Перехід від школи до роботи повинен бути покращений для окремих молодих людей. Швейцарія показує шлях.
У грудні 2021 року Європарламент та Рада ЄС за пропозицією президента Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн ухвалили пропозицію щодо проведення «Європейського року молоді 2022». Це мало на меті імплементацію принципу 1 Європейської опори соціальних прав («Кожна людина має право на якісну та інклюзивну освіту, професійну підготовку та навчання протягом усього життя»), посилення зусиль Європи щодо забезпечення справедливого переходу від школи до роботи та надання імпульсу створенню високоякісних можливостей працевлаштування для молоді.
Однак оновлена європейська молодіжна політика не розглядається. Очевидно, що війна в Україні змістила пріоритети. Однак більш глибоким інгредієнтом є те, що зростаюча складність переходу від школи до роботи все ще погано зрозуміла політично і ще не була належним чином досліджена.
Порівняльне дослідження
Нещодавно ми провели порівняльне дослідження переходу від школи до роботи в п’яти європейських країнах. На тлі розриву між амбітними цілями європейської молодіжної політики та її переважно скромними досягненнями, ми проаналізували складність переходу молодих людей до трудового життя, вивчили досвід обраних країн та сформулювали пропозиції щодо того, як можна зробити європейську молодіжну політику більш ефективною.
Переходи відбуваються на різних етапах життєвого шляху, від школи до роботи. Однак вони пов’язані з ризиками, з якими ізольовані люди неохоче мають справу. Вибір професії часто відповідно несхильний до ризику і недалекоглядний.
Оцінка індивідами переваг і недоліків того чи іншого шляху визначають безліч факторів: традиції (батьки і соціальне оточення), групи однолітків (школа), заробітна плата (як матеріальний стимул), соціальне становище (сприймається статус), когнітивні здібності і таланти. Тим часом, інтерфейси між освітою, професійною підготовкою та ринком праці встановлюють тип і ступінь професійного ризику – наприклад, раннє прийняття рішення про конкретну освітню доріжку накладе більші обмеження там, де відсутня проникність між «професійною» та «вищою» освітою та окремими професіями.
Ці інтерфейси є продуктом залежності від шляху – наприклад, учнівство проти навчання в школі – і сучасних структур управління. Чи повинні ці структури бути більш централізованими або децентралізованими, більш кооперативними або конкурентними, більш легалізованими і бюрократичними, або визначатися вільними і гнучкими угодами між учасниками на рівних умовах? Теорія перехідних ринків праці сприятиме децентралізованим та кооперативним переговорам, де субсидіарність підтримуватиметься через вирівнювання фіскальних потужностей, що поєднуватиметься з центральним контролем через високі стандарти якості та моніторинг результативності.
Професійний суверенітет
Сучасні теорії справедливості вказують на те, що ці структури управління повинні бути доповнені чіткою всеосяжною метою – ідеєю працівника як громадянина. З точки зору молодої людини, це, перш за все, означає не просто отримання освіти або навчання для короткострокових потреб ринку праці, але й отримання стійкої зайнятості протягом усього життя. Такий професійний суверенітет не тільки дозволяє людям заробляти на гідне життя, але є необхідною умовою для навігації в цифровому та зеленому переходах.
Проте багато молодих людей у Європі позбавлені цього права на професійний суверенітет. У 2021 році 13,1% молодих людей віком від 15 до 29 років у Європейському Союзі (ЄС-27) не мали освіти, зайнятості чи професійної підготовки (так звані NEETs); Молоді жінки (14,5%) страждають більше, ніж молоді чоловіки (11,8%), а низькокваліфіковані (15,5%) ігноруються системами навчання. Відмінності між країнами значні: у Греції та Італії більше чверті навіть висококваліфікованої молоді є «NEETs». До 2030 року ЄС хоче знизити ставку NEET в середньому не більше ніж до 9%.
Якою може бути роль європейської молодіжної політики на ринку праці в реалізації цієї мети? Для натхнення ми дослідили низку кейсів, у тому числі за межами ЄС. У порівнянні з Австрією, Данією, Францією, Німеччиною та Швейцарією, швейцарська система освіти та навчання виявилася найбільш успішною за кількома показниками: NEET, рівень і тривалість безробіття, бідність на роботі та частка низькокваліфікованої молоді. Наш приклад був зосереджений на дуальному навчанні, поєднуючи практико-орієнтоване навчання компанії зі шкільною освітою – системою учнівства.
Успіх швейцарців
Три фактори виявилися вирішальними для успіху швейцарців. По-перше, Швейцарія зберегла привабливість своєї системи учнівства завдяки постійним реформам і навіть зуміла її модернізувати.
У Німеччині, навпаки, малі та середні підприємства все менше і менше можуть запропонувати відповідні місця для навчання, частка випускників шкіл без атестата залишається високою, а мотивація молодих людей вступати на шлях дуального навчання неухильно знижується. Як наслідок, частка молодих людей без професійної (або вищої кваліфікації), схильних до безробіття, збільшилася.
По-друге, автономія 26 кантонів у здійсненні реформ у поєднанні з координацією через багаторівневі угоди є вирішальною для успіху швейцарців. І, по-третє, сильні соціальні партнери та професійні асоціації в поєднанні зі стратегічним керівництвом федерального уряду встановлюють високі та сучасні стандарти якості.
Швейцарська система забезпечує надійні мости між численними установами базової, професійної та вищої освіти та навчання. Участь у дуальній професійній освіті та навчанні, яка все ще є нормою для більшості молодих швейцарців, не несе соціальної стигми, як це зазвичай буває в Німеччині, навпаки. Ці структури управління підтримують не тільки готовність компаній навчатися, але й їх інноваційний потенціал.
Основні дефіцити
На європейському рівні три ініціативи впливають на національний перехід від школи до роботи: Європейська рамка кваліфікацій, Європейський альянс учнів (включаючи програму Erasmus) та Європейська гарантія молоді. Часткові успіхи, безумовно, можна визначити, але основні дефіцити очевидні. Перш за все, бракує адміністративних, а іноді й фінансових можливостей для реалізації.
Як ЄС може перейняти досвід своїх країн-членів? Хоча системи управління не можуть бути скопійовані, загальні принципи можуть бути прийняті і політика узгоджена з ними в даному інституційному контексті.
Перший з них — гібридизація або інституційне нашарування — доповнення усталених інститутів новими елементами. Наприклад, системи учнівства можуть бути пов’язані з професійною академічною освітою: є хороші приклади, перш за все в Швейцарії, з її подвійними університетами прикладних наук, а також у Німеччині, де існують подвійні навчальні доріжки в університетах у співпраці з великими підприємствами.
Другим принципом є моральна впевненість. Будь-якою системою соціального страхування можна зловживати, тому політики часто зосереджуються лише на приборканні моральних ризиків, особливо за допомогою санкцій. Про що часто забувають, так це про іншу сторону страхування – стимул брати на себе ризики, якщо безпека гарантована. Молоді люди, як правило, не схильні до ризику, тому що вони, як правило, залежать від своїх батьків і не мають резервів. Гарантії доходу, такі як універсальні освітні гранти в Данії, дозволяють їм вивчити більш широкі можливості для кар’єри та працевлаштування.
Моральне запевнення стосується і компаній. Наймати молодих людей або підмайстрів все частіше сприймається як ризиковано. Розраховані субсидії на заробітну плату для фінансування навчання, збереження робочих місць або підвищення кваліфікації, добре розвинені в Австрії, можуть подолати неприйняття ризику з боку компаній.
Подальшим принципом є гнучка реалізація – розробка програми з урахуванням індивідуальних потреб молоді, а також місцевих або регіональних потреб і можливостей. Програма молодіжних гарантій в Австрії, як видається, була особливо успішною в цьому відношенні.
Стратегічна роль
ЄС повинен діяти відповідно до цих принципів, беручи за орієнтир загальну ідею дуального навчання. Наприклад, у 2021 році Швейцарія модернізувала свій інститут професійної освіти та навчання (SFIVET) до університету; На додаток до зосередження уваги на підготовці вчителів, будуть інтенсифіковані дослідження з професійної підготовки. Європа могла б відіграти сильнішу стратегічну роль, якби створила Європейський університет професійно-технічної освіти.
Крім того, Європа могла б наслідувати дух швейцарського кооперативного федералізму. Це означатиме зосередження уваги на розбудові потенціалу (наприклад, оптимізації частки викладачів вищих навчальних закладів або професійно підготовлених викладачів для професійно-технічної освіти та підготовки), а не на керуванні гармонізованими цілями (наприклад, встановленням мінімальної частки молодих людей у вищій освіті).
Незважаючи на Європейський рік молоді 2022, європейська молодіжна політика сповільнилася. Цей Європейський рік навичок слід сприймати як можливість вчитися на своїх невдачах.
Автори: Гюнтер Шмід – є почесним директором Берлінського центру соціальних наук (WZB) і відставним професором політичної економії у Вільному університеті Берліна;
Лутц Беллманн – професор Університету Миколи Коперника в Торуні, колишній керівник науково-дослідного відділу «Створення та зайнятість» Інституту Arbeitsmarkt-Und Berufsforschung, професор економіки праці в Університеті Ерлангена-Нюрнберга;
Бернар Газьє – є почесним професором економіки в l’Université Paris 1 Panthéon-Sorbonne. Він спеціалізується на економіці праці та в основному працює над аналізом та політикою переходів на ринку праці та навколо нього;
Джанін Лешке – є професором, відповідальним за порівняльний аналіз ринку праці на кафедрі менеджменту, суспільства та комунікацій Копенгагенської бізнес-школи. Вона є редактором журналу європейської соціальної політики та провідним партнером данського проекту «Горизонт 2020» HECAT — Disruptive Technologies Support Labor Market Decision Making.
Джерело: Social Europe, ЄС
