Сферу міжнародного права вже давно порівнюють з Диким Заходом, тому що тут немає глобального шерифа. Але незалежно від того, чи опиниться президент Росії в наручниках, обвинувальний висновок Міжнародного кримінального суду проти нього є великим кроком у правильному напрямку.
Інтернет нещодавно був переповнений згенерованими штучним інтелектом зображеннями російського президента Володимира Путіна, якого судять або ув’язнюють. Але поки зображення фальшиві, міжнародне кримінальне правосуддя стає реальністю. 17 березня, після багатьох років загрузлих у суперечках і кризі, Міжнародний кримінальний суд здивував світ, офіційно висунувши звинувачення Путіну і видавши ордер на його арешт.
Конкретне звинувачення МКС – що Путін несе відповідальність за незаконне викрадення та депортацію українських дітей до Росії, в порушення Римського статуту про заснування суду та Женевських конвенцій про закони війни – стосується лише частини злочинів, які він вчинив. Путін і його найближче оточення морально і, ймовірно, юридично відповідальні за незліченні військові злочини, злочини проти людяності і злочин геноциду. Проте, як зазначив президент України Володимир Зеленський, ордер є «історичним рішенням» не тому, що він гарантує арешт чи суд, а тому, що створює прецедент.
Сумнівне розмежування
Хоча Путін не перший чинний глава держави, якому МКС висунув звинувачення – він поділяє цю сумнівну відмінність з такими деспотами, як колишній президент Судану Омар аль-Башир і покійний лівійський диктатор Муаммар Каддафі – він, безумовно, найвидатніший. Адже, на відміну від Росії, Судан і Лівія не є постійними членами Ради Безпеки ООН.
Звичайно, деякі скептики відхилили ордер як просто символічний, зазначивши, що багато провідних світових держав, включаючи США, Китай та Індію, навіть не є учасниками МКС. Сама Росія не визнає повноваження суду (Кремль оголосив ордер «недійсним»), а російська конституція забороняє екстрадицію своїх громадян.
Як ядерна держава і великий світовий постачальник вуглеводнів, Росія має достатньо засобів, щоб загрожувати кожному, хто прагне притягнути її лідерів до відповідальності. Колишній президент Росії Дмитро Медведєв вже розмірковував про нанесення ракетних ударів по будівлі МКС у Гаазі.
Вихід на новий рівень
Тим не менш, безперечно, що головний прокурор МКС Карім Хан відкрив нові позиції, похитнувши тривалі дебати серед вчених-юристів про те, чи дійсно міжнародне право вважається законом. Для більшості держав могутність в кінцевому підсумку робить право, тому позитивістський теоретик права 19-го століття Джон Остін назвав міжнародне право «законом, неправильно так званим». Навіть більш помірковані філософи права, такі як HLA Hart, з підозрою ставилися до міжнародного права, називаючи його «набором правил», а не «правовою системою».
Постійні сумніви щодо авторитету міжнародного права випливають з того, що воно зазвичай відіграє другу скрипку перед національною волею. У випадку з обвинувальним висновком Путіну Україна визнала юрисдикцію суду над своєю територією; але, вирішивши підтвердити свою владу над громадянами держави, яка не є членом, МКС надсилає повідомлення про те, що згода на його юрисдикцію не є вирішальною. Більше того, ставлячи під сумнів небезпечне, давнє уявлення про те, що глави держав повинні мати імунітет від судового переслідування, МКС ще більше руйнує центральне місце державного суверенітету.
Через 13 місяців після неспровокованого повномасштабного вторгнення Росії в Україну дії МКС сигналізують про рішучий зсув як у війні, так і в міжнародному праві. Ордер, виданий для підвищення обізнаності, підвищення пильності та «запобігання майбутнім злочинам», покликаний розбудити моральну уяву міжнародного співтовариства. Але більше того, конкретизація злочинів, скоєних проти населення України, є важливою складовою відновного правосуддя.
Міжнародна парія
Розслідування МКС російських військових злочинів було викликано запитами близько 40 зі 123 його членів, і тепер ордер вимагає, щоб усі члени затримали Путіна і передали його суду, якщо він ступить на їхню територію. Хоча ймовірність того, що це станеться, низька, справа Слободана Мілошевича, колишнього президента Югославії, який помер під вартою МКС [Мілошевич постав перед спеціальним Міжнародним кримінальним трибуналом щодо колишньої Югославії — ред.] демонструє, що загроза не порожня.
Тим часом Путін стане ще більшою міжнародною парією, істотно обмеженою у своїх можливостях вийти на світову арену. Його участь у саміті БРІКС у Південній Африка у серпні або саміті G20 в Індії у вересні створить неприємну дипломатичну дилему для його господарів. Ордер змушує міжнародне співтовариство обрати сторону (як це вже зробили США, Німеччина і Японія на користь МКС) і посилає чіткий сигнал іншим главам держав (не кажучи вже про поплічників Путіна).
Таким чином, ордер МКС є рідкісним моментом моральної ясності для міжнародного співтовариства. Серед іншого, вона демонструє представникам глобального півдня, що її юриспруденція не зовсім однобока – зрозуміла точка зору, враховуючи минулу увагу до африканських лідерів і нездатність розслідувати можливі військові злочини, скоєні західними силами в Афганістані та інших країнах.
Дикий Захід
Але майбутній успіх МКС залежатиме від того, чи зможе він консолідувати свої здобутки та розвіяти наратив «Захід проти решти», який намагається використати Путін. МКС повинен прийняти справжню багатосторонність і розвинути справді глобальну судову практику, щоб зберегти свою легітимність.
Міжнародне право часто порівнюють з диким Заходом, тому що глобального шерифа не існує. Але незалежно від того, чи опиниться Путін у наручниках, плакат МКС «Розшукується» є кроком у правильному напрямку.
Автор: Антара Халдар – доцент емпіричних правових досліджень Кембриджського університету, запрошений викладач Гарварду, колишній науковий співробітник Стенфордського центру перспективних досліджень у галузі поведінкових наук та керівник проекту, підтриманого Європейською дослідницькою радою з права та пізнання.
Джерело: Project Syndicate, США
