Україна – одна з небагатьох держав світу, яка, розбудовуючи відносини з європейськими країнами, спромоглася віднайти формулу подолання негативних нашарувань у взаєминах з європейськими сусідами, толерантно поставитися до їхніх політичних устремлінь, іноді поступаючись власними інтересами. При цьому, попри важкий тягар історичних образ і історичної пам’яті, вибудувала взаємини з позавчорашніми противниками і вчорашніми конкурентами на толерантних засадах міжнародного права, поважаючи суверенітет, територіальну цілісність і право вибору кожного.
Особливе місце в цій сув’язі взаємовпливів належить польському факторові. Не занурюючись у глибину століть, зазначимо, що Польщі й полякам присвячено чимало сторінок української історії. Були вони різноманітними: і негативними, і позитивними, бо відносини між сусідами, в які глибоко вплетений також етнічний чинник, не бувають простими й однозначними.
Розбудова відносин сучасної України з країнами Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), зокрема з Польщею, є необхідна компонента збереження миру і стабільності не тільки для нашої держави, а й у регіональному і глобальному вимірах. Використовуючи досвід країн Центрально-Східної Європи, Україна має торувати власний шлях європейської інтеграції.
Особливого поштовху для просування України європейським напрямом, безперечно, надали Помаранчева революція та Революція гідності. Цей хронологічно короткий період був непростим для нашого народу. Період пошуку, вибору й випробувань. Різні варіанти розвитку подій очікували на нас: від мирних і виважених — до силового збройного протистояння.
У непрості часи українська демократія мала підтримку з боку польського керівництва і більшості поляків. При цьому Україну віднесено до пріоритетів, які вважаються для Польщі стратегічними. Підтримавши Україну, виграла в очах світу й Польща, яка завдяки українській боротьбі довела правильність свого вектора східної політики, яку не визнавали й критикували проросійські сили в самій Польщі. До того ж польська демократія відіграла визначальну роль у консолідації політичних сил всередині країни. Отже, Республіка Польща є багатогранним партнером України. Ця держава виявилася першопрохідником у складних тенетах історичних катаклізмів, спромоглася не тільки зберегти свій суверенітет в постійній боротьбі за свою незалежність, а й гідно витримати випробування ХХ століття, чим і здобула карт-бланш на офіційне місце в Європі: членство в НАТО і ЄС.
Відносини України і Республіки Польща характеризуються багатогранністю, насиченістю важливими для обох народів подіями, проблемним характером становлення. Можна виокремити кілька етапів розвитку взаємодії двох держав. Перші з них характеризуються виходом України на міжнародну арену як суб’єкта міжнародного права, що схвально сприйняло польське керівництво, і 2 грудня 1991 року Республіка Польща перша серед зарубіжних країн визнала державну незалежність України. Країни встановили дипломатичні відносини на рівні посольств, підписали важливий документ – міждержавний Договір про добросусідство, дружні взаємини та співробітництво, створили Консультаційний комітет президентів України і Республіки Польща. Комітет виробляв, зокрема, критерії ставлення України до розширення НАТО на Схід, що було пов’язано із прийняттям Польщі до Альянсу.
Нагадаємо, що Україна, як безпосередній сусід Польщі, могла б заблокувати хоча б на певний час членство Варшави в НАТО, використовуючи історичні і політичні претензії, як, принагідно, і питання з набуттям членства в НАТО Угорщини, Словаччини, Румунії, але не зробила цього, толерантно поставившись до прагнень поляків та інших сусідів.
Наступний етап становлення й розвитку взаємодії України та Польщі є особливим з точки зору формування безпекового простору навколо наших держав і просування РП до євроатлантичних структур безпеки. Розширення НАТО, на думку обох сторін, мало стати дієвим елементом загальноєвропейської системи безпеки. Сторони підтвердили намір співробітничати в межах ООН, ОБСЄ, інших європейських структур щодо заходів превентивної дипломатії і на підставі мандата ОБСЄ або ООН у діях, що запобігають чи ліквідують можливі конфлікти. Підкреслювалося, що Україна і Польща відкидають спроби узурпації будь-якою країною права на втручання у внутрішні справи інших держав, як такі, що суперечать принципам ООН і ОБСЄ.
Українсько-польські відносини охоплюють практично всі площини двосторонньої взаємодії і простягаються на євроатлантичний простір. Як у будь-якій системі, що розвивається, для них характерні періоди активізації та гальмування, пошуку компромісів і певного охолодження. Такі коливання можна пояснити внутрішньополітичними чинниками, світовою кон’юнктурою, а також економічною взаємозалежністю як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні.
Обидві країни визначили стан співробітництва як стратегічне партнерство. Стратегічне партнерство, за уявленням польської сторони, означає збіг позицій з основних питань міжнародної безпеки та інтеграції з європейськими та євроатлантичними структурами. Поза Україною Польща декларувала стратегічне партнерство зі США та Литвою, активно підтримувала Словаччину, Латвію, Естонію на шляху інтеграції в НАТО та ЄС. Як результат активізувалися контакти України та Польщі на всіх рівнях: загальнодержавному, міжгалузевому, підприємницькому, науковому та культурному. Пожвавив роботу й Консультаційний комітет президентів Польщі і України, на який було покладено функції координатора всього обсягу українсько-польського співробітництва. Розбудова українсько-польських відносин поза глобальним рівнем відбувалася на регіональному: Європа–Польща–Україна.
Водночас зазначимо: якщо з середини 1990-х років українсько-польські відносини нарощували потенціали двосторонньої взаємодії, що дало привід оголосити відносини стратегічними, то з 1999 року відбулося певне їх охолодження. Серед причин такої ситуації можна назвати деяку політичну переорієнтацію Варшави, а також непослідовність українських можновладців у проведенні зовнішньополітичних рішень, активізацію українсько-російських відносин. «Українське керівництво форсуватиме зближення з Росією, а інтеграцію з Європою в Києві розуміють як інтеграцію з її східною (російською) європейською частиною», – окреслили український вектор європейської політики у Варшаві. «Захід не інвестуватиме українську економіку, оскільки стратегічним інвестором у такій ситуації можуть бути тільки росіяни», — повідомляли польські офіційні ЗМІ.
Зі свого боку, плекаючи власні інтереси, Польща намагалася розвивати самостійні активні відносини з Росією.
На цьому непростому тлі тодішній глава польської держави Александер Квасьнєвський проводив чітку лінію на підтримку України в очах Заходу: українську тему він порушував під час досить частих зустрічей із президентом США, за лобіювання якого Польща успішно просувалася в європейські та євроатлантичні структури. Нагадаємо, що це був час міжнародної ізоляції України, спричиненої власними політичними кризами, як касетний скандал, «кольчужна» справа, «кучмізм» тощо. У цьому контексті варто зазначити виважену та далекоглядну позицію польського сусіди: президенти змінюються, а народ залишається.
Розширення договірно-правової основи у відносинах між Україною і Польщею сприяло подальшій активізації економічного співробітництва. Поза базовим Договором про добросусідство, дружні взаємини та співробітництво країни уклали низку міжурядових і міжвідомчих угод. Реалізація документів сприяла поглибленню зв’язків у сфері виробничої кооперації, передусім у машинобудуванні, металургії, реконструкції вугільної промисловості, переробці сільськогосподарської продукції та військово-політичній галузі, а також із приєднанням Польщі до ЄС координації дій у розбудові прикордонної інфраструктури та розширенні мережі прикордонних переходів із залученням коштів міжнародних фінансових структур.
Участь Польщі в Євросоюзі вимагала відповідних змін у двосторонній співпраці. На цьому новому етапі країни були змушені шукати компромісних рішень і прийнятних виходів із ситуації, що склалася. Тому що польська сторона – учасник ЄС – змушена була переглянути низку договірних питань, починаючи з безвізового режиму для українців – до торговельних обмежень. Об’єктивно польське економічне лобі розглядає Україну як широкий ринок збуту, тобто зону потенційного розширення економічної експансії. Рівень торгово-економічного обороту задовольняв польську сторону, але значне від’ємне торговельне сальдо не могло задовольняти Україну.
Подальшому співробітництву сприяла спільна діяльність українських і польських військових. Яскравим прикладом такої співпраці було залучення українських миротворців і будівельників до іракської кампанії 2003 року, де український військовий контингент працював у складі британсько – польських сил стабілізації Іраку. Також у створеному спільному батальйоні (Яворів, м.Львів).
Переконання більшості поляків – за Юзефом Пілсудським – у тому, що без незалежної України неможливе існування незалежної Польщі, стало своєрідним рефреном українсько-польського порозуміння. До зазначеного додамо, що у час випробування українське суспільство глибоко вдячно полякам за підтримку і рятування тисяч українських біженців, серед яких переважна більшість жінки і діти.
Євросоюз делегував Польщі функції геополітичного лідера у Східній Європі, що залишається й донині. Республіка Польща є відповідальною за східний вектор політики ЄС, зокрема за українське просування шляхом євроатлантичної і європейської інтеграції. І це доволі складне завдання Республіка Польща успішно виконує.
Людмила Чекаленко
