Майже з самого початку повномасштабного вторгнення рф на територію України в тимчасовій окупації знаходяться деякі наші міста, такі як Херсон, Бердянськ, Мелітополь. Міста в яких життя людей поставлено на паузу та кожну секунду знаходиться під загрозою остаточного припинення, а для когось вже завершилось, як в переносному, так і в прямому значені. В чий то будинок чи місце укриття влучила ракета, когось розстріляли, закатували, зґвалтували тільки за те, що вони українці, за їх прихильність своїй країні, за думки які відрізняються від рашистських задумів.
Міста, в яких люди під загрозою знищення знаходяться 24/7, зазнають значних утисків – їх викрадають з вулиць, роздягають на блокпостах, перевіряють наявність татуювань та телефони, блокують телефонний зв’язок та інтернет, вимикають українську теле та радіо трансляції, заставляючи слухати та дивитись лише російську пропаганду. Рашисти також не пропускають або викрадають гуманітарну допомогу від України, гуманітарні конвої іноді обстрілюють, залишаючи людей без їжі, ліків та засобів особистої гігієни – створюючи гуманітарну катастрофу. В магазинах цих міст майже пусті прилавки, постійне підвищення цін та відсутність можливості взагалі придбати необхідний товар.
Мешканці не можуть вільно пересуватись вулицями рідного міста, в них нема можливості гуляти з дитиною в парку чи просто випити кави в улюбленій кав’ярні разом зі знайомим, їм більше не доступні звичні, повсякденні дії, маленькі радощі. В мить в них відібрали все. Відібрали роботу, спокій, відчуття захищеності, відібрали вільний доступ до їжі, води, ліків. Багатьох залишили без світла, тепла, без газу. Залишили без грошей, без будь-якої впевненості, без завтрашнього дню. Залишили без всього, забрали все, окрім віри, яку теж намагаються відійняти.
Для цих людей не існує безпечного місця перебування, навіть власна хата, котра до цього здавалася фортецею зовсім не гарантує безпеки, бо в будь-яку мить на порозі може з’явитись окупант. Який перевірятиме особисті речі, буде ритися в телефоні, комп’ютері, квартирі. Котрий буде грабувати та насміхатись, котрий буде встановлювати свої правила.
Вони перетворили життя українців на пекло і на цьому не збираються зупинятися. Окрім постійного терору та знущання з людей, російські солдати грабують квартири, магазини, банки. Залишаючи після себе бруд та розруху. А також написи на стінах. Вони знищують культурну спадщину України, знищують те, що їй належить. Вони незаконно вивозять цінні історичні пам’ятки з музеїв, крадуть нашу сільськогосподарську техніку, вивозять на свою територію наше борошно та добрива, зриваючи цим планову посівну та ставлячи світову спільноту під загрозу продовольчої кризи.
Відбирають в людей бізнес, вводять позамежні суми податків, а якщо людина відмовляється їх платити просто лишають її своєї справи. Робітникам магазинів, вчителям, держслужбовцям, наполегливо пропонують підписувати нові договори праці на їх умовах, погрожуючи багатьом звинуваченням в зраді нової влади.
Учбові заклади змушують працювати тільки за російською програмою освіти, яка виключає вивчення рідної (української) мови та історії (мається на увазі ту, яку вивчає весь світ, а не ту яку росія пише сама), теж саме стосується й географії. Весь педагогічний склад, разом з директором школи ставиться перед вибором працювати з ними на їх умовах, або відректися від свого обов’язку навчати та виховувати дітей.
Людей силоміць змушують відмовитися від найдорожчого, від Батьківщини. Їм не дають висловлювати свою думку, якщо то було б в їх силах, вони людям сподіватись й думати заборонили.
Окупанти постійно створюють провокації, намагаються зламати дух, вселити зневіру, переконати людей, що їх влада від них відмовилась постійно запускаючи фейки. Вони намагаються провести липовий референдум притримуючись сценарію Донбасу. Вони розганяють мирні мітинги кидаючи в людей димові шашки, та стріляючи в груди.
У XXI столітті російські окупанти вчиняють справжній неприкритий терор.
Чого лише варте звільнення Київської області (Буча, Ірпінь, Гостомель, Ворзель) – 33 дні знущань агресора. Світ досі не оговтався від того жаху, який вчинили рашисти за час окупації. Моторошно навіть від спроби уявити, що побачить світ після звільнення міст які залишаються в окупації по сьогоднішній день.
Ось воно – справжнє обличчя «руського миру».
