Тема корупції в Україні була і залишається не просто актуальною, а критичною, навіть попри існування численних антикорупційних органів. Однак, коли йдеться про військову сферу в умовах війни, масштаби проблеми набувають особливої ваги. Наші солдати на передовій нерідко стикаються з відсутністю якісної зброї, надійного обладнання, належного обмундирування та продуктів. Це не просто недбалість чи зрада, а холоднокровний бізнес на крові, удар у спину тим, хто захищає країну на фронті. Раніше за таке в умовах воєнного часу карали розстрілом, сприймаючи це явище як державну зраду. У відповідь на це суспільство змусило створити Громадську антикорупційну раду при Міністерстві оборони, аналогу якої немає в жодній країні, тому що й такого явища там теж немає.
Громадська антикорупційна рада при Міноборони: символ боротьби чи ілюзія змін
З моменту створення Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України (далі – Ради) 10 квітня 2023 року суспільство покладало великі надії на цей орган. Після гучного скандалу із закупівлею харчів, коли яйця за 17 гривень стали символом корупції в тиловому забезпеченні, Рада мала стати тим бар’єром, який зламає десятилітні схеми та поверне довіру до оборонного відомства. Однак реальність виявилася більш жорстокою, ніж обіцянки реформаторів.
Згідно з Положенням Раду, вона має працювати над кількома ключовими завданнями:
- Забезпечення прозорості діяльності Міністерства оборони України (далі – МОУ) та цивільного контролю. Це включає моніторинг закупівель, звітності та управління фінансовими ресурсами, щоб мінімізувати можливості для зловживань.
- Моніторинг корупційних ризиків та стану боротьби з корупцією. Рада повинна регулярно аналізувати, де і як виникають схеми, та пропонувати шляхи їх запобігання.
- Розробка пропозицій щодо вдосконалення системи запобігання корупції. Це включає створення механізмів, які б унеможливлювали виникнення нових корупційних проявів.
- Сприяння співпраці між Міноборони та громадськими організаціями. Важливо залучити суспільство до процесу контролю, щоб зробити систему більш відкритою.
Однак, попри амбітні завдання, реальність виявилася зовсім іншою. Рада складалася з 15 людей, обраних через відкритий конкурс. Журналісти, волонтери, громадські діячі — всі ті, хто вважається фахівцями з протидії корупції. Вони взялися за реформування закупівель тилового забезпечення, повернувши їх на Prozorro, і зекономили 8 мільярдів гривень. Але чи вистачило цього, щоб зламати систему? Ні. Prozorro стало лише черговим полем гри для старих корупційних схем. «Харчова мафія» залишилася на місці, маніпулюючи контрактами та залишаючи для конкурентів лише обіцянки.
«Ми побачили, що вихід на Prozorro не вирішує питання повністю, бо на конкурсі з’явився лише один новий постачальник. А решта – це були ймовірні постачальники «харчової мафії», тобто людей, до яких у преси вже раніше були питання, зокрема, група компаній Тетяни Глиняної.
Виявилося, що рітейлери – це великі компанії, які раніше не працювали з Міноборони і не хочуть брати участь в цих торгах. Водночас є такі компанії, як ця група компаній Глиняної, які уже багато років є постачальниками Міноборони. І вони мають своїх людей і у військових частинах, і в апараті Міноборони – тих, хто їм сприяє. Таких людей, у яких напрацьовані контакти і механізми роботи в системі, дуже важко витіснити. Нових постачальників майже не з’явилося, а ті, хто залишився, — старі знайомі», — заявляла Олена Трегуб директорка НАКО, яка стала однією з найактивніших учасниць Ради.
Зараз військові, які щодня ризикують своїм життям і здоров’ям на передовій і раніше терпляче мовчали, пишуть у соцмережах: «Ми йшли на фронт за іншу Україну. Це вже не та країна, за яку ми воюємо». Вони бачать ту саму систему, ту саму байдужість і ті самі схеми та вже говорять про це відкрито. І це не просто слова. Вони планують після завершення служби виїхати за кордон до своїх сімей, бо не бачать перспектив у державі, де корупція залишається домінуючою.
Однак ті, хто створював Раду, наголошують, що це лише початок і корупцію поборють, але для суспільства це звучить лише як виправдання. Півтора року роботи Ради, а результат мінімальний. Корупція не зникла, вона лише пристосувалася до нових умов. Прозорість? Є тільки її імітація. Громадський контроль? Це формальність. Все це викликає обурення не лише у військових, а й у тих, хто сподівався на справжні зміни.
Технічні збої чи продовження корупційних традицій
26 грудня Україна вкотре отримала доказ того, як держава не може забезпечити елементарну прозорість і організованість навіть у питаннях, які мають символізувати боротьбу з корупцією. Рейтингове інтернет-голосування для обрання членів Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України мало стати ще одним важливим кроком у зміцненні громадського контролю за оборонним відомством, але замість цього перетворилося на фарс. Фарс, який ілюструє, наскільки глибоко занурена в хаос система, що мала б забезпечувати обороноздатність країни.
З самого початку все пішло шкереберть. Голосування, яке мало початися о 9:00, почалося раніше. Волонтер і боєць ЗСУ Олексій Петров, висловлюючи позиція своїх побратимів, відкрито заявив, що проголосував ще о 8:40 і був уже 340-м учасником.
«Голосування почалось о 9 годині ранку, але за московським часом… Але я проголосував о 8:40 і я вже був 340-ю людиною, яка проголосувала. Тобто, спочатку щось пішло не так. І пішло це не так випадково чи навмисно? Тому що ще 10 днів, як я розумію, плюс-мінус, Міністерство оборони буде без громадського контролю… Це сміх він не від гумору, а від розпачу. Тому що коли це проводить Міністерство оборони, і знову, вкотре, все через одне дуже відоме місце проходить, то я просто не уявляю собі, як там взагалі все у них влаштовано», – наголосив Петров.
Це породжує очевидне питання: чи були бюлетені «в скриньці» ще до офіційного старту голосування? За словами блогера Юрія Гудименка, докази порушень можна знайти в публічному просторі. Скріншоти, оприлюднені у Telegram-каналах демонструють, що голосування відбувалося ще о 8:36. Це що, збіг? Чи чергова маніпуляція?
Офіційною причиною провалу голосування є технічні збої. Міністерство оборони вибачається за «нестабільну роботу вебсайту» та «проблеми з автентифікацією користувачів». Але чи можуть ці слова бути переконливими, коли мова йде про установу, яка займається національною безпекою? Технічні помилки в процесі, який мав би бути максимально захищеним, ставлять під сумнів не лише професіоналізм, а й чесність організаторів.
«Це сміх від розпачу», — каже Петров, коментуючи ситуацію. Він прямо заявляє: якщо Міністерство оборони не може організувати звичайні вибори до громадської ради, то як можна говорити про серйозність у більш важливих питаннях? Він висміює ідею «виборів через смартфон», яку так активно просуває влада. «Як можна думати про електронні вибори, якщо навіть ці голосування завершилися провалом?», — запитує він.
Петров нагадує про скандал із «яйцями за 17 гривень», який став символом корупції в Міністерстві оборони. Він говорить про дрони, закуплені у фірм, які дивним чином отримують багатомільйонні контракти без відповідного досвіду. «Це лише верхівка айсберга», — зазначає він.
Якщо такі випадки спливають у публічний простір, то що відбувається за закритими дверима? Громадська антикорупційна рада могла б стати інструментом боротьби з цими схемами, але замість цього її створення перетворюється на ще один скандал, який ще більше підриває довіру до влади.
Відкладення голосування на 7 січня 2025 року виглядає як чергова спроба виграти час. Але чи допоможе це відновити довіру? Військові та громадські діячі все голосніше заявляють, що країна втрачає шанс на реальні зміни. Люди, які щодня знаходяться на передовій, більше не вірять у те, що держава здатна подолати внутрішнього ворога — корупцію.
Чи дійсно ці вибори відбудуться чесно? Чи зможе Рада стати інструментом змін, чи залишиться черговою декларацією про наміри? Поки що всі відповіді виглядають занадто песимістично. І це найгірше, що може статися для країни, яка воює не лише на фронті, а й за власну гідність.
Контроль над Міністерством оборони: сором чи неминучість
У жодній цивілізованій країні громадськість не змушена брати на себе роль наглядача над військовим відомством у розпал війни. Міністерство оборони — це структура, яка за визначенням має бути символом надійності, контролю та патріотизму. Але в Україні реальність кричуще інша. Громадська антикорупційна рада, створена для нагляду за МОУ, стала водночас символом боротьби з корупцією та болючим нагадуванням про те, наскільки глибоко ця проблема укорінена.
Як могло статися, що в умовах повномасштабної війни, коли кожна гривня, кожен ресурс мають спрямовуватися на підтримку армії, виникає необхідність контролювати тих, хто мав би контролювати інших? Відповідь очевидна, але водночас жахлива: система не працює. Війна стала випробуванням, яке МОУ не витримало.
В умовах війни очікування суспільства щодо Міністерства оборони були зрозумілими: максимальна прозорість, ефективність і нульова толерантність до корупції. Але замість цього країна отримала серію скандалів, які викрили справжній стан речей. Від «яєць за 17 гривень» до скандалів з фортифікаціями, неякісними мінами, непрозорими закупівлями дронів і форми — ці випадки стали не лише приводом для обурення, але й показником того, наскільки зараз безкарно чиновники користуються ситуацією і наживаються на крові наших захисників.
Високі військові чини, замість того щоб працювати для забезпечення армії, часто беруть участь у схемах, які відверто підривають обороноздатність країни. Це не просто корупція — це зрада держави, своїх підлеглих і всього суспільства, яке їх утримує.
Слід зазначити, що корупція в МОУ не є випадковістю. Вона створювалася десятиріччями, протягом яких система формувалася безкарно. Військові контракти, непрозорі тендери, схема за схемою — усе це було можливим завдяки тому, що навіть найбільш кричущі порушення залишалися без наслідків. На додаток до цього, війна створила нові можливості для зловживань. Потреба в термінових закупівлях, величезні потоки фінансування, відсутність часу на перевірки — все це стало сприятливим середовищем для тих, хто звик збагачуватися на державних коштах.
Найбільш цинічним у цій ситуації є те, що за помилки й зловживання керівників платять звичайні солдати. Вони йдуть у бій без належної амуніції, харчуються за завищеними цінами, залишаються без необхідного обладнання, що деморалізує армію. Коли солдати на передовій знають, що їхні зусилля підриваються корупцією у власному відомстві, мотивація воювати за таку країну знижується.
Отже, громадський контроль над Міністерством оборони є вимушеним заходом. Замість того щоб бути прикладом, його чиновники стали об’єктом підозр, скандалів і недовіри. Але поки відповідальність й прозорість залишаються порожніми словами, громадський контроль є хоча і слабким, але єдиним засобом тиску на них. Однак це не норма, а сором. І якщо така ганебна ситуація не зміниться, наслідки будуть катастрофічними. Бо держава, в яку громадяни втрачають віру, а військові — мотивацію, стоїть на межі як моральної, так і стратегічної поразки. Українська армія заслуговує на повну підтримку, а громадяни — на впевненість у тому, що їхні податки працюють на військових, а не осідають у кишенях ділків.
Автор: Oksana
Джерело: Інформаційне агентство «ФАКТ», Україна