України за демократію була в центрі боротьби країни проти ескалації російської агресії протягом останніх двох десятиліть, але українці в переважній більшості відкидають ідею проведення небезпечних виборів у воєнний час до того, як буде встановлено мир, пише Пітер Дікінсон.
З наближенням третьої річниці повномасштабного вторгнення Росії хор голосів, що закликають до нових виборів в Україні, стає все гучнішим і гучнішим. Цікаво, однак, що ці заклики лунають не від самих українців, а з Кремля та Білого дому Трампа.
Після своєї інавгурації місяць тому президент США Дональд Трамп почав повторювати російські вимоги щодо проведення нових виборів в Україні. Цього тижня він викликав обурення, назвавши президента України Володимира Зеленського “диктатором без виборів”. Ці нападки виявилися популярними в Москві, але не були сприйняті в Києві, оскільки більшість українців відкидають заяви американського лідера і об’єднуються на підтримку Зеленського.
Дебати навколо виборів в Україні відображають складні реалії воєнного часу в частково окупованій країні. Україна мала провести президентські та парламентські вибори у 2024 році, але була змушена відкласти обидва голосування, оскільки Конституція України не дозволяє проводити загальнонаціональні вибори під час воєнного стану, який був запроваджений у 2022 році і продовжує діяти дотепер. Зеленський пообіцяв провести вибори, як тільки дозволить безпекова ситуація, але стверджує, що за нинішніх обставин організувати вільне і чесне голосування буде неможливо.
Більшість українців, схоже, погоджуються з цим. Двоє з головних політичних суперників Зеленського, Петро Порошенко та Юлія Тимошенко, публічно відкинули ідею виборів у воєнний час як недоцільну та нелегітимну. Активне громадянське суспільство України також висловилося проти повернення виборів до підписання мирної угоди. Тим часом нове опитування громадської думки, проведене в лютому 2025 року, показало, що 63% українців виступають проти проведення будь-яких загальнонаціональних виборів до завершення війни з Росією.
Відсутність апетиту до виборів у воєнний час не є наслідком апатії чи пригнічення. Навпаки, українці палко пишаються демократичними принципами своєї країни, які були важко завойовані під час двох окремих демократичних революцій у 2004 і 2014 роках. В обох випадках мільйони українців брали участь у масових протестних рухах, виступаючи проти підтримуваних Росією спроб підірвати демократію, що зароджувалася в країні, і спрямувати Україну на шлях до авторитаризму кремлівського типу. Таке низове сприйняття демократичних цінностей стало центральним для почуття національної ідентичності сучасної України.
Понад два десятиліття зростаюча демократична культура в Україні була одним із ключових чинників, що спричинили ескалацію агресивної кампанії Москви проти цієї країни. Одержимість президента Росії Володимира Путіна Україною можна простежити ще з часів Помаранчевої революції 2004 року, яка була частково спровокована його невдалим втручанням в українські президентські вибори. Це стало переломним моментом у відносинах між двома пострадянськими країнами. Протягом наступних двох десятиліть Україна прагнула європейського демократичного майбутнього, тоді як путінська Росія повернулася до імперського минулого.
Страх Путіна перед українською демократією досить легко зрозуміти. Коли він був молодим офіцером КДБ у Східній Німеччині, його політичний досвід формувався під час падіння Берлінського муру та швидкого розпаду Радянської імперії, коли хвиля демократичних повстань прокотилася Східною Європою. З часів Помаранчевої революції Путіна переслідує думка про те, що дедалі більш демократична Україна може стати каталізатором наступного етапу російського імперського відступу і спричинити розпад самої Російської Федерації.
Зростаюче занепокоєння Москви можливими наслідками демократичного прогресу в Україні стало головним чинником, що вплинув на доленосне рішення Путіна про вторгнення в Україну в 2014 році. Коли окупація Криму та Донбасу на сході України не змогла запобігти консолідації української демократії чи зірвати євроатлантичну інтеграцію країни, Путін відчув себе змушеним розпочати повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Українці були б першими, хто визнав би, що демократія в їхній країні все ще перебуває в процесі становлення і страждає від широкого спектру недосконалостей, включаючи глибоко вкорінену інституційну корупцію та надмірний вплив олігархів. Тимчасові заходи безпеки воєнного часу, спрямовані на пов’язані з Кремлем політичні партії та інституції, такі як Російська православна церква, також викликають занепокоєння. Водночас українці чітко усвідомлюють, що нещодавня історія міжнародно визнаних виборів і зміцнення демократичної культури в їхній країні відрізняє їх від російських сусідів.
Боротьба за демократію багато в чому визначила пострадянський шлях України, але переважна більшість українців не підтримує ідею проведення виборів у нинішніх умовах воєнного часу. Цей скептицизм можна зрозуміти. Понад десять мільйонів українців, що становить близько чверті населення, були внутрішньо переміщені внаслідок російського вторгнення або були змушені тікати за кордон як біженці. Мільйони інших наразі живуть під російською окупацією. Без їхньої участі будь-яке голосування не матиме легітимності. Крім того, близько мільйона українських чоловіків і жінок зараз служать у збройних силах. Спроба забезпечити для них безпечні умови для голосування була б кошмаром з погляду логістики та безпеки.
Так само неможливо було б організувати виборчу кампанію, яка б викликала довіру. Оскільки вся країна піддається практично щоденним російським бомбардуванням, про проведення масштабних агітаційних заходів і передвиборчих мітингів не може бути й мови. Ще більш нерозважливо було б відкривати тисячі виборчих дільниць у день виборів і наражатися на атаки російських безпілотників і ракет. За останні три роки Кремль неодноразово бомбардував українських цивільних на вокзалах, похоронах та інших громадських зібраннях. Існує мало підстав вважати, що натовпи людей у день виборів не стануть мішенню. Навіть якщо перемир’я буде запроваджено задовго до голосування, загроза відновлення російських авіаударів буде відчутною протягом усієї кампанії і стримуватиме участь громадськості в голосуванні.
На додаток до цих практичних перешкод, спроба провести виборчу кампанію до підписання мирного договору ризикує посіяти розкол в українському суспільстві у вирішальний момент історії країни. Багато хто вважає, що саме в цьому полягає справжня причина раптового і незрозумілого ентузіазму Кремля щодо української демократії. Зрештою, Росія є світовим лідером у втручанні у вибори. Хоча армія Путіна не змогла перемогти Україну на полі бою, він може вважати, що все ще може досягти своєї мети – розділити і підпорядкувати країну за допомогою виборчих скриньок. Як мінімум, якщо нинішній президент України Володимир Зеленський не зможе переобратися на другий термін, це усуне дуже серйозну перешкоду для укладення мирної угоди на користь Росії.
Демократія лежить в основі нинішньої боротьби України за національне виживання, і їй судилося залишитися однією з основних цінностей у післявоєнній Україні. Наразі, однак, більшість українців визнають, що будь-яка спроба провести вибори була б непрактичною і, в крайньому випадку, безвідповідальною. З цієї причини в українському суспільстві наразі не спостерігається жодного ажіотажу навколо виборів. Нинішнє покоління українців довго і наполегливо боролося за свої демократичні права, але вони також визнають, що в країні має настати мир, перш ніж можуть відбутися вибори, які заслуговують на довіру. Було б абсурдно ігнорувати їхні побажання і нав’язувати Україні передчасні вибори в рамках мирного процесу, дружнього до Кремля.