Готовність України боротися за власну державу та демократію надсилає важливий сигнал не лише Росії, але й Китаю та іншим автократам. Таку думку висловила сенаторка-демократка Джин Шагін в ексклюзивному інтерв’ю для Голосу Америки.
Про тренування українських військових із 2014-го року і до сьогодні, а також про надання Україні винищувачів та визнання Росії державою спонсоркою тероризму, сенаторка розповіла журналістці Голосу Америки, Катерині Лісуновій.
Катерина Лісунова, «Голос Америки»: Чи ви особисто підтримуєте надання Україні винищувачів?
Джин Шахін, сенаторка-демократка, від штату Нью-Гемпшир: Так. І я підтримувала цю ініціативу відтоді, як виникла пропозиція від Польщі про надання цих літаків для України. Підтримка з повітря дуже важлива. Тому я думаю, що зенітно-ракетні системи, Patriot, які ми вже пообіцяли Україні, будуть дуже важливими в стратегії захисту від російських ракет.
К.Л: Повернімося на рік назад, до 24 лютого. Якими були ваші очікування? Що ви знали про повномасштабне російське вторгнення на той момент?
Дж.Ш.: Союзники по НАТО та загалом Захід очікували, що Україна буде протистояти російському вторгненню, але дуже швидко буде захоплена. Тож мужність українців, їхній героїзм у боротьбі з росіянами вразили всіх. І це стало дуже важливим сигналом для країн у всьому світі. Українська готовність боротися за власну державу, боротися за демократію та свободу надсилає дуже важливий сигнал.
Особливо в часи, коли ми бачимо автократів, таких як Путін та Сі Цзіньпін в Китаї, а також лідерів Північної Кореї та Ірану, які готові пожертвувати життям людей, щоб залишитися при владі. Тож, за нинішніх умов, – це дуже сильний сигнал від України.
К.Л.: Особисто вас здивувала українська оборона?
Дж.Ш.: Я поділяю думку, як мені здається, більшості американців. Нас надихає те, що українці змогли зробити, як вони захищають свою країну. Влітку 2021-го я була в Україні разом із делегацією Сенату. Під час цього візиту, ми поклали вінки до стіни пам’яті 14 тисяч українців, які вже тоді загинули на Донбасі. Тоді ми сказали одне одному, що це свідчить про справжню стійкість і силу з боку українців, що вони готові продовжувати воювати проти росіян. І тепер, після повномасштабного вторгнення в Україну, ми бачимо як ця стійкість лише посилилась у багато разів.
К.Л.: Ви були в Україні незадовго до повномасштабного вторгнення. Ви повертаєтесь з України і дізнаєтесь, що вторгнення почалось. Що ви тоді відчували?
Дж.Ш.: У день, коли Росія вторглась в Україну, я щойно вилетіла з Польщі. Ті з нас у Конгресі, хто підтримує Україну, відчували справжній страх, що українці не зможуть захиститися від російського нападу. Саме тому, те що сталося опісля, було таким драматичним, таким вражаючим і справді говорить про мужність народу України.
К.Л.: Військова допомога Україні еволюціонувала від джавелінів до систем ППО і тепер танків. Багато українців задаються питанням – чому Західні партнери, і зокрема США, не нададуть усе одразу, щоб уникнути жертв? Як би ви відповіли на ці запитання?
Дж.Ш.: Країни-партнери намагаються підтримувати стабільну співпрацю з Україною. Зокрема із військовим керівництвом, щоб з’ясувати, що українцям потрібно, і що вони мають. Чим забезпечені їхні солдати та чого вони навчені. Також, спочатку було важливо, щоб більшість допомоги надходила з країн колишнього радянського блоку. Такі країни мали озброєння, яким багато українських військових вже вміє користуватись.
Але одні із найбільш вражаючих військових зусиль стосувались навчання, які насправді почалися після вторгнення Путіна в Крим, у 2014-му році. Вже тоді Сполучені Штати та низка союзників почали готувати українських військових. Ця підготовка й досі триває. І це дуже важлива частина роботи, яка матиме вирішальне значення в українському протистоянні російським нападам.
Ми хочемо, щоб українці мали сучасну зброю, на якій вони навчались, а не зброю радянського зразка. Це питання також обговорювали в контексті надання Україні танків M1 Abrams, німецьких “леопардів” та британських танків, – важливо було, щоб військові попередньо навчились їх використовувати. Тож це буде дуже важливою частиною нашої роботи. Нам потрібно зробити все можливе, щоб сучасна зброя, яка потрібна Україні для боротьби з росіянами, була в наявності та потрапила до українців.
К.Л.: Питання про визнання Росії державою-спонсоркою тероризму порушували у Конгресі, як резолюцію і як законопроект. Але поки ані Конгрес, ані Білий дім, здається, не бажають зробити такого визнання. Як ви думаєте, чому?
Дж.Ш.: Я не знаю. Нам потрібно обговорити це з Білим домом. Я думаю, є занепокоєння, що це заблокує будь-яку можливість перемовин з Росією в довгостроковій перспективі. Але насправді, важливішим є притягнення людей до відповідальності за воєнні злочини, скоєні в Україні. Коли я була в українській церкві в місті Манчестер (штат- Нью-Гемпшир – ред.) – це було одне із запитань, яке мені ставили присутні там люди. Що завадить Путіну зробити це знову? Що заважає іншим повторювати аналогічні злочини?
Притягнути їх до відповідальності за те, що вони зробили, це один із таких превентивних методів. Я мала можливість зустрітись із генпрокурором України разом із іншими сенаторами. Ми розмовляли про те, як ми можемо бути корисними у зборі необхідної документації, необхідних доказів, щоб просувати цю справу. Тому що, виходячи з усіх доповідей які я бачила, – є очевидним, що були скоєні воєнні злочини та звірства проти українського народу. Ми не можемо допустити, щоб винні залишились безкарними.
К.Л.: Якщо підсумовувати рік повномасштабного вторгнення Росії, як ви вважаєте, чи західні партнери зробили усе правильно? Чи є щось, що, на вашу думку, слід було зробити інакше?
Дж.Ш.: Легко робити висновки заднім числом. Ми завжди можемо повернутися назад і сказати: «Ох, якби ми зробили те чи інше». Я можу сказати, що після вторгнення в Крим у 2014-му році, я вже тоді підтримувала надання Україні летальної зброї, як і багато хто з нас у Конгресі.
Але, на жаль, адміністрація Обами та опозиція деяких наших європейських союзників перешкоджали цьому протягом дуже тривалого часу. Але я думаю, що тепер, переконавшись, що ми можемо виробляти необхідну зброю, забезпечувати Україну боєприпасами та усім, що потрібно, ми повинні надати все можливе, щоб підтримати ці військові зусилля.
К.Л.: Які ваші очікування від цього року у контексті війни?
Дж.Ш.: Я сподіваюсь, що українці зможуть утримати Росію від захоплення своїх східних територій, і що вони зможуть не лише дати відсіч новому наступу, але й спланують власну атаку. Я сподіваюся, що вони отримають необхідні їм танки і поставки важливої для країни зброї продовжаться.
Минулої осені я мала нагоду зустрітись з кількома жінками в українській армії. Було дуже зворушливо поспілкуватись саме із ними, тому що більшість з них мали дітей, чоловіки більшості з них також воюють, а за дітьми доглядають родичі. Тим не менш, одна жінка сказала мені те, що я потім багато разів повторювала у своєму рідному штаті Нью-Гемпшир. Вона сказала: “Нам потрібна зброя для війни з росіянами сьогодні, щоб вам не довелося воювати завтра”. І коли я повторюю своїм виборцям у Нью-Гемпширі її слова, вони це розуміють.
Вони розуміють, що поставлено на карту в цій війні. Йдеться не лише про Україну. Йдеться про демократію у всьому світі. Йдеться про міжнародний світовий порядок, який говорить: одна країна не може просто вторгнутись на територію іншої, тому що їй так захотілося. Мають бути наслідки таких дій. Ось, що тут поставлено на карту. Ми маємо зробити все можливе, щоб підтримати український народ.
К.Л.: Що би ви хотіли сказати українцям сьогодні?
Дж.Ш.: Я дякую народу України за вашу мужність, за вашу стійкість, за вашу готовність прийняти бій з росіянами за всіх нас, за усі демократії в інших країнах. Ми хочемо й надалі підтримувати вас.
