Найважливіший урок останніх кількох років полягає в тому, що європейські країни повинні набагато швидше реагувати на нові кризи у сфері безпеки. Щоб подолати свою хронічну повільність, Європейський Союз має запровадити процеси прискореного фінансування критично важливих військових та інфраструктурних витрат.
ПАРИЖ – Ігнорування уроків минулих війн є надійним рецептом для майбутніх конфліктів. Хоча ще занадто рано робити висновки з війни, що триває в Україні, деякі з них очевидні. Ігнорування цих уроків зробить Європу вразливою на довгі роки.
Перший і найважливіший урок полягає в тому, що європейські країни повинні набагато швидше реагувати на військові кризи, що виникають. Так само, як поліцейські машини, пожежники і карети швидкої допомоги використовують сирени для сигналізації про терміновість – знаючи, що від швидкості, з якою вони прибудуть на місце події, залежить, чи будуть врятовані або втрачені життя, – урядам і установам потрібні власні адміністративні “сирени” для забезпечення своєчасного і ефективного реагування.
Війна в Україні підкреслила нагальну потребу Європейського Союзу, його держав-членів та таких інституцій, як Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Банк розвитку Ради Європи, у створенні процесів прискореного відновлення інфраструктури та, де це доречно, оборонних витрат. Наприклад, коли Росія бомбардує українську електроенергетичну інфраструктуру, або коли більша частина української торгівлі перенаправляється з морських шляхів на сухопутні, ЄС та інші міжнародні партнери повинні мати можливість швидко реагувати, будуючи транскордонні лінії електропередач і зміцнюючи іншу критично важливу інфраструктуру, таку як мости або прикордонні переходи через Центральну Європу. Він також повинен прискорити будівництво сумісних з ЄС залізничних систем у країнах Балтії, які досі використовують радянську ширину колії.
ЄС міг би взяти приклад з інших країн, які мали справу зі схожими викликами. У 1950 році Сполучені Штати прийняли Закон про оборонне виробництво, який відтоді використовується для прискореного фінансування як військових, так і невійськових пріоритетів – від розробки гіперзвукових ракет до просування “зеленого” переходу через виробництво сонячних панелей.
Зовсім недавно Німеччина відреагувала на енергетичну кризу, спричинену російським вторгненням в Україну у 2022 році, ухваливши Закон про прискорення будівництва терміналів для імпорту скрапленого природного газу, що прискорює будівництво терміналів. Нідерланди готові наслідувати цей приклад, ухваливши подібне законодавство, а Велика Британія експериментує з підходом “спірального розвитку” до військових закупівель, надаючи перевагу швидкості над досконалістю, прискорюючи виробництво “достатньо хорошого” обладнання для задоволення нагальних потреб у сфері безпеки.
Щоб подолати хронічну повільність і громіздкі бюрократичні процеси, ЄС потребує власного закону про оборонне виробництво. Це дозволило б блоку швидше реагувати на загрози з боку ворожих держав і підвищити готовність до кризових ситуацій у сфері безпеки.
Другий урок війни в Україні полягає в тому, що переозброєння, розбудова інфраструктури та стримування ворожих сил потребують значних інвестицій. Щоб задовольнити ці потреби, ЄС повинен значно полегшити перерозподіл наявних ресурсів, таких як фонди згуртованості, які підтримують бідніші країни-члени, програма відновлення ЄС “Наступне покоління” та кредити ЄІБ.
Але перерозподілу наявних коштів недостатньо. Перемога у війнах вимагає стійких, довгострокових фінансових зобов’язань. Під час Другої світової війни програма ленд-лізу США надавала союзникам, таким як Велика Британія та Радянський Союз, військове обладнання, продовольство та інші ресурси. Радянський Союз погасив свій борг у 1972 році, а Велика Британія виплатила останній платіж за кредитом у грудні 2006 року.
Європейські країни повинні визнати, що вони більше не живуть у мирний час, і забезпечити себе необхідними коштами для захисту. Запозичення навіть половини суми, яку ЄС мобілізував під час кризи COVID-19, могло б змінити ситуацію. Наприклад, довгострокове фінансове зобов’язання в розмірі 500 мільярдів євро (525 мільярдів доларів) протягом наступних 50 років або навіть 100 років могло б суттєво вплинути на підтримку обороноздатності України і утримати російських військових далеко від кордонів НАТО.
Війна в Україні вже призвела до структурних реформ і збільшення витрат на оборону на національному рівні та на рівні ЄС. Прискорення реалізації цих заходів матиме вирішальне значення для посилення здатності Європи реагувати на нові загрози.
Але хоча швидкість є першорядною, Європа повинна визнати протверезну реальність: її безпекові виклики, ймовірно, збережуться в осяжному майбутньому. Навіть якщо припинення вогню в Україні буде досягнуто найближчим часом – велике “якщо” – ризик нової російської атаки залишатиметься тривожно високим.
З огляду на цю реальність, європейські лідери несуть відповідальність за те, щоб не допустити наближення Росії до кордонів ЄС і НАТО. З цією метою вони повинні забезпечити Україні здатність протистояти російській агресії протягом десятиліть, якщо це буде необхідно.
Більше того, для того, щоб досягти тривалого миру, а не просто припинення вогню, яке зруйнується через кілька років, Україна повинна або приєднатися до НАТО, або посилити свою оборону до такої міри, щоб будь-який російський наступ став занадто складним і дорогим для здійснення. Підтримка потужної міжнародної військової присутності також матиме важливе значення для стримування агресії.
Південна Корея пропонує корисну модель. Добре укріплена демілітаризована зона (ДМЗ), що розділяє Корейський півострів, залишається недоторканою вже 71 рік, оскільки є практично неприступною. Тим часом, постійна присутність американських військ у Південній Кореї допомагає підтримувати стабільність, навіть за відсутності формальної мирної угоди.
Останній очевидний урок війни в Україні не новий: найкращий спосіб відновити мир – це підтримати союзників у його захисті. США допомогли своїм європейським союзникам виграти дві світові війни не тому, що зіткнулися з безпосередньою загрозою з боку Європи, а тому, що розуміли: якщо вони дозволять своїм союзникам зазнати поразки, то в кінцевому підсумку принесуть небезпеку на свій поріг. Зараз небезпека стоїть на порозі Європи, і настала черга ЄС зробити крок назустріч.
Автор: Ніку Попеску, член Європейської ради з міжнародних відносин, колишній міністр закордонних справ та європейської інтеграції Молдови.
Джерело: PS, США