25 квітня, той же Ла Русса без еківоків підтримав Україну: “Щоб примара неліберальних режимів знову не обмежила наші свободи, насамперед держави мають повністю співпрацювати одна з одною та одна одну поважати , починаючи з поваги до національних кордонів”.
“Український народ не самотній у боротьбі проти Росії за незалежність та територіальну цілісність”, – наголосив він, додавши, що з Україною солідарні і він сам, і весь італійський народ.
Однак звинувачення в симпатії до фашистського минулого Італії, які висуваються проти Іньяціо ла Руси, не нові.
У 2018 році він показував журналістам свій дім, демонструючи погруддя Беніто Муссоліні та колекцію предметів, пов’язаних з італійським фашизмом. Порівняно нещодавно він сказав, що не має наміру викидати бюст Муссоліні, бо отримав його у подарунок від свого батька.
Хоч би які суперечки велися з приводу Ла Руссо та витоків партії “Брати Італії”, факт залишається фактом: Джорджа Мелоні справді очолює найправіший уряд країни з часів Другої світової війни.
Коли їй було 19, пані Мелоні сказала французькому телебаченню: “Я думаю, що Муссоліні був добрим політиком. Все, що він робив, він робив для Італії. Таких політиків за останні 50 років у нас просто не було”.
Ставши лідером Італії півроку тому, вона не забула скористатися будь-якою можливістю, щоб продемонструвати, що є надійним та розумним європейським лідером. Багатьох європейців здивувала її виважена позиція з цілої низки питань – від бюджету країни до підтримки НАТО та України.
Щоправда, не всі члени її партії виявляють таку саму політичну врівноваженість. Минулого тижня міністр сільського господарства Італії Франческо Лоллобріджида (онуковий племінник знаменитої кіноактриси Джини Лоллобріджиди), який не тільки є близьким союзником Мелоні, а й одружений з її сестрою, заявив, що “італійцям загрожує етнічна заміна”.
Йшлося про серйозну демографічну кризу, з якою зіткнулася Італія: торік у неї виявився один із найнижчих рівнів народжуваності у світі: менше 400 тисяч дітей. При цьому значна кількість народжень припала на некорінних італійців.
Формулювання “етнічна заміна”, використане Лоллобриджидою, перегукується з расистською ультраправою теорією змови “Великого заміщення”, згідно з якою існує певний секретний план щодо заміни білих людей за рахунок імміграції.
Проти уряду Мелоні виступають як політичні противники, а й ветерани антифашистського руху. День звільнення знаменує як кінець фашистського режиму, а й перемогу протистояного йому партизанського руху опору.
Національна асоціація партизанів Італії нещодавно розкритикувала Мелоні за те, що вона заявила, що жертви нацистської різанини 1944 року на околиці Риму в Ардеатинських печерах було вбито “просто тому, що вони були італійцями”. За їхніми словами, вбиті були передусім антифашистами, бійцями опору та політичними опонентами Муссоліні. Крім того, серед них було багато євреїв.
У вівторок, коли звучав національний гімн, прем’єр-міністр і речник Сенату приєдналися до президента Серджо Маттарелле біля Вівтаря Вітчизни. День національного визволення вважається і днем національної єдності, але якщо прем’єр-міністр справді хоче, щоб він став початком “нової національної гармонії”, їй ще доведеться чимало для цього зробити.
