Французький юрист, який подав позов до Міжнародного кримінального суду щодо незаконного і насильницького вивезення з України дітей, переконаний, що Володимира Путіна таки судитимуть і він понесе покарання. В ексклюзивному інтерв’ю Голосу Америки Еммануель Доуд розповів, як із колегами збирав докази в цій справі, чому ця справа кваліфікується як злочин геноциду, а також змалював сценарії, як судитимуть Путіна і що буде з усиновленими в Росії українськими дітьми.
17 березня Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт російського президента Путіна та уповноваженої з прав дитини в РФ Марії Львової-Бєлової. Їх звинувачують у воєнному злочині примусового вивезення дітей з окупованих територій України до Російської Федерації. В МЗС Росії рішення МКС назвали “нікчемним”. Деякі країни, зокрема Німеччина, заявили про готовність заарештувати російського президента, якщо той перетне їхній кордон. Президент США Байден назвав рішення МКС виправданим.
Інтерв’ю відредаговане для ясності та плинності.
Ксенія Туркова, журналістка «Голосу Америки»: Пане Дауд, коли ви взагалі зацікавилися цією історією з викраденими дітьми?
Еммануель Доуд, юрист, співзасновник VIGO & ASSOCIES: Ми отримали запит від французької неурядової організації, яка працює у партнерстві з українськими неурядовими організаціями. Думаю, це був листопад 2022 року. До цієї французької організації, що називається «За Україну, за їхню та нашу свободу», по суті, входить близько 150 французьких учених і дослідників у різних галузях. Є також член-засновник, письменник та есеїст Джонатан Літтл, і він написав колонку, яку опубліковали низка ЗМІ у Франції, зокрема видання Le Monde. Я тоді ще не усвідомлював всієї серйозності ситуації, в якій опинилися українські діти та, очевидно, їхні батьки. Кілька разів з початку війни в лютому 2022 року я говорив у французьких ЗМІ про дії російської армії, дії Володимира Путіна, як про дії воєнних злочинців, але дізнався про становище українських дітей та ці депортації лише тоді, коли мене конкретно запитали про це у листопаді 2022 року. І питання тоді звучало так: “Як ви думаєте, з урахуванням тих фактів, які у нас є, чи могли б ми звернутися у Міжнародний кримінальний суд?”
Ми вивчили справу, як належить юристам, зокрема з моїм колегою Габріелем Себа, і дуже швидко переконалися, що з урахуванням зібраних доказів, ці дії можна кваліфікувати не лише як воєнні злочини, а й як злочини проти людяності та як злочини геноциду.
23 грудня 2022 року ми звернулися до Міжнародного кримінального суду з приводу злочинів проти людяності та злочинів геноциду, безпосередньо звинувачуючи пана Путіна, пані Марію Львову-Бєлову, міністра оборони, начальника штабу армії, а також людей, призначених Володимиром Путіним для керівництва так званої «спецоперації», яка насправді є лише злочином, агресією. Ось що я можу відповісти на це запитання.
К.Т.: Чи ви очікували, що це так швидко призведе до видачі ордера на арешт Путіна та російського омбудсмена з прав дитини Львової-Бєлової?
Е.Д.: Маю сказати, це був напівсюрприз. Я юрист і вірю в силу закону, в те, що коли виконуються певні дії, вони мають до чогось привести, повинні мати результат. Іншими словами, я б не звертався до Міжнародного кримінального суду, кажучи собі, що це не спрацює. Навпаки. Але я також маю сказати вам, що ще до того, як звернутися до Міжнародного кримінального суду, я казав, що настане день, коли буде видано міжнародний ордер на арешт Путіна, його судитиме Міжнародний кримінальний суд. І тоді багато коментаторів у Франції на мене дивилися як на божевільного чи як на наївного мрійника.
Я був переконаний, що з огляду на серйозність фактів щодо українських дітей та їхніх сімей, суд має реагувати дуже швидко. Так що так, це несподіванка. Хоча Міжнародний кримінальний суд і займається тим, що видає міжнародні ордери на арешт, це сюрприз, тому що це перший випадок, коли глава держави, що входить до Ради Безпеки ООН, зазнає такого переслідування.
Водночас це не можна назвати несподіванкою, враховуючи серйозність фактів — а йдеться про незаконну депортацію, незаконне переміщення ДІТЕЙ, тобто найнезахищеніших. Ми зобов’язані були відреагувати.
… Якщо ми хочемо боротися з безкарністю, Міжнародний кримінальний суд має реагувати дуже швидко: зокрема, мають видаватись міжнародні ордери на арешт. Чому? Тому що це, мабуть, єдина нагода для російських керівників цієї спланованої, організованої операції з депортації сказати собі: «Увага! Ми стали об’єктами судового переслідування, може, настав час припинити цю політику? Щоб діти могли знайти своїх батьків, щоб українські діти, навіть якщо їх взяли до російських родин, могли повернутися до України».
К.Т.: Чи правильно я розумію, що всі докази було зібрано з відкритих джерел?
Е.Д.: Так, ви маєте рацію. Нам не доводилося проводити таємних розслідувань, нам не потрібно було користуватися, наприклад, послугами хакерів, які б шукали російську інформацію. Весь фактологічний матеріал, який ми надали, взято із відкритих російських джерел. Докази нам надала сама російська влада. Це офіційний сайт Кремля, де ми бачимо, як Володимир Путін обговорює ситуацію з Марією Львовою-Бєловою та просить її змінити законодавство, щоб дозволити негайне усиновлення українських дітей російськими сім’ями.
Це російське телебачення, яке показувало, як привозили цих дітей автобусами, потягами чи літаками, як їх зустрічали губернатори різних російських регіонів, які збиралися передати їх російським сім’ям. Зміни російського законодавства, яке вони планують, дозволяють менш ніж за 24 години змінювати громадянське становище цих дітей, змінювати їхні прізвища, імена, місця народження та дати народження таким чином, щоб вони стали ідеальними маленькими росіянами.
Уявіть собі — діти, яким два, три, чотири роки, п’ять років, з новим сімейним становищем — чи можливо буде через рік, два, три, п’ять років поєднати їх з батьками, якщо їхня справжня особистість буде повністю стерта?
І всього цього хотів Путін та російська армія. Російське телебачення транслювало кадри, як вони фактично штурмують дитячі будинки в Україні і забирають дітей, саджають їх до армійських вантажівок, а потім ці діти виявляються в Росії — через кілька днів, тижнів чи через рік. Так що так, всі ці докази надали самі росіяни.
К.Т.: Ви згадали, що ця ситуація є злочином геноциду, чи могли б ви пояснити, юридично які в цій ситуації містяться ознаки геноциду?
Е.Д.: Згідно з Римським статутом, що регулює діяльність Міжнародного кримінального суду, суд має юрисдикцію щодо трьох злочинів: воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини геноциду. Ви можете подумати, що геноцид — коли злочинець хоче знищити цілу країну, цілу націю, цілу етнічну групу.
Насправді сам факт депортації дітей є складовою злочину геноциду. Напади на частину населення з метою — це дуже важливо! — асиміляції цього населення, в даному випадку української нації, достатньо, щоб кваліфікувати те, що відбувається як геноцид. Іншими словами, забрати дітей силою, депортувати, вивезти їх до Росії, віддати російським усиновлювачам, щоб потім розірвати всі зв’язки — і психологічні, і фізичні — з їхніми батьками, з українським народом, з історією… Так, це називається асиміляцією частини української нації і тому це можна назвати геноцидом.
К.Т.: Чи вірите ви, що винних буде заарештовано і віддано суду?
Е.Д.: Так! Я не знаю скільки часу це займе. Чи трапиться це через рік, через два роки чи через п’ять років. Нагадую, що ордери на арешт видаються раз і назавжди. Такі злочини не мають терміну давності. Тож я переконаний: усі, хто винний у цих злочинах, будуть засуджені.
Я наведу приклад з історії міжнародного кримінального правосуддя. Хто міг припустити, що після закінчення війни в колишній Югославії, через два роки, Сербія і нова сербська влада самі передадуть Слободана Мілошевича до Міжнародного кримінального суду? Щодо мене (може, я помиляюся, тут треба бути скромним), я маю дві основні гіпотези.
Перша. Пан Путін не виграє війну, і йому доведеться повідомити про цю поразку своєму найближчому оточенню, і, можливо, пана Путіна — я пацифіст — посадять чи навіть стратять у Росії: як відомо, вовки пожирають один одного. Ось що може статися. Це перша гіпотеза.
Тепер друга. Війну буде програно, і відбудеться зміна режиму. І вони прагнутимуть реінтегруватися в міжнародне співтовариство, а тому їм необхідно буде взяти на себе певні зобов’язання. І це буде поступка, трохи схожа на те, що сталося із Сербією. Ми можемо припустити, що нова російська влада передасть Міжнародному кримінальному суду тих, хто несе відповідальність за цю війну, за ці злочини. Очевидно, що це не просто депортація дітей, а й бомбардування цивільного населення, бомбардування цивільної інфраструктури, позасудові страти, викрадення людей, тортури та зґвалтування українських жінок, які використовуються як знаряддя війни.
К.Т.: А що станеться із дітьми після арешту винних? Це ж буде складно, бо діти вже у сім’ях.
Е.Д.: Усиновлення, що ґрунтуються на злочинах, не мають юридичної сили. Таким чином, ми можемо уявити, що якщо Росія гратиме в демократичну гру, в гру з повагою до закону, з’явиться можливість полегшити повернення цих дітей, дозволивши українським сім’ям звертатися безпосередньо до російських установ, щоб мати можливість звірити дані конкретної дитини з даними конкретної української сім’ї. Очевидно, що це буде непросто, будуть дуже складні рішення та ситуації, але я думаю, що це не буде неможливим.
К.Т.: Останнє питання: як ви вважаєте, чи будуть видані нові ордери на арешт Путіна? Не лише щодо дітей.
Е.Д.: Так звичайно. З того моменту, як його почали розглядати як того, хто віддавав накази, як представника вищої влади, який хотів цієї війни, давав вказівки та дозволяв проводити бомбардування мирного населення, так, будуть ще ордери на арешт. Так само, як, наприклад, з приводу злочинів, скоєних у Бучі, коли командир роти десантників повернувся до Росії і був нагороджений. У той час як телебачення по всьому світу транслювало ці зображення, ніхто не міг забути ці тіла, цих людей, убитих прямо на вулиці, цих масових поховань… Тож таких військових злочинців, як цей офіцер, у Росії не переслідують їх нагороджують . І всі вони, починаючи з пана Путіна, мають за це відповісти.
