Політика Трампа може характеризуватися не тільки його бізнес-орієнтованим стилем, але й прагматизмом – це можливість для ЄС?
Дональд Трамп правильно зрозумів сигнали. Світ перебуває в безладі, і США не можуть нести одноосібну відповідальність за його наведення. З одного боку, їхня власна країна потребує уваги президента для внутрішньої політики. З іншого боку, є достатньо інших демократичних і процвітаючих країн, які також повинні бути залучені до міжнародного прибирання. Звичайно, США залишають за собою право визначати пріоритети і цілі, а також забезпечувати їх виконання. Бо якби не Вашингтон, то, згідно з базовим розумінням у США, інші країни заповнили б прогалини – немислимий світ для будь-якого американського президента.
На цьому тлі виникає питання: Що ми знаємо – або що ми думаємо, що знаємо – про американську зовнішню політику за другої адміністрації Трампа? Не слід плутати вимогу руху “Америка понад усе” з принципом “Америка сама по собі”. Ізоляціонізму з боку США не варто очікувати. США продовжуватимуть активно втручатися в міжнародну політику і в майбутньому. При цьому Трамп завжди наполягатиме на тому, що його країна наприкінці політичного процесу буде в кращому становищі, ніж до нього. Звичайно, всі адміністрації шукали власну вигоду, включно з його попередником Джо Байденом. Різниця, однак, полягає в тому, що Трамп насамперед зосередиться на короткострокових успіхах, які він зможе швидко причепити на лацкан і представити своєму електорату.
Американська служба новин Axios описує політику Трампа як “грубо трансакційну”, тобто суто бізнес-орієнтовану. Це означає, що основна увага приділяється угодам, які в першу чергу відповідають інтересам США і закінчуються для них дуже хорошим результатом. Інтереси партнерів або альянсів свідомо відсуваються на другий план. Такий підхід не є нетиповим для великих держав, які вважають непередбачуваність центральним елементом своєї політики. Однак особисті інтереси Трампа не завжди збігаються з інтересами США. Такого підходу побоюються інші держави, оскільки він часто не лише зменшує їхній власний вплив, але й підриває важливість міжнародного права та багатосторонніх організацій.
Китай, Близький Схід і Росія – у списку найважливіших зовнішньополітичних викликів Трампа. Щоб протистояти їм, його оточення сформулювало принцип “мир через силу” – синонім реальної політики, особливо у сфері безпеки та економічної політики. Це фундаментальне розуміння, ймовірно, поділяється всіма зовнішньополітичними течіями в Республіканській партії. Однак у деталях між окремими фракціями існують значні розбіжності.
Європейцям, і зокрема ЄС, буде важко створити реалістичний порядок євроатлантичної безпеки.
Марко Рубіо, призначений держсекретар, вважається “яструбом” і, ймовірно, продовжить наполягати на посиленні глобальної активності США. Майкл Волтц, призначений на посаду радника з питань безпеки, відомий своєю жорсткою позицією щодо Китаю. Така розстановка пріоритетів, ймовірно, означатиме, що іншим викликам приділятиметься менше уваги. З іншого боку, потенційний міністр оборони Піт Хегсет поки що привертає увагу переважно як телеведучий. Він відстоює консервативні військові цінності, включаючи відмову від використання жінок в активних бойових діях і чітке неприйняття будь-якої форми політкоректності, особливо щодо прав ЛГБТК-меншин в армії. Водночас у Республіканській партії все ще лунають голоси, як, наприклад, обраного віце-президента Дж. Д. Венса, які бачать США провідною світовою державою, але закликають до радикального скорочення закордонних дислокацій.
Що ці подекуди дуже різні підходи означають для трансатлантичних відносин? У той час як Глобальний Південь – як описує Білахарі Каусікан, колишній постійний секретар Міністерства закордонних справ Сінгапуру, в нещодавній статті, опублікованій в журналі Foreign Affairs, – розглядає можливий другий термін Трампа як “повернення до природної позиції США”, в багатьох європейських офісах, особливо серед тих, хто відповідає за безпеку та економічні питання, це продовжує вважатися ненормальним явищем.
Однак вони повинні бути готові, до речі, і в переговорах з Демократичною партією, до того, що країни-члени НАТО будуть піддані ретельній перевірці щодо їхніх витрат на оборону. Трамп вже закликає до того, щоб витрати на оборону становили понад п’ять відсотків національного валового внутрішнього продукту країн-членів. Згідно з рекомендаціями консервативного Фонду “Спадщина” в документі “Проект 2025” – своєрідному плані для другої адміністрації Трампа – США також повинні ще більше збільшити свої військові витрати. Наразі вони становлять близько 3,5% ВВП, що відповідає приблизно 824 мільярдам доларів США. Для порівняння, оборонний бюджет Німеччини наразі становить близько 52 мільярдів євро.
Європейцям, і зокрема ЄС, буде важко розробити реалістичний порядок євроатлантичної безпеки, якщо вони продовжуватимуть вважати, що США діятимуть так само рішуче, як і після закінчення Другої світової війни. Замість цього Сполучені Штати, ймовірно, більше зосередяться на геополітичній конкуренції з Китаєм і звернуть свою увагу на Близький Схід. Це вже не в першу чергу через сировинні ресурси, а скоріше для того, щоб взяти на себе зобов’язання щодо довгострокового миру після закінчення диктатури в Сирії та ослаблення Ірану – при одночасному посиленні Ізраїлю і подальшому ослабленні Палестини.
Водночас, адміністрація Трампа не захоче втратити Україну за жодних обставин.
У Європі США діятимуть, виходячи з того, що не в їхніх інтересах затягувати війну в Україні. Водночас адміністрація Трампа за жодних обставин не захоче втратити Україну. Очікується, що вона залишить завершення бойових дій і відновлення України значною мірою на розсуд ЄС, але без повного виходу. Москва наполягатиме на залученні США до переговорів щодо припинення агресивної війни.
З усіма зовнішньополітичними ініціативами Вашингтона існує великий ризик того, що США приділятимуть набагато менше уваги інтересам ЄС, ніж це було за адміністрацій Барака Обами і, зокрема, Джо Байдена, переконаного трансатлантиста. У той час як Брюссель в ідеалі намагається проводити довгострокову політику, адміністрація Трампа все більше зосереджуватиметься на короткострокових успіхах, які в першу чергу приносять користь США. Це однаковою мірою стосується торговельної та митної політики, наслідки якої європейці можуть відчути найшвидше і найнегативніше. Можливе створення спеціальних коаліцій, а також укладення двосторонніх угод з окремими країнами-членами ЄС. Однак мало що можна очікувати з точки зору відносин з ЄС в цілому.
Переговорний метод Трампа базується на факторах переконання, сили та блефу. Під час свого першого президентського терміну він досяг лише посереднього успіху за допомогою цього методу. Щоб уникнути цього під час нового президентства, його команда працює більш цілеспрямовано і стратегічно. У Республіканській партії й надалі існуватимуть різні погляди на його політику, але навряд чи будуть фундаментальні розбіжності. Як наслідок, дуже обмежений погляд на реальність приховує в собі значний потенціал для непорозумінь – не лише між США та їхніми конкурентами, а й між США та їхніми союзниками.
Метод переговорів Трампа базується на факторах переконання, сили та блефу.
Якою б серйозною вона не була, дуже агресивна полеміка щодо Гренландії – тобто Данії – і Канади – багато говорить про те, як Трамп розуміє НАТО. Водночас така позиція може заохотити такі держави, як Росія і Китай, до припущення, що великі держави цілком можуть мати право розглядати можливість анексії територій у неспокійні часи.
Завдяки своїй переконливій перемозі на виборах Трамп має чіткий мандат на проведення змін у внутрішній політиці. Водночас слабкість глобального безпекового статус-кво і незмінна сила США відкриває три можливі шляхи до створення стабільного безпекового порядку: оновлення старих структур, в чому він не виявляє особливого інтересу; покладання виключно на силу США, що, ймовірно, є його бажаною стратегією; або розгляд нових підходів, що випливають з нового балансу сил, що формується, – шлях, до якого він поки що не виявляє жодного інтересу. Останній підхід, зокрема, може бути сприятливим не лише для Європи, але й для Глобального Півдня.
Тому в інтересах цих двох груп країн переконати США в перевагах спільних інтересів і скоординованих дій у сфері безпеки та економічної політики. Є надія, що в умовах гонки озброєнь, яка вже йде повним ходом по всьому світу – як показують дані міжнародного аналітичного центру SIPRI – населення всіх залучених країн в якийсь момент зажадає звіту про сенс цих величезних витрат.
Всупереч усім прогнозам і ймовірностям – особливо щодо підходу “Америка понад усе” і бізнес-орієнтованого політичного стилю – не можна виключати, що Дональд Трамп, з його неідеологічним, а отже, прагматичним підходом у поєднанні з його марнославством, буде не проти діалогу про майбутній безпековий порядок. Подібно до Рональда Рейгана, чий діалог з Радянським Союзом спочатку не планувався, такий процес може розвинутися протягом терміну його повноважень, особливо з огляду на небезпеку неконтрольованої і фінансово нестійкої військової ескалації. Тому, поки це можливо, ЄС повинен сприймати Трампа як важкого, але радикального реформатора в непевні часи, а не як чистого руйнівника.
Автор: Д-р Райнхард Крумм очолює офіс Фонду ім. Фрідріха Еберта у Вашингтоні. Раніше він очолював Бюро країн Балтії в Ризі, Регіональний офіс з питань співробітництва та миру в Європі у Відні, Московський офіс та Департамент Центральної та Східної Європи в Берліні.
Джерело: IPG–Journal, ЄС