Приємно згадати про країну, в якій все є: і золото, і талановитий, трудяший народ.
Узбекистан є світовим гравцем на ринку таких корисних копалин, як золото: 3 місце у світі за запасами і 9 місце за видобутком; уран: 11 і 7 місце відповідно і срібло: 9 і 22 місце.
Поза тим, республіка володіє великими родовищами вольфраму: 6 місце в світі і міді: 12, а також є всесвітньо відомим виробником рідкісних металів: кадмію, вісмуту, молібдену, індію, телуру і селену.
Незважаючи на високорозвинену промисловість, основним джерелом формування ВВП є сфера послуг – 47,3 %. Промисловість забезпечує 33,5% ВВП і сільське господарство – 19,2%.
З метою прискорення динаміки економічного розвитку уряд Узбекистану збільшує видобуток мінеральних ресурсів, а отримані таким чином кошти спрямовує на підтримку ключових галузей промисловості. Вся вартість геологічних досліджень і кар’єрів фінансується з державного бюджету. У 2019 році на це було спрямовано 93,8 млн доларів США.
За останні кілька років в Узбекистані відбулася прискорена трансформація економіки. Сьогодні ця країна фігурує у міжнародній спільноті як один із символів відкритості, новаторства та рішучості у знятті різного роду перешкод для бізнесу та інвестицій. Системна підтримка відкриття бізнесу – 8 місце у світі та юридичне забезпечення виконання контрактів – 22 місце.
Економічний перехід, здійснений Президентом Ш. Мірзійоєвим, призвів до покращення позиції Узбекистану в рейтингу Світового банку «Легкість ведення бізнесу» з 87-го місця у 2015 році до 69-го у 2019 році із 190 включених країн.
Зміни в структурі експорту підтверджують триваючу економічну трансформацію. Протягом багатьох років після відновлення незалежності бавовна була основним джерелом експортних надходжень: 59,7% у 1991 році. А нині – частка бавовни становила лише 1,6%. Причина: занадто водоємна культура і падіння цін на неї на світовому ринку.
Найбільший дохід від експорту принесли послуги (21,3%). Також зростає частка експорту продуктів харчування (7,7%), хімічної продукції (6,3%), а також чорних (золото) і кольорових металів (8,2%).
Модернізаційна трансформація економіки спирається на запровадженняи системи спеціальних економічних зон (СЕЗ). Саме ця система є ключовим елементом стратегії підвищення привабливості республіки для інвесторів.
СЕЗ поділяють на п’ять спеціалізованих груп: 1. вільна торгівля, 2. науково-технічна, 3. туристсько-рекреаційна, 4. промислова, 5. вільна підприємницька діяльність.
Зараз в Узбекистані запроваджено 23 зони. Кожна з них має спеціальні умови для ведення бізнесу, для учасників запроваджено отримання посвідки на проживання та працевлаштування, а також митні та податкові пільги. Звісно, якщо інвестиція відповідає цільовому використанню території, визначеному законом.
Слід зазначити, що в зонах також є певні обмеження, наприклад, обов’язкова частка 90% зайнятих на виробництві етнічних узбеків. Варто додати, що надані митні та податкові пільги діятимуть не більше 30 років з моменту створення зони.
З метою зменшення поляризації розвитку між високоіндустріальними регіонами, що володіють природними ресурсами і сільськогосподарськими, було створено 149 невеликих локальних промислових зон, які характеризуються обмеженим набором привілеїв (визначаються на місці), але також з меншими інвестиційними вимогами. Ці типи сфер спрямовані на підвищення привабливості для іноземних компаній.
За період з 2008 року по січень 2021 року на території вільних економічних зон реалізовано 448 проектів на суму 2,4 мільярда доларів, з яких прямі іноземні інвестиції становлять 764,6 мільйонів доларів. На ці гроші було створено 34 тисячі нових робочих місць. Найбільш значимі проекти реалізовані в СЕЗ «Ангрен»: 73 пректа на суму 730,7 млн доларів, СЕЗ «Ургут»: 55 проектів на суму 312,9 млн доларів, СЕЗ «Навої»: 53 проекти на суму 282, 8 млн доларів та СЕЗ «Бухоро-агро»: 112 проектів на суму 325,1 млн доларів.
За підсумками 2020 року на території діючих СЕЗ було реалізовано 128 проектів загальною вартістю 487,4 млн доларів, з яких прямі іноземні інвестиції склали 162,1 млн доларів.
Проекти охопили такі напрями, як будівництво сучасних теплиць (62 проекти на суму 204,7 млн доларів), виробництво будівельних матеріалів (18 проектів на суму 140 млн доларів), хімічна та нафтохімічна промисловість (13 проектів на суму 50,6 млн доларів), харчова промисловість (10 проектів на суму 15,9 млн доларів), текстильна промисловість (8 проектів на суму 20,1 млн доларів), машинобудування (2 проекти на суму 6 млн доларів), шкіряно-взуттєва промисловість (5 проектів на суму 14, 9 млн доларів), електротехнічна промисловість (3 проекти на суму 13,7 млн доларів), фармацевтична промисловість (6 проектів на суму 56,3 млн доларів), меблева та паперова промисловість (1 проект на суму 1,1 млн доларів).
Підприємствами-учасниками СЕЗ було вироблено 538 видів промислової продукції і експортовано на 257,6 млн доларів, що незважаючи на негативні економічні наслідки пандемії, склало зростання на 145% відповідно до аналогічного показника 2019 року. Також статус учасника СЭЗ отримали 186 нових підприємств.
У 2017 році за нового Президента Шавката Мірзійоєва прийнято Стратегію національного розвитку на 2017-2021 роки, серед завдань якої: вдосконалення державного управління, правової системи та зміцнення верховенства права; лібералізація та модернізація економіки з метою підвищення її конкурентоспроможності, соціального розвитку на основі забезпечення зростання доходів, розвитку освіти та охорони здоров’я, а також умов зайнятості та житла; підвищення рівня безпеки шляхом стабілізації внутрішнього ринку та сталого і збалансованого припливу прямих іноземних інвестицій.
Результатом дій нового керівництва стало динамічне підвищення конкурентоспроможності узбецької економіки та зростання інтересу іноземних інвесторів. Напрям, масштаби та динаміка економічних реформ призвели до завершення переговорів зі Світовою організацією торгівлі (СОТ) та початку процесу вступу до організації. Нині Узбекистан знаходиться на етапі виконання 34 пунктів плану вступу до СОТ.
Приваблює те, що зовнішня політика Узбекистану відрізняється самостійністю.Узбекистан не належить до жодного економічного союзу і не обмежений зовнішніми правовими нормами, є відкритим для вільного перемішення товарів, людей і капіталу, що додає додаткові плюси.
У зовнішній політиці Узбекистан проводить помірковану виважену політику, намагаючись не ущільнювати відносини на багатосторонньому і двосторонньому рівнях. Керівництво країни обирає ті напрями співпраці, які є необхідними для модернізації і розвитку самого Узбекистану. Так, до 2008 року Узбекистан був членом Євразійської економічної спільноти –колишнього Митного союзу країн СНД, утвореного Росією 1995 року. З-за постійного тиску і домінування Росії тодішній президент Іслам Карімов вийшов з організації. Російське керівництво почало активну кампанію залучення вже нового президента Узбекистана до російських проектів. Узбекистан поки погодився на статус держави –спостерігача при ЄАЕС 11 грудня 2020 р.
Узбекистан поступово вивільняється від узалежнення від російського ринку і російських схем співпраці. Частка країн СНД у зовнішній торгівлі поступово знижується на фоні зростаючого загального обороту. Експорт збільшився на 17,5% при згортанні експорту золота за рахунок зростання продажу текстильної продукції на 24%, кольорових металів на 14%, овочів і фруктів на 27,8%.
Зазначимо також, що в 2012 році республіка також остаточно вийшла з очолюваної Кремлем військової організації – військового російського блоку Договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Водночас Сенат Узбекистану ухвалив поправки до закону про державну мову, які зобов’яжуть усіх посадових осіб вести листування та видавати документи тільки узбецькою мовою.
Узбекистан активно залучає до розвитку економіки іноземних інвесторів. Розвиток транспортної мережі підтримується коштами CAREC Азіатського банку розвитку (членами АзБР є 50 країн. Місце перебування – Маніла (Філіппіни), який у 2012–2021 роках профінансував 18 проектів, загальною вартістю 4,3 млрд доларів США. Найбільші інвестиції в сферу автотранспорту здійснюються кількома країнами, лідером серед яких є Китай. Мета дорожніх інвестицій – забезпечити республіці міцну транзитну позицію від портів східного Китаю до Середньої Азії, Перської затоки і басейну Каспійського моря.
Проблемні питання модернізаційного етапу розвитку. Однією з найбільших проблем Узбекистану залишається низький рівень цифровізації, що в умовах глобалізації економіки обмежує інвестиційну привабливість ринку. У 2013 році згідно з указом президента розпочався процес цифровізації управління – проект електронного урядування, повна реалізація якого планувалася до кінця 2020 року. Однак виявилось, що 70% із 700 локальних ІТ-систем досі не інтегровані з цією платформою, лише 27 державних установ надали через неї доступ до державних послуг.
Також бракує загального доступу до Інтернету, а доходи від електронної економіки у 2019 році склали лише 1,8% ВВП.
Для порівняння, в Казахстані в 2014 році цей показник становив 3,5%, в Польщі в 2016 році 6,2%, а в Китаї в 2019 році – 36,2%. У 2017 році Узбекистан посів 95-е місце з 176 країн світу за рівнем доступу до інформаційно-телекомунікаційних технологій (Індекс розвитку ІКТ). За щільністю та розвиненістю ІКТ-інфраструктури в регіоні він випередив лише Туркменістан і Таджикистан.
Майже 30% населення відмовляються від банківського фінансування з релігійних міркувань. Ситуація в цьому секторі може бути покращена шляхом збільшення фінансування з боку іноземних фінансових установ, Азіатського банку розвитку (АБР) та Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), які запустили спеціальні кредитні лінії для узбецького сектора МСП.
Серйозною проблемою і перешкодою для свободи ведення бізнесу в країні є корупція. Згідно з CPI (Corruption Perceptions Index) у 2020 році за цими показниками республіка посіла 146 місце з 180 країн. Такий високий рівень корупції є спадщиною попереднього авторитарного правління. Радує те, що Президент Шавкат Мірзійоєв оголосив боротьбу з корупцією одним з головних завдань.
І хоча Річард Помфрет зазначав, що «Узбекистан серед країн СНД виділяється як найуспішніший державобудівник», однак не згадував якою ціною таке було досягнуто. І те, що Узбекистан продовжує реформи, незважаючи на зацікавленість бізнесу в їх гальмуванні, дивує провідних економістів, як підсумовує професор Грегорі Глісон. – Економічна реформа зверху вниз і вимірний матеріальний прогрес у Центральній Азії не привели до стійкої політичної лібералізації.
Плануючи наступне покоління реформ, Узбекистан поставив перед собою амбітні цілі – до 2030 року стати країною з рівнем доходу вище середнього та до 2026 року скоротити бідність удвічі.
З огляду на такі успіхи – чи можна стверджувати, що Узбекистан виграв змагання за першість в регіоні з Казахстаном ?
І так, і ні.
Оскільки, ще існує болісна сфера – права людини. Міжнародна організація Human Rights Watch охарактеризувала стан захисту прав людини в Узбекистані як «жахливий», і країна отримала жорстку критику з боку західних демократій за свавільні арешти, релігійні переслідування …, які застосовують правоохоронні органи.
В Узбекистані в результаті відірваності влади від людей і відсутності громадянського суспільства трапляються конфлікти між громадянями і владою. Серед останніх – трагедія в Каракалпакстані. З офіційного повідомлення: 1-2 липня 2022 року в столиці Каракалпакської автономної республіки в результаті зіткнення з національною гвардією при розгоні демонстрації загинули 18 осіб, тисячі було поранено.
Каракалпакська трагедія розпочалася з прийняттям владою кардинального рішення без обговорення з народом. Суть конфлікту полягає у наступному. Владна команда Узбекистану 25 червня 2022 року запропонувала внести поправки до тексту Конституції країни без належного обговорення і узгодження з населенням. Поправки стосувалися багатьох питань: внести 170 змін у 64 статті документа. Серед іншого, пропонувалось змінити статус автономної Каракалпакської області, автономію якої влада намагалася ліквідувати.
Результат – негативний.
Можливими причинами таких дій, як можна припустити, зовнішня і вгутрішня ситуація. Неспокій в світі, війна росії проти України. Негативу додає і політика Кремля на пострадянському просторі, як зазначає узбецька сторона, що «характеризується створенням та підтримкою недієздатних квазі-держав з метою періодичного заморожування та розморожування локальних конфліктів». А легітимність існування країн пострадянського простору, їх кордони та державність зазнають регулярних необгрунтованих «розглядів» з боку офіційних осіб Москви. Подібні загрози є й справді актуальними.
Однак, застосовувати подібні засоби розгону демонстрації і вилучати з Конституції республіки статті про право, яким за 30 років жодного разу населення області не намагалося скористатися, є провокаційною дією.
На першу позицію вийшла головна проблема політичної системи Узбекистану: відсутність цивілізованої комунікації з суспільством у процесі прийняття рішень. Треба говорити з людьми, бачити їхні очі, їх реакцію на дії представників влади, на дії президентів, які є захисниками і гарантами безпеки. Керівництво Узбекистану за останні роки, безумовно, досягло певного прогресу у сфері комунікації. Однак постійно не спілкується зі своїм народом, не працює з громадською думкою.
Поки країна перебуває на перехідному етапі модернізації суспільства: від автократії радянських часів до сучасного громадянського суспільства, що спирається на демократичні засади розвитку. Створити таку систему цінностей в державі буде можливим тільки тоді, коли населення, суспільство в цілому довірятиме законній владі, яку обрано самими людьми в конкурентних прозорих виборах.
Президент Шавкат Мірзієєв прилітав до Нукусу двічі і заявив про те, що статті щодо Каракалпакстану змінені не будуть. При цьому глава держави розкритикував чиновників за те, що «йому не повідомили про незгоду Каракалпакського суспільства», продемонстрував свою готовність захищати інтереси Каракалпакського народу тощо.
