Хоча губернатор Флориди Рон ДеСантіс відмовився від нещодавніх заяв, стверджуючи, що Америка не має великого інтересу в результаті війни Росії проти України, шкоди було завдано. Усім західним політикам було б добре розглянути власні заяви російських лідерів про їхню мету розв’язування війни.
Губернатор-республіканець штату Флорида Рон ДеСантіс – потенційний кандидат у президенти США – нещодавно наробив галасу, назвавши агресивну війну Росії проти України лише “територіальною суперечкою”, яка не зачіпає ключові стратегічні інтереси Америки. Після негайної жорсткої критики та падіння його рейтингу ДеСантіс спробував відмовитися від своїх висловлювань. Але цей аргумент залишається в обігу, і ДеСантіс навряд чи єдиний, хто його використовує.
Історія може допомогти нам з’ясувати, чи має сенс опис конфлікту, зроблений ДеСантісом. Чи мав Адольф Гітлер “територіальну суперечку” з Польщею, коли розпочав бліцкриг проти свого сусіда у вересні 1939 року? Сам Гітлер іноді формулював питання в таких термінах, наприклад, коли говорив про свій обов’язок захищати німецькомовних у Польщі. Але така риторика завжди була лише димовою завісою, щоб відвернути увагу від справжньої мети. Гітлер хотів ліквідувати незалежну Польщу, яка відродилася після Першої світової війни, тим самим проклавши шлях для експансії Німеччини на схід.
З історичними паралелями, звичайно, завжди треба бути обережними; але схожість між Гітлером у 1939 році та президентом Росії Володимиром Путіним сьогодні очевидна. Там, де Гітлер висловив стурбованість німецькомовними в Данцигу, Путін робить те саме щодо російськомовних на Донбасі. В обох випадках нікого не обдуриш. Путін прямо заявив, що він бачить Україну як «історично російські землі», і що Володимир Ленін зробив глибоку політичну помилку, дозволивши українській державі виникнути після Першої світової війни. (Він також міг засудити Йосипа Сталіна, який дозволив радянській Україні бути членом-засновником ООН після Другої світової війни.)
Путін хоче відкотити всю цю історію назад. Його мета — знищити Україну як національну державу, перетворивши її на простий адміністративний регіон у Російській імперії. Російські царі вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століть є його зразком, а їхні завойовницькі війни — його натхненням.
Будь-які сумніви щодо намірів Кремля були розвіяні наближеними та політичними союзниками Путіна. Згадайте Дмитра Медведєва. Колишній президент Росії, який зараз є заступником голови Ради національної безпеки, він заявив, що суверенна Україна «нікому не потрібна на планеті», і тому припинить своє існування, коли Росія покінчить з нею.
Повторюючи Путіна, Медведєв стверджує, що Україна складається зі “штучно відрізаних територій, багато з яких є корінними російськими, випадково відокремлених у двадцятому столітті”. Його висновок суворий: “Нам не потрібна Україна. Нам потрібна Велика Росія”. Таку безглузду риторику не можна було б терпіти, якби вона не відображала позицію Путіна та його найближчого оточення з цього питання.
“Велика Росія” Медведєва колись дійсно існувала. Інші в той час називали її по-іншому: “тюрма народів”. Після розпаду Російської імперії у 1917 році Фінляндія, Польща, Естонія, Латвія та Литва скористалися можливістю здобути незалежність. І хоча українці прагнули зробити те ж саме, вони були розчавлені подальшим більшовицьким насильством.
Ставитися до чітко сформульованого Кремлем проєкту відтворення Великої Росії як до “територіальної суперечки” – це неправильна оцінка історичних масштабів. Росія порушила територіальну цілісність іншої держави-члена ООН, намагаючись стерти її з лиця землі. Якщо дозволити Кремлю отримати вигоду від цього серйозного злочину проти міжнародного миру, це може підірвати весь світовий порядок. Основні принципи, на яких ґрунтується ООН, піддаються прямому сумніву, і це відкриває двері для інших держав з імперськими амбіціями або затаєними образами, щоб поглинути своїх менших і слабших сусідів. Ми ризикуємо скотитися до світу, де панують закони джунглів, де сила робить право.
ДеСантіс і будь-який інший політик, який сумнівається в тому, що Захід зацікавлений у майбутньому України, повинен замислитися над тим, що насправді стоїть на кону. Їм варто було б прочитати заяви Медведєва та інших російських лідерів з цього приводу, щоб не потрапити в ту ж пастку, в яку потрапили умиротворювачі кінця 1930-х років.
Це не територіальна суперечка. Це війна за світовий порядок, яким ми його знаємо.
Карл Більдт
