Американці, британці та південнокорейці пішли. Сьогодні серед експатів є вихідці з Росії та Африки
Більшість людей у Китаї досі витріщаються, коли зустрічають іноземців. Я виріс у Великобританії, але коли я зловив себе на тому, що витріщаюся на європейську сім’ю по дорозі в аеропорт Шанхаю, я зрозумів, що став місцевим. Я був у Китаї лише три тижні, але за цей час там було так мало білих облич, що вони швидко стали для мене в новинку.
Це було минулої зими. Через рік після закінчення карантину іноземці ще не повернулися до країни, яка збожеволіла в гонитві за “нульовим рівнем захворюваності на Ковід”. Це були не лише туристи, але й емігранти: в ті роки емігрували американці, південнокорейці та британці. Пандемія вже давно минула, але економіка ще не відновилася, тож уряд відчайдушно прагне повернути іноземців. Але вони розуміють, що це не так просто вирішити.
У 2019 році Китай прийняв 49 мільйонів іноземних гостей, а дохід від міжнародного туризму склав 131,3 мільярда доларів. Отже, з 2020 по 2022 рік країна втратила величезну суму грошей – близько 362 мільярдів доларів. Хоча міжнародний туризм становить лише невелику частину туристичної індустрії країни, а внутрішній туризм, здається, відновився, тим не менш, остання Центральна економічна робоча конференція, яка обговорювала економічну траєкторію Китаю до 2025 року, визначила економічним пріоритетом продовження відкритості на високому рівні, щоб стабілізувати зовнішню торгівлю та інвестиції.
Тому більшу частину цього року Китай намагався заманити іноземців назад. Минулого тижня він розширив транзитну схему таким чином, що відвідувачі з 54 країн, включно з Великою Британією, можуть відвідувати країну протягом десяти днів без візи. Минулого року головні платіжні системи країни, Alipay і WeChat pay, нарешті дозволили прив’язувати іноземні банківські картки. У політичному плані риторика воїна-вовка була знижена, а дипломати стали говорити більш дружелюбно як у приватних бесідах (з журналістами, такими як я), так і на публіці.
Є деякі ознаки того, що стратегія працює для туристів – понад 17 мільйонів іноземців відвідали Китай у період з січня по липень цього року, що більш ніж удвічі перевищує минулорічний показник.
Але питання з емігрантами є складнішим. Минулого року Китай видав іноземцям лише 711 000 посвідок на проживання, що на 15 відсотків менше, ніж у 2019 році. Південнокорейці, американці та в’єтнамці були трьома найбільшими групами емігрантів у Китаї в 2021 році, і офіційні дані показують, що чисельність усіх цих груп різко скоротилася – найбільше це стосується південнокорейців, чисельність яких до 2023 року впала на 30 відсотків. Зараз у всій країні проживає лише 16 000 британців. (Цікавим відображенням мінливих геополітичних пісків є те, що натомість у Китаї стало більше росіян та африканців).
Ця тенденція була прискорена пандемією, але її коріння почалося раніше. Одне китайське дослідження показало, що до 2020 року кількість експатів, які проживають у Пекіні та Шанхаї, скоротиться на 40% і 20% відповідно порівняно з 2010 роком. Останніми роками посилення контролю Сі Цзіньпіна над приватним сектором, включно з іноземним бізнесом, знизило довіру іноземних інвесторів. Погіршення відносин між Китаєм і Заходом призвело до того, що люди зникали в рамках “око за око” (згадаймо “двох Майклів”, канадців, яких спіймали у справі Huawei), а офіси західних компаній піддавалися обшукам.
Уряд також не гребує роздмухуванням ксенофобії в політичних цілях – японська діаспора перебуває у стані підвищеної готовності після того, як рік агресії з боку державних ЗМІ та уряду завершився двома окремими нападами на японських школярів у китайських містах. У якийсь момент під час пандемії один державний епідеміолог навіть застерігав китайців не торкатися іноземців через страх заразитися мавпячою віспою.
Туристи та експатріанти можуть голосувати ногами, тому не дивно, що вони шукають більш привітні місця. Все більше і більше Китай здається закритим для бізнесу.