Москва розпочала вторгнення до України під гаслами демілітаризації та денацифікації, без’ядерного та безблокового статусу, закріплених в Конституції нашої країни. На тлі провалу бліцкригу, значних людських і технічних втрат, яких зазнала російська армія, Кремль значно скоротив вимоги. На порядку денному двосторонніх переговорів Москва залишила безблоковий статус України, визнання Криму російським та незалежності «Л/ДНР».
Слід розуміти, що зміна риторики переговорників від Кремля не означає відмову Путіна від реалізації геополітичних імперських амбіцій. Він не відмовляється ні від мрії про скорочення української армії до розмірів почесної варти, ані від ідеї позбавлення нашої країни національної ідентичності.
Саме такого висновку роблять експерти після трьох тижнів геноциду українського народу та стирання у будівельне сміття прекрасних мегаполісів та невеликих містечок, спалювання сіл, руйнування пам’яток архітектури та культури, православних церков, заводів, атомних електростанцій, лікарень, шкіл, пологових будинків.
Задля «збереження обличчя» перед росіянами принаймні за результатами першого етапу війни кремлівський очільник намагатиметься представити зруйновану військову та громадянську інфраструктуру в Україні як кінцеву мету операції та повний розгром українських «нацистів». Він намагається представити себе номінальним переможцем, а угоду, якщо така буде підписана, як акт капітуляції, навіть якщо вона не по суті, ані за змістом такою не буде.
Обговорюючи з ближнім оточенням шляхи виходу із ситуації, Путін натякав, що виведення російських військ та озброєнь з території України цілком припустимо. Головне для нього – виграти час і не лише для збору військових резервів перед наступним етапом наступальної операції проти України, але і для пом’якшення принаймні певної частини санкцій, що стали важким тягарем для російської економіки.
Вказане свідчить про необхідність пошуку Україною не лише нових форм збереження своєї територіальної цілісності, але й інших інструментів формування цивілізаційних контурів майбутнього світопорядку.
У ситуації, коли повоєнна архітектура безпеки в Європі була зламана – постало питання спроможності міжнародних інституцій забезпечувати свої базові цілі. Імпотенція НАТО, ООН та ПАРЄ призвела до відсутності будь-якого реагування у перші дні кривавої агресії Росії. Вони перестали бути майданчиками формування нових смислів та прийняття рішень. З позиції Києва статистичні органи не мають право на безпекове домінування на континенті. Враховуючи такий стан речей з регіональною стабільністю Україна змушена виступати ініціатором створення нової антивоєнної коаліції, яка має об’єднати десятки держав. Українська модель гарантій безпеки, запропонована Президентом Володимиром Зеленським, передбачає створення об’єднання держав U-24, яке б впродовж доби могло надати ефективну відсіч на військову агресію або допомогу у катастрофі. Така угода має стати як дієвим інструментом стримування агресора, так і механізмом забезпечення допомоги країнам, що постраждали від стихійного лиха або природних катаклізмів.
Україні конче потрібно збудувати свою архітектуру власної безпеки. «Червоні лінії» Кремля зараз поза увагою, тому що у нас свої вимоги і ми маємо на це право. НАТО не було самоціллю з самого початку, проте це не зупинило путінських режим. Сьогодні Київ веде нерівну війну з однією з найбільших армій світу, яка до того ж має найбільший ядерний потенціал. Від того, як ретельно будуть прописані гарантії безпеки для України залежить не тільки суверенітет, а й безпечне майбутнє українців.
