У своєму прагненні до «миру» президент США випускає з уваги безліч важливих аспектів. Це залишає Україні єдину надію – на Європу.
Нова політика адміністрації Трампа щодо російсько-української війни безпомилкова. Білий дім хоче розв’язати конфлікт якнайшвидше, оскільки він відволікає від реального стратегічного пріоритету: опору Китаю та відновлення економічного домінування США. Трамп наполягає на швидкому вирішенні проблеми східного флангу НАТО, щоб мати можливість без обмежень зосередитися на Індо-Тихоокеанському регіоні.
Однак проблема в тому, що США помилково вважають, що закінчення військових дій і підписання припинення вогню є синонімами закінчення війни.
Статус-кво: заморожений конфлікт як небезпека
Російсько-українська війна – це не тільки територіальний конфлікт, а й міжурядовий конфлікт, який триває століттями. Дравие дії, які ведуться з 2022 року, відображають цей конфлікт, який має глибоке коріння. Тому ймовірність нової ескалації залишається високою. Щоб звести до мінімуму ці, необхідні колективні зусилля – факт, на який Білий дім не зважає. Натомість Вашингтон пропонує лише короткострокове рішення: заморозити війну вздовж нинішньої лінії фронту.
Така заморожена ситуація може тривати десятиліттями і назавжди наразить Європу на небезпеку погіршення – не тільки в Україні, а й у країнах Балтії та на білоруському кордоні. Провокації та акти саботажу в Балтійському морі, гібридні погрози і дестабілізаційні дії в країнах Балтії стануть новою нормою, в той час як Росія зможе поповнити свої військові ресурси.
Водночас в Україні буде створено де-факто новий кордон, який міжнародне співтовариство, ймовірно, не визнає. Крим залишиться під російським контролем, але його правовий статус все ще буде незрозумілим. Анексія не буде визнана, але де-факто півострів стане частиною Росії – як і окуповані території Донецька, Луганська, Запоріжжя та Херсона, на які претендує Росія після підроблених референтів 2022 року. Офіційно ці території вважатимуться «тимчасово окупованими» без необхідності внесення конституційних поправок до України.
Важливе питання: хто запропонує гарантії безпеки?
Україна ніколи не відмовиться від свого виключного права на відновлення цих територій, коли і як тільки вона буде готова. Питання в тому, коли настане цей момент і чи станеться він взагалі. Тривалість замороженого конфлікту залишається невизначеною. Історичний досвід показує, що це може зайняти десятиліття. Сценарій возз’єднання, подібний до Німеччини, може відбутись лише за умов внутрішніх змін у Росії – якщо взагалі до них. Але навіть тоді витрати були б величезними. Заморожене врегулювання конфлікту буде дуже дорого коштувати Україні, оскільки повернення постраждалих територій стає питанням імовірності.
Єдиною умовою, за якої Україна могла б прийняти заморожену ситуацію, були б надійні гарантії безпеки. Але хто буде готовий надати Україні гарантії безпеки на такий невизначений період часу, і як можуть виглядати ці гарантії?
Особливо зараз, коли відносини між США та Європою охолоджуються, а також на тлі призупинення поставок американської військової допомоги та часткового призупинення обміну розвідувальною інформацією. Європа не зможе задовольнити ці потреби, тому підписання угоди про припинення вогню не за далеким. НАТО не підлягає дебатам. Однак, з урахуванням нової зовнішньої політики другої адміністрації Трампа, можна було б сумніватися в тому, чи буде НАТО взагалі гарантією. Неясне тлумачення статті 5 Вашингтонського договору і питання про те, чи справді США братимуть участь у разі конфлікту, змушують європейські уряди усвідомити, що їм необхідно зміцнити свою автономію в галузі безпеки. Україна може зіграти тут ключову роль.
Якщо НАТО не гарантує Україні, необхідна альтернатива. Одним із рішень можуть бути невеликі союзи з Польщею, Францією, Німеччиною та Великою Британією. Розширення співпраці в рамках Веймарського трикутника, який нині перебуває в коматозному стані, також було б мислимим. Іншими варіантами були б нещодавно розроблена версія Intermarium (Intermarium) або Ініціативи Three Seas Initiative, в якій Україна могла б співпрацювати з Польщею та країнами Балтії. Європі знадобиться Україна як щит проти Росії і має життєво важливий інтерес до підтримання української державності та обороноздатності.
Технологічне та військове співробітництво як ключ
Ще одним центральним моментом для гарантій безпеки є захист повітряного простору. Якщо Росія знову нападе, вона, ймовірно, не почне великий наземний наступ, а завдасть масових авіаударів ракетами та безпілотниками. Саме тому постачання зброї з держав-партнерів та інвестиції в оборонний сектор України мають вирішальне значення.
Співпраця з європейськими партнерами, наприклад, із Польщею, у спільному виробництві зброї, такої як ракети «Нептун» або мультиракетні установки «Вільча» та «СРБМ “Сапсан” (Hrim-2), безпілотних ракетних комплексів “Паланиця” та крилатих ракет, таких як “Трембіта” (ракета “земля-земля” з дальністю до 200 кілометрів). Особливо важливо, щоб виробництво зброї вело на території європейських держав, щоб звести до мінімуму ризик знищення виробництва Росією.
Спільні військові навчання також допоможуть ще більше зміцнити українську армію. Навіть після припинення вогню Україна продовжуватиме озброюватися, або для того, щоб відвоювати окуповані території, або захистити себе від відновленої російської агресії. Ця загроза ніколи не зникне, навіть після зміни влади в Кремлі. Якщо тільки в Росії не відбудуться фундаментальні внутрішні політичні зміни, які приведуть до демократизації політичного режиму, але надія на це ілюзорна.
Вищевказані умови можуть бути компромісною пропозицією, на яку Київ, ймовірно, був би готовий відповісти. Ключем до цього є інтеграція України до нової системи безпеки європейського континенту, що формується в новому світовому формуванні, в якому більше немає провідного актора.
Шлях уперед
Прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер заявив, що «коаліція охочих» об’єднається для розробки мирного плану з припинення війни в Україні. Це буде представлено президенту Дональду Трампу в Сполучених Штатах для підтримки. Це сталося всього через кілька днів після публічної суперечки між Трампом і президентом України Володимиром Зеленським у Білому домі. Незрозуміло, які країни є частиною коаліції, яка, ймовірно, не тільки розробить теоретичний план з припинення війни, що відображає перспективу України, а й має враховувати перспективу Вашингтона, яка багато в чому схожа на російську.
Цілком імовірно, що коаліція буде готова відправити в Україну миротворчий контингент для забезпечення гарантій безпеки. Однак залишається незрозумілим, як переконати Росію погодитися на це – зрештою, всі гарантії мають бути викладені в угоді про припинення вогню. Велика Британія і Франція, мабуть, готові взяти участь у цій ініціативі. Водночас прем’єр-міністр Італії Джорджія Мелоні заявив, що італійські солдати ніколи не ступлять на українську землю.
До речі, нині вона є головним кандидатом на роль посередника між США та Європою з огляду на її ідеологічну близькість і давні тісні зв’язки з республіканцями. Вона виглядає пристрасною атлантикою і доволі скептично ставиться до ідеї більш незалежної європейської зовнішньої політики та політики безпеки.
Це ще раз підкреслює складність розробки відповідного рішення, але Україні більше нема на кого покластися. США, очевидно, не готові надати гарантії безпеки – це робиться тільки за умови економічної вигоди від природних ресурсів. Залишається сподіватися, що Європа перегляне свою оборонну стратегію – Україна, як країна з найбільшими бойовими силами, спроможними наразі в Європі, має бути невід’ємною частиною цієї стратегії.
Україна може і повинна покладатися на своїх європейських партнерів, незалежно від того, наскільки слабка Європа наразі в питаннях безпеки через відсутність спільного бачення, і брати активну участь у формуванні спільного майбутнього. Важливо підкреслити, що це не має бути співвідношення покровителів і клієнтів. Україна має винести урок про те, наскільки небезпечно надмірно покладатися на певного партнера. Київ має зробити значний внесок у європейську безпеку, але при цьому розвивати відносини, засновані на партнерстві.
Аліна Гриценко має ступінь доктора політичних наук і є експертом з питань міжнародних відносин та безпеки. Вона працює в Національному інституті стратегічних досліджень у Києві, Україна.
Alina Hrytsenko ist promovierte Politikwissenschaftlerin, Expertin für internationale Beziehungen und Sicherheitsfragen. Sie ist Mitarbeiterin des Nationalen Instituts für Strategische Studien in Kiew, Ukraine.