У широкій промові, присвяченій американсько-китайським відносинам, міністр фінансів США Джанет Єллен змінила умови взаємодії з Китаєм, надавши пріоритет питанням національної безпеки над економічними міркуваннями. Однак позиція США ґрунтується не на переконливих доказах, а на припущенні про нечесні наміри Китаю.
Через п’ять років після початку колись немислимої торговельної війни з Китаєм міністр фінансів США Джанет Єллен 20 квітня ретельно добирала слова. У своїй широкій промові вона змінила умови взаємодії США з Китаєм, надавши пріоритет питанням національної безпеки над економічними міркуваннями. Це формально поклало край 40-річному акценту на економіці та торгівлі як на якорі найважливіших двосторонніх відносин у світі. Позиція Єллен щодо безпеки була майже конфронтаційною: “Ми не підемо на компроміс з цих питань, навіть якщо вони вимагатимуть компромісів з нашими економічними інтересами”.
Погляд Єллен дуже добре узгоджується з гострими антикитайськими настроями, які зараз охопили Сполучені Штати. “Новий вашингтонський консенсус”, як його називає оглядач Financial Times Едвард Люс, стверджує, що ангажованість була первородним гріхом американо-китайських відносин, оскільки вона дала Китаю свободу дій, щоб скористатися наївністю Америки, зосередженої на укладанні угод. Вступ Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 році в цьому відношенні займає перше місце: США відкрили свої ринки, але Китай нібито порушив свою обіцянку стати більш схожим на Америку. Згідно з цим заплутаним, але загальноприйнятим аргументом, вступ до СОТ відкрив двері для загроз безпеки та порушень прав людини. Американські чиновники тепер сповнені рішучості грюкнути цими дверима.
Це ще не все. Президент Джо Байден збирається видати указ, який накладе обмеження на прямі іноземні інвестиції (ПІІ) американських фірм у певні “чутливі технології” в Китаї, такі як штучний інтелект і квантові обчислення. США відкидають звинувачення Китаю в тому, що ці заходи спрямовані на стримування китайського розвитку. Як і санкції проти китайського телекомунікаційного гіганта Huawei, а також ті, що розглядаються проти соціальної мережі TikTok, ці санкції також виправдовуються під аморфним прикриттям національної безпеки.
Справа США ґрунтується не на переконливих доказах, а на презумпції зловмисних намірів, пов’язаних зі злиттям військово-цивільних технологій подвійного призначення в Китаї. Проте США борються з власним безпековим синтезом, а саме з нечітким розмежуванням між недостатніми американськими інвестиціями в інновації і реальними та уявними загрозами китайських технологій.
Важливо, що промова Єллен поставила обидві наддержави на одну сторінку. На 20-му Національному з’їзді Комуністичної партії в жовтні минулого року президент Китаю Сі Цзіньпін у своєму вступному слові також наголосив на національній безпеці. Оскільки обидві країни однаково побоюються загрози безпеці, яку кожна з них становить для іншої, перехід від взаємодії до конфронтації є обопільним.
Єллен має цілковиту рацію, називаючи цей зсув компромісом. Але вона лише натякнула на економічні наслідки конфлікту. Кількісно оцінити ці наслідки непросто. Але американська громадськість заслуговує на те, щоб знати, що стоїть на кону, коли її лідери переосмислюють життєво важливі економічні відносини. Деякі захоплюючі нові дослідження значною мірою допомагають у вирішенні цього питання.
Щойно опубліковане дослідження Міжнародного валютного фонду (підсумки якого викладені в “Перспективах розвитку світової економіки” за квітень 2023 року) є першою спробою визначити вартість. Економісти МВФ розглядають проблему через призму “повільної балізації”: скорочення транскордонних потоків товарів і капіталу, що відображається в геостратегічних стратегіях “решорингу” (повернення офшорного виробництва додому) і того, що сама Єллен назвала “френд-шорингом” (переміщення офшорного виробництва від супротивників до однодумців – членів альянсів).
Такі дії призводять до фрагментації ПІІ “подвійного блоку”. За оцінками МВФ, формування блоку США та блоку Китаю може призвести до скорочення світового виробництва на 2% у довгостроковій перспективі. Як найбільша економіка світу, на Америку припадатиме значна частка втраченого обсягу виробництва.
Президент Європейського центрального банку Крістін Лагард нещодавно наголосила на іншому каналі, через який ескалація конфлікту між США та Китаєм може негативно вплинути на економічні показники. Спираючись на дослідження, проведене співробітниками ЄЦБ, вона зосередила увагу на зростанні витрат та інфляції внаслідок розриву ланцюжка поставок, спричиненого фрагментацією ПІІ, зумовленою конфліктом. У дослідженні ЄЦБ робиться висновок, що геостратегічний конфлікт може призвести до зростання інфляції на 5% у короткостроковій перспективі та приблизно на 1% у довгостроковій перспективі. Це матиме побічний вплив на монетарну політику та фінансову стабільність.
У сукупності ці розрахунки вартості конфлікту на основі моделей означають стагфляційне поєднання нижчого рівня виробництва та вищої інфляції, що навряд чи є тривіальним міркуванням у сьогоднішньому нестабільному економічному кліматі. І вони узгоджуються з економічною теорією. Країни торгують з іншими, щоб отримати вигоди від порівняльних переваг. Як внутрішні, так і зовнішні потоки іноземних інвестицій прагнуть досягти подібних переваг, пропонуючи офшорну ефективність для транснаціональних корпорацій, які стикаються з вищими витратами на своїх внутрішніх ринках, і залучаючи іноземний капітал для підтримки розширення внутрішніх потужностей і створення нових робочих місць. Незалежно від їхніх різних політичних систем та економічних структур, це справедливо як для Америки, так і для Китаю. Звідси випливає, що конфлікт зменшить ці переваги.
Однак для США є важливий нюанс: хронічний дефіцит внутрішніх заощаджень висвітлює економічні наслідки конфлікту з Китаєм у зовсім іншому світлі. У 2022 році чисті заощадження США – скориговані на амортизацію заощадження домогосподарств, бізнесу та державного сектору – впали до 1,6% національного доходу, що набагато нижче довгострокового середнього показника у 5,8% з 1960 по 2020 рік. Не маючи заощаджень і бажаючи інвестувати та зростати, США повною мірою користуються “непомірними привілеями” долара як домінуючої світової резервної валюти і вільно імпортують надлишкові заощадження з-за кордону, маючи величезний дефіцит поточного рахунку та багатосторонньої торгівлі, щоб залучити іноземний капітал.
Таким чином, економічні інтереси Америки, яка заощаджує мало, тісно пов’язані з її величезними дисбалансами в торгівлі та потоках капіталу. За винятком малоймовірного відродження внутрішніх заощаджень у США, компрометація цих потоків з будь-якої причини – скажімо, через занепокоєння щодо безпеки Китаю – не обійдеться без значних економічних і фінансових наслідків. Дослідження, про яке йшлося вище, припускає, що ці наслідки матимуть форму повільнішого економічного зростання, вищої інфляції та, можливо, слабшого долара.
Навряд чи це ідеальний результат для економіки США, яка вже перебуває в нестабільному становищі.
Стівен С. Роуч
