Сербія та Косово схвалили підписану за посередництва ЄС угоду про нормалізацію їхніх відносин. Деніса Костовичова оцінює значення угоди та те, що означало б вирішення косовської суперечки для влади Росії на Балканах.
Пізно ввечері минулого понеділка в Брюсселі, незважаючи на всі видимості протилежного, сталася історія. Не було ні фанфар, ні грандіозних жестів чи підписів. Але президент Сербії Александар Вучич і прем’єр-міністр Косово Альбін Курті прийняли укладену за посередництва ЄС «Угоду про шлях до нормалізації відносин між Косово та Сербією».
Це був новаторський результат. Погоджуючись на пропозицію ЄС, і президент Сербії, і прем’єр-міністр Косово перетнули власні червоні лінії. Фактичне розв’язання суперечки щодо Косово більше не є за межами нашої уяви.
Історія гарячого та замороженого конфлікту Сербії та Албанії через Косово довга. Після завершення війни в Косово в 1999 році невирішений статус Косова, в тому числі після проголошення незалежності Косово в 2008 році, залишався серйозним джерелом регіональної та європейської небезпеки. Кілька разів, починаючи з 1999 року, і востаннє в грудні 2022 року, Косово приходило на межу насильства.
У той же час провал посередницьких зусиль ЄС щодо Косова, і, зокрема, зрив імплементації Брюссельської угоди 2013 року, виявив слабкість ЄС. Нездатність ЄС розібратися у власному сусідстві підірвала його легітимність як учасника вирішення конфліктів у всьому світі. Проте, після вторгнення Росії в Україну в 2022 році, схоже, ЄС більше не бажає терпіти загрозу безпеці чи репутації своєму статусу, що виходить від Косова.
Більше немає червоних ліній
Преамбула та 11 пунктів укладеної за посередництва ЄС угоди визначають принципи всебічної нормалізації дипломатичних відносин, що покращить життя звичайних людей у Косово та Сербії та усуне перешкоди для вступу обох країн до ЄС.
Зокрема, угода передбачає, що «Сербія не заперечуватиме проти членства Косова в будь-якій міжнародній організації (стаття 4)». Це відкриває шлях для набуття Косово членства в ООН, проти чого категорично виступала Сербія на чолі з Вучичем, і що полегшує функціонування Косова як незалежної держави в міжнародних відносинах. Це незалежно від того, чи офіційно Сербія визнає незалежність Косово, яка сама не фігурує в угоді.
Крім того, стаття 7 підтверджує зобов’язання сторін щодо забезпечення «належного рівня самоврядування для сербської громади в Косово», включаючи можливість надання їй фінансової підтримки з боку Сербії. Це було головним яблуком розбрату для Косово, і Курті раніше відкидав це. Він порівняв асоціацію сербських громад у Косово з Республікою Сербською, утворенням боснійських сербів у Боснії, натякаючи на її дестабілізуючий вплив на демократію та стабільність у цій країні.
Приглушені реакції
Націоналісти в Сербії та Косово швидко звинуватили Вучича та Курті в зраді через те, що вони прийняли угоду. Однак їхні наративи не заглушили помірковані голоси з обох сторін, які вітали угоду як важливу віху в загоюванні відкритої рани сербсько-албанських відносин. Всупереч усім очікуванням, ані в Косово, ані в Сербії не було серйозного внутрішнього протесту проти угоди.
Як це було досягнуто? Перед зустріччю в Брюсселі, яка відбулася після тижнів і місяців переговорів під керівництвом ЄС і за підтримки США, ажіотаж ЗМІ в обох країнах був зосереджений на акті підписання документа ЄС і його національній символіці. Коли після зустрічі Жозеп Боррель, Верховний представник ЄС із закордонних справ, написав у Twitter, що обидва лідери погодилися, що «більше обговорень не потрібно», а імплементація угоди є наступним кроком, люди в обох країнах були збентежені.
Процедурний трюк уникнення грандіозних жестів і підписів на цьому етапі вгамував опозицію. Обговорення швидко перейшло до реалізації непідписаної, але прийнятої угоди. Це затьмарило історичне значення того моменту в Брюсселі. Зокрема, це дало політичний простір Вучичу, тоді як Курті заявив, що готовий підписати документ.
Без сумніву, досягнення консенсусу щодо плану впровадження та його виконання буде пов’язане з багатьма проблемами, які дуже добре відомі дипломатам ЄС та США. Оцінка геополітичного аспекту відновлення участі ЄС і США у суперечці щодо Косова проливає світло на умови, які зробили угоду можливою, і, ймовірно, на майбутній процес реалізації.
Удар України по жорсткій силі Росії
Вторгнення Росії в Україну спонукало ЄС і США переоцінити інтереси безпеки та ризики. Балкани посіли чільне місце в цьому навчанні. Цей регіон був слабким підчерев’ям ЄС, чию політичну та етнічну напруженість Росія спритно використала, щоб підірвати проект євроатлантичної інтеграції Заходу.
Показовим прикладом є використання Росією невирішеного статусу Косова. Росія приєдналася до позиції Сербії та виступала проти незалежності Косова, блокуючи його членство в ООН і підбадьорюючи сербських націоналістів. Зберігання статусу Косова в підвішеному стані сповільнило процес інтеграції Сербії та Косово в ЄС, перетворивши його на приховану загрозу безпеці.
Вторгнення Росії в Україну підштовхнуло ЄС і США до дипломатичних дій для вирішення косовської суперечки, не в останню чергу тому, що вони не можуть дозволити собі відволікати увагу від кризи в Україні. Але поведінка Росії під час війни також принесла деякі протверезільні істини до столиці Сербії Белграда.
На занепокоєння сербських націоналістів, Росія використала приклад проголошення незалежності Косова, щоб аргументувати відокремлення спочатку Криму, а потім Донецька та Луганська. Незважаючи на те, що Росія підтримує позицію Сербії щодо Косова, у Сербії виникли сумніви щодо дипломатичного захисту та опори Росії.
Ці сумніви посилилися втратами Росії на полі бою. Міф про військову могутність Росії, який раніше підживлював сербську любов до свого «старшого брата», був ключовим моментом у грі Сербії ЄС і США проти Росії на геополітичному майданчику Балкан. Військові невдачі Росії розвіяли цей міф, і завдяки беззастережній підтримці ослабленої Росії, про яку зараз йдеться, сербське керівництво також мусило перерахувати свої ризики, вирішивши співпрацювати з ЄС і США у суперечці щодо Косово.
Удар України по російській м’якій силі
У той же час м’яка сила Росії завдала удару серед сербів. Досі Сербія зберігає нейтральну позицію щодо війни з Україною. Вона чинила опір запровадженню санкцій проти Росії, хоча й голосувала за більшість резолюцій Ради Безпеки ООН, які засуджують вторгнення Росії.
Оскільки для російських громадян немає візових обмежень, за оцінками, понад 100 000 росіян виїхали з Росії до Сербії з початку війни. Ці молоді російські професіонали (переважно в ІТ-секторі) зараз працюють із Сербії віддалено на свої західні компанії. Їхній прихід породив нову політичну динаміку в низах, яка змінює ставлення до Росії та війни в Україні, а також фігурує в міркуваннях про Косово.
Взаємодіючи з росіянами у повсякденному житті, багато сербів раптово стикаються з дисонансом між своїм традиційним уявленням про росіян, як провійськових і пропутінських, і їхніми новими російськими сусідами. Вони культурні, добре освічені, ввічливі та до того ж забезпечені – майже як західні, кажуть здивовані місцеві жителі. Опозиція росіян до війни та Путіна не є добровільною, але безпомилково, хоча й косо, висловлюється як приватно, так і в періодичних інтерв’ю в сербських ЗМІ.
Проте інші серби почали відверто обурюватися новоприбулими з Росії через їхній вплив на ринок нерухомості. Підвищення попиту на житло призвело до того, що орендна плата зросла до рівня, який не по кишені звичайним сербам. Сербія також приймає близько 20 000 біженців з України. Розповіді про їх тяжке становище та страждання, спричинені російським вторгненням, також змінили ставлення деяких сербів до війни в Україні.
Столиця Сербії, Белград, була місцем мітингів на підтримку Росії під час війни, але також бачила проукраїнські заходи, багато з яких збирали росіян, українців, білорусів і сербів. Подібним чином їхня спільна активність також продовжується віртуально в соціальних мережах у Facebook.
М’яка сила Росії спиралася на побудову традиційного образу однаковості та єдності, підкресленого православною вірою, та моделювання авторитарного керівництва. Війна в Україні змінила це. «Я думав, що ми з росіянами як брати. Але я помилявся», — сказав мені серб нещодавно в Белграді. У сербському суспільстві є хвилі суспільних настроїв, які сприймають Росію як руйнівника, навіть серед деяких раніше непохитно проросійських сербів. Це підриває сприйняття знизу догори ролі Росії як захисника Сербії щодо Косова.
Жодних наперед зроблених висновків
Завершення процесу нормалізації сербсько-албанських відносин не є наперед. Шанси все ще протилежні. Минулі стимули, такі як обіцянка членства в ЄС, більше не мають великої ваги. У нещодавньому опитуванні громадської думки, проведеному сербським консервативним аналітичним центром, на запитання, чи підтримають респондентів вступ Сербії до ЄС за умови прийняття Косово в членство в ООН, близько 78% респондентів відповіли «Ні» і лише 9,4% відповіли «Так».
Залишається великим питанням, чи зможе президент Сербії залучити громадську думку до процесу впровадження. Існують подібні тривалі питання і для прем’єр-міністра Косова. Зараз м’яч за ЄС і США. Геополітика була на їхню користь, але пильність повинна бути найвищого рівня. Росія ще може спробувати відновити свій шкідливий вплив на Балканах, враховуючи, що зараз вона зіткнулася з перспективою програшу в суперечці щодо Косово, яка була легким і ефективним політичним важелем для підриву інтересів Заходу.
Примітка: у цій статті подано погляди автора, а не позицію EUROPP – European Politics and Policy чи Лондонської школи економіки.
Автор: Деніса Костовичова — доцент кафедри глобальної політики в Європейському інституті LSE. Вона є автором книги «Примирення невидимкою: як люди говорять про військові злочини» (Cornell University Press, готовий до друку).
Джерело: EUROPP (European Politics and Policy – це міждисциплінарний академічний блог).
