2021-й виявився багатим на події, які ще довго визначатимуть розвиток світу. Звісно, головною тенденцією, що збережеться й наступного року буде боротьба з пандемією коронавірусу як виклик глобального масштабу. Хоча було багато несподіванок відносно сфери безпеки, коли таліби відновили свою владу в Афганістані або Австралія віддала перевагу союзу з Британією та США, ніж придбанню французьких ядерних підводних човнів. Про ключові події 2021 року далі в матеріалі.
Найбільш драматичною подією року що минає можна вважати виведення військ країн НАТО з Афганістану та захоплення влади талібів там. Це була найдовша військова кампанія за всю історію Альянсу, яка почалася як відповідь на теракти 11 вересня 2001 року в США. А через 20 років новий очільник Білого дому Джо Байден оголосив, що війська з Афганістану буде виведено до річниці терактів.
Втім реальність виявилася куди складнішою, ніж плани країн Заходу здійснити заплановане завершення військові місії з убезпечення регіону Центральної Азії від тероризму та ісламського фундаменталізму. Події літа з поспішним виведенням дипмісій та військ на тлі швидкого відновлення впливу руху «Талібан» з фактичною бездіяльності місцевої влади, створеної за допомоги американців відразу нагадали завершення В’єтнамської війни у 1975 році. Тоді це було публічне приниження військової могутності США, а тепер розбиття ілюзій, що іноземна допомога стане в нагоді під час боротьби з людьми, що хочуть повернути країну до середньовічних порядків.
Певною точкою неповернення можна вважати подальшу ескалацію конфлікту із Заходом з боку білоруського диктатора Олександра Лукашенка. Мова йде про арешт журналіста Романа Протасевича та його дівчини Софії Сапеги 23 травня. Примусово посадивши літак RyanAir, що курсував з Афін до Вільнюса, офіційний Мінськ спалив всі мости з Євросоюзом та США, остаточно перетворившись на сателіта Кремля.
Дві події початку 2021 року, які відбулися в США вплинули на світову політику. Перша шокувала, інша вселила надію. Захоплення 6 січня будівлі Капітолію прибічниками Дональда Трампа яскраво показало згубний вплив популізму на американське суспільство та стало підсумком адміністрації 45-го президента США.
Але інавгурація Джо Байдена як нового керманича Сполучених Штатів 20 січня була провісником політичних змін як всередині країни, так і у відносинах зі світом. Відносно останнього Байден зосередив увагу на відновленні та формуванні союзів як основи глобальної військово-політичної могутності країни. Це стосувалося як європейських союзників по НАТО (Франція та Німеччина), так і решти країн, які мали непрості відносини з Вашингтоном (Саудівська Аравія, Пакистан, Ізраїль).
Результатом цього всього можна вважати формування блоку держав англосаксонського світу AUKUS (Австралія, Велика Британія, США). Це сталося у вересні внаслідок відмови Канберри придбати атомні підводні човни в Парижа. Натомість було зроблено вибір на користь Вашингтона. Франція розцінила цей крок як «удар ножа в спину», хоча згодом відносини з США покращилися.
Цікаво, що подібними технологіями, які включають в себе атомну енергію, США може ділитися виключно з стратегічними союзниками, до яких належить й Велика Британія (т.зв. «особливі відносини»). А з Британією в червні цього року було підписано нову Атлантичну хартію. Оригінальна хартія стала символом союзу Британії й США, який виник на початку Другої світової війни.
Велика Британія, яка з 1 січня 2021 року вже остаточно припинила своє перебування в Європейському Союзі цьогоріч почала реалізовувати нову зовнішньополітичну доктрину. Мова йде про документ, затверджений в березні та який передбачає посилення присутності Лондона в Індо-Тихоокеанському регіоні. Те ж саме стосується посилення ядерної та космічної програм.
Євроатлантичний світ у широкому розумінні цього слова 2021-го показав здатність об’єднатися перед світовими загрозами. Такими на думку НАТО, згідно рішень червневого саміту глав країн-членів Альянсу є Російська Федерація та Китайська Народна Республіка.
В цьому аспекті важливою подією року, що минає можна вважати американо-китайські переговори на Алясці 18-19 березня. Тоді держсекретар США Ентоні Блінкен намагався вибудувати комунікацію з міністром закордонних справ КНР Ван Ї. Щоправда сторонам не вдалося досягнути консенсусу. Протистояння Китаю й США залишається ключовою темою світового порядку денного.
Продовжуючи тему європейської політики варто згадати й завершення епохи Ангели Меркель, яка 16 років керувала Німеччиною та визначала вектори розвитку ЄС. Хоча її політична спадщина залишається вкрай складною та неоднозначною, зокрема відносно енергетичних впливів Кремля в Європі на прикладі газогону Північний потік-2. Вересневі вибори до Бундестагу стали тріумфом для соціал-демократів, лідер яких Олаф Шольц став новим федеральним канцлером Німеччини. А співочільниця партії Зелених Анналена Бербок стала новим міністром закордонних справ Німеччини.
Німецькі зелені виступають проти Північного потоку-2, хоча роблять це не лише з екологічних, але й геополітичних міркувань. Загалом вони є прибічниками переходу на відновлювальні джерела енергії – тим самим привертаючи увагу до проблеми змін клімату. Останнім було присвячено саміт у Глазго, який відбувся на початку листопада.
Там світові лідери намагалися узгодити координацію спільних дій щодо відмови від вугілля як джерела енергії, зменшення вирубки лісів та викидів парникових газів у атмосферу. Хоча здебільшого це були обіцянки покращити ситуацію з виконання вже досягнутих та навіть підписаних домовленостей в Паризькій угоді 2015 року. Так, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді заявив, що його країна стане нейтрально кліматичною до 2070 року. Нагадаймо, що Євросоюз поставив собі наступну мету до 2050 року – Європа стане першим нейтрально кліматичним континентом.
Ймовірно, що кліматичний саміт у Глазго істотним чином вплинув на позиції країни, яка приймала цю подію – Велику Британію. Британський прем’єр Борис Джонсон намагався показати, що саме його країна першою досягла показників 1990 року із викидів вуглецю в атмосферу. Але показник в 1,5 градуси за Цельсієм (глобальне потепління) зберігається як певна засторога від світової катастрофи та водночас червона лінія, за межею якої станеться колапс глобальної економіки.
На завершення необхідно відзначити й установчий саміт Кримської платформи, який відбувся в рамках святкування 30-річчя незалежності України. Це новий формат привернення уваги світової громадськості до проблеми російської окупації Кримського півострова. Всього в саміті взяло участь представники 44 держав і міжнародних організацій.
Головна мета Кримської платформи полягає в приверненні уваги до проблеми прав людини в Криму, де російські окупанти здійснюють репресії проти кримських татар. Також це спроба пошуку нових механізмів деокупації півострова дипломатичним шляхом. Не варто забувати, що російська пропаганда демонізувала Кримську платформу. Це чітко вписується в неоімперську політику Путіна з відновлення СРСР – як військовими, так і не військовими методами.
Завершується 2021 рік великими засторогами щодо майбутніх переговорів між Вашингтоном та Москвою, які заплановані на січень 2022-го в Женеві. Новий рік це як нові можливості, так і нові виклики.
Єгор Брайлян
