Громадська роль жінок у білоруському опорі зменшилася разом із зростанням тоталітаризму. Але вони залишаються життєво важливими рушійними силами змін.
Білоруську протестну хвилю 2020 року часто називають «революцією з жіночим обличчям». Хоча суспільна роль жінок після закінчення протестів зменшилася, жінки залишаються активними рушійними силами опору, хоча часто діють на задньому плані.
«Революція з жіночим обличчям», «жіноча трійка білоруської революції» та «від домогосподарки до кандидата в президенти» – ці сюжети, що описують масштабні білоруські протести, очолили перші шпальти іноземних ЗМІ влітку 2020 року. часто позначаючи як жіночий протест, повідомлення протестувальників узгоджувалися з об’єднаними вимогами білоруських протестувальників у більш загальному плані. Коротше кажучи; її жіноче обличчя не зробило революцію автоматично феміністичною – принаймні поки що.
Водночас харизматичні жінки, які очолюють політичну опозицію, жіночі марші проти міліцейського насильства та численні затримані жінки поставили історії білоруських жінок та їхні травми на перший план погіршення політичної ситуації в Білорусі.
Де сьогодні «жіноче тріо»?
Коли Світлана Ціхановська заступилася за свого заарештованого чоловіка і стала кандидатом у президенти на виборах 2020 року, сумніви щодо її шансів випередити Лукашенка були і в опозиції, і у влади. Незважаючи на сумніви, Лукашенко зробив фатальну помилку, дозволивши Цихановській передвиборчу кампанію. Протестні настрої та антиурядові образи в білоруському суспільстві працювали проти Лукашенка і на користь Ціхановської, оскільки багато білорусів звернулися підтримати її як кандидата від об’єднаної опозиції.
Більшості білорусів на той час були знайомі також обличчя Марії Калеснікової, яка очолює штаб уже ув’язненого Бабарики, і Вераніки Цапкали, дружини незареєстрованого кандидата Валерія Цапкали. Історії трьох жінок, які заступилися за своїх дружин під час політичної кампанії, швидко потрапили в центр уваги багатьох ЗМІ, особливо після того, як вони оголосили про своє об’єднання в так зване «жіноче тріо».
Буквально через кілька днів після виборів Цихановську вигнали з країни. Щось подібне сталося і з Калесніковою, яку пригнали до кордону з Україною і погрожували в’язницею, якщо вона не перетне кордон. Але Калесникова розірвала план влади – разом із паспортом. З літа 2020 року Цихановська і Цапкала перебувають у вигнанні, а Калеснікова засуджена до 11 років колонії.
Білорусь поступово вбирає риси тоталітарних режимів у всіх сферах – з жахливими наслідками для жінок-активістів у країні.
Свій політичний шлях Ціхановська продовжила в Литві, яка надала їй офіційний дипломатичний статус. З 2020 року вона зустрічалася з численними лідерами демократичних країн і розмовляла в ООН, ОБСЄ, Мюнхенській конференції та Європейському парламенті, продовжуючи виконувати свою роль лідера демократичних сил. У серпні 2022 року вона створила Об’єднаний перехідний кабінет; Координаційна рада, створена за її закликом у 2020 році, залишається активною, пройшовши через реформування та розширення. Її історія про те, як «домогосподарка» перетворилася на солідного політика з напруженим графіком і бурхливою політичною програмою, досі привертає увагу міжнародної спільноти та її вірного електорату.
На цьому тлі білоруський режим, який зумів зберегти свою владу, отримує все більший контроль над громадянським суспільством шляхом найжорсткіших і безпрецедентних репресій. Кількість політичних в’язнів зросла до 1463 осіб; з них 544 жінки. Незалежні ЗМІ в країні здебільшого знищені. Правоохоронні служби вдосконалили свої стратегії та інструменти стеження. Це призвело до ідентифікації учасників протесту за фотографіями, опублікованими в соціальних мережах, а також до затримань тих білорусів, які повернулися в країну навіть через роки після участі в протестах 2020 року. Таким чином, загалом Білорусь поступово вбирає риси тоталітарних режимів у всіх сферах – з жахливими наслідками для жінок-активістів у країні.
Невидимі обличчя жіночого опору
«Жіноча трійка» стала публічним обличчям опозиційної політики у 2020 році. Водночас ті сотні й тисячі білоруських жінок, які організовували та брали участь у жіночих маршах, залишалися невідомими широкому загалу. Нарівні з політиками та колегами-чоловіками від репресій постраждали журналісти та блогери, які висвітлювали розвиток політичних протестів. Катерина Андрєєва, Дар’я Чульцова, Катерина Борисевич, Марина Золатава, Ксенія Луцкіна та інші відомі журналісти були засуджені до в’язниці. Подібне сталося з правозахисницею Настою Лойкою та тими, хто висловлював свою позицію проти війни в Україні, наприклад співачкою Мар’ям Герасименко, яку засудили до трьох років домашнього арешту за публічне виконання пісні українського гурту.
Наразі сотні жінок-активісток були змушені виїхати, де вони продовжують брати участь у культурних, політичних, журналістських та освітніх проектах. Багато інших залишаються в країні, але не наважуються відкрито висловлювати свою позицію. Часто це дружини політичних блогерів, активістів профспілкових рухів та інших політв’язнів. Вони залишаються в країні, щоб відвідати своїх чоловіків і надіслати продовольчі товари та ліки, коли їм це дозволено – і в деяких випадках їх також заарештовують незабаром після їхніх чоловіків, як-от у випадку з Дар’єю Лосік, дружиною політика блогера Ігоря Лосіка.
Громадська роль жінок у білоруському опорі зменшилася разом із зростанням тоталітаризму в білоруській політичній системі. Жінки продовжують чинити безпечні форми опору, відбувати кримінальне покарання за свою політичну позицію або підтримувати своїх родичів за ґратами. Але в цих умовах у них просто немає місця бути рушійною силою білоруського опору. Більше того, у часи, коли опір у Білорусі виливається в партизанські акції, такі як напад на російський літак у Мачулищах, жіноча активність разом з іншими тихими формами опору стає менш помітною.
Жінки в продемократичних рухах у вигнанні
Проте, незважаючи на суворі умови всередині Білорусі, у білоруському демократичному русі у вигнанні зросла кількість жінок, які приєдналися до політичних організацій або дезанонімізувалися протягом останніх двох років.
Із збільшенням нормалізації присутності білоруських жінок в опозиційній політиці та активізмі слід також очікувати підвищення вимог до прав жінок на політичному рівні.
Присутність цих та інших жінок у політиці та ЗМІ вплинула на публічні дискусії щодо місця жінок у політиці та в структурах білоруської опозиції. Намагаючись задовольнити суспільний запит щодо збільшення присутності жінок у демократичній опозиції, політичні структури призначали дедалі більше жінок. Деякі з цих призначень розцінювали як спробу просто заповнити гендерний розрив, як у випадку з Тетяною Зарецькою. Однак пізніші призначення Об’єднаного перехідного кабінету, наприклад Аліни Коушик та Ольги Гарбунової, були прийняті громадянським суспільством. Разом зі своїми колегами-чоловіками та Ціхановською вони відвідують міжнародні зустрічі та відвідують Україну, щоб донести своє послання про демократичну Білорусь.
Із збільшенням нормалізації присутності білоруських жінок в опозиційній політиці та активізмі, ми повинні – у довгостроковій перспективі – також очікувати зростання вимог до прав жінок на політичному рівні. Але поки що політична боротьба білорусів у вигнанні, а також геополітичний контекст у регіоні створюють складне середовище для подальшого розвитку активізму за права жінок.
Автор: Алеся Руднік – є доктором філософії з політичних наук Карлстадського університету, Швеція, і дослідницею білоруського незалежного мозкового центру в екзилі, Центру нових ідей.
Джерело: IPS–Journal, ЄС
