Відносини Вашингтона з двома авторитарними ядерними державами – в оцінках політиків, чиновників та експертів

У 2025 році, а точніше, після 20 січня 2025 року, зовнішня політика Сполучених Штатів визначатиметься Дональдом Трампом, обраним у році, що минає, на пост президента США вдруге, хоча і не поспіль. Противники та союзники Америки почали буквально з перших годин після оголошення результатів президентських виборів у листопаді гадати, як саме Дональд Трамп змінить курс Вашингтона на світовій арені, якої ролі чекати від США у вирішенні міжнародних криз, долі військово-політичних спілок та світової економіки. Багато хто з них припускає, що друге президентство Трампа відрізнятиметься від першого в стилі та ступені впливу на ці сфери.

При цьому однією з головних проблем для США у світі може стати якщо і не повний альянс, то як мінімум військово-політичне «партнерство без кордонів», про яке ось уже майже три роки постійно говорять Росія та Китай. Відносини Вашингтона з Москвою та Пекіном з 2022 року були абсолютно різними: якщо з Росією після її повномасштабного вторгнення в Україну практично всі зв’язки Сполученими Штатами були розірвані, то з Китаєм адміністрація Байдена продовжувала дотримуватися принципу «протистоїмо і стримуємо, де потрібно, домовляємося , співпрацюємо, де важливо».

Скандал з китайськими повітряними кулями над територією США та потужний тиск Вашингтона на компанію TikTok, а також загрозливі дії Пекіна щодо Тайваню та спільні польоти російських та китайських бомбардувальників не сприяли покращенню американсько-китайських відносин. Проте президент Джо Байден та голова КНР Сі Цзіньпін особисто зустрічалися кілька разів, тиснули один одному руки та домовлялися про підтримку діалогу.

Відносини Вашингтона з Пекіном: попереду – невідомість

Напередодні нового року одразу кілька наукових центрів у США провели круглі столи або опублікували великі матеріали на тему відносин у трикутнику США-Китай-Росія. У ході одного з них, організованого Джорджтаунським університетом у Вашингтоні, професор Інституту міжнародних досліджень у Фуданському Університеті Шанхаю Ву Ціньбо сказав, що зараз добрими відносини США та Китаю назвати не можна, але при адміністрації Байдена ці відносини піддавалися менеджменту:

«Залишаючись напруженими, випробування , ці відносини, проте, були передбачуваними і канали комунікацій залишалися відкритими. Сторони вели діалог і навіть співпрацювали у сферах, що становлять взаємний інтерес. Також США та Китай ясно давали зрозуміти, що не зацікавлені у великому конфлікті між ними, який підриває ці відносини серйозно».

Ву Ціньбо висловив побоювання, що відносини Китаю з другою адміністрацією Дональда Трампа можуть бути неспокійнішими та конфліктнішими: «Тертя можуть посилитися, і в цих відносинах може виникнути серйозна криза. Це може статися одночасно з тим, що каналів комунікації та діалогу поменшає, а галузі співробітництва скоротяться. Я припускаю, що найближчі чотири роки наші контакти можуть розвиватися саме так».

У свою чергу, професор Денніс Уайлдер (Dennis Wilder), старший експерт Ініціативи американо-китайського діалогу з світових проблем у Джорджтаунському університеті, вважає, що передбачення саме такого розвитку відносин не можуть бути цілком виправданими через кілька факторів:

«Я налаштований оптимістичніше , тому що, по-перше, зовнішньополітичну лінію Трампа дуже складно передбачити, і, як це не дивно, це дає підстави для позитивних очікувань. По-друге, мене вражає той факт, що ніхто з тієї команди у сфері національної безпеки, яку Трамп оголосив, наскільки я знаю, ніколи не бував у Китаї, хоча вони досить багато говорять про Китай. У той же час сам Трамп та його нова довірена особа, Ілон Маск, мають дуже великий досвід із Китаєм. Тож у мене виникає запитання – чи слухатиме він поради тих у своїй команді, хто ніколи не був у Китаї і не спілкувався з китайським керівництвом?»

Крім того, Денніс Уайлдер упевнений, що Трамп має бажання самому визначати політику щодо Пекіна, не надто спираючись на чужі поради: «Якщо ви прочитаєте книги Джона Болтона, Герберта МакМастера і Майка Помпео, то ви дізнаєтеся з них, що для Трампа піти своїм шляхом – це звичайна справа, і що він зовсім не обов’язково прислухається до порад. І при тому, що, наприклад, Марко Рубіо займає дуже жорстку позицію щодо Китаю, під питанням залишається те, наскільки великий вплив у цьому питанні він матиме. Тут ще є невелика проблема: Рубіо знаходиться під персональними санкціями Китаю, тож китайцям доведеться з усім своїм мистецтвом підійти до цієї проблеми і вивести його з-під санкцій».

Цікаво, що, за словами професора Джорджтаунського університету, Пекін може серйозно напружитися через вже озвучені Трампом і Путіним плани поговорити, зокрема й про Україну:

«Для мене абсолютно зрозуміло, що Трамп хоче добитися швидкого припинення вогню в Україні, і він призначив генерала Келлога, який до нього дуже близький, переговорником на цю тему… Я вважаю, що Трамп справді дуже скоро зв’яжеться з Путіним з цього питання. З’явилася інформація, що Китай має серйозні побоювання з приводу зближення Трампа і Путіна в тому сенсі, що це змінить структуру стратегічного трикутника великих держав у певному напрямку. Я нещодавно бачив такий вислів: «Тільки Ніксон міг поїхати до Китаю, тільки Трамп може поїхати до Москви». Сенс такий, що оскільки жорсткість Трампа добре відома, то саме йому і з руки говорити з Путіним».

Саме з приводу майбутніх контактів Путіна та Трампа, що Китай міг сприйняти як загрозу для свого становища у світі, до Пекіна міг нещодавно їздити екс-президент Росії Дмитро Медведєв. Так вважають багато аналітиків в Україні, які опублікували свої думки одразу після зустрічі Медведєва та Сі Цзіньпіна у середині грудня. Кремль, у свою чергу, взагалі не особливо пояснював, навіщо заступник держсекретаря Ради безпеки Росії знадобився терміново відвідати китайських друзів.

Втім, інші аналітики, навпаки, нагадують, що Дональд Трамп особисто запросив Сі Цзіньпіна на свою інавгурацію, і це своєю чергою могло змусити Володимира Путіна захотіти «звірити годинник» з китайським колегою.

Зв’язок Росії та Китаю: чи велика загроза для США?

Чиновники нинішньої адміністрації США, які нещодавно підготували доповідь для Конгресу США про стан військової могутності Пекіна, кажуть, що поки ця міць все одно не порівнянна з тим, чим мають США та їхні союзники.

Співавтори доповіді Пентагону для Конгресу, заступники міністра оборони США Майкл Чейз (Michael Chase) та Елі Ратнер (Ely Ratner), які виступали в Центрі стратегічних та міжнародних досліджень після виходу доповіді, також зазначали, що спільні польоти бомбардувальників Росії та Китаю на Тихому океані означають готовність двох військових воювати разом.

«Російські операції в Індо-Тихоокеанському регіоні здебільшого обмежувалися політичними сигналами та дипломатією, а не просунутою оперативною активністю спільно з Китаєм. На мій погляд, я б не нехтував військовими контактами Росії та Китаю, тому що між ними може відбуватися обмін військовими технологіями, потенційна інтеграція промислових потужностей, і вони намагаються залякати країни Далекого Сходу, здійснюючи польоти біля Південної Кореї або розміщуючи щось із метою залякати Японію Однак ми не бачимо спільних просунутих операцій» – заявив, зокрема, Елі Ратнер.

Майкл Чейз, зі свого боку, зауважив, що «оскільки згодом Росія стає все більш залежною від Китаю, то КНР може претендувати на спільні їхні дії в районах, якими Москва раніше співпрацювати не була налаштована – наприклад, в Арктиці». Заступник міністра оборони США також нагадав, що Китай «не лише у багатьох випадках повторював шаблони російської пропаганди щодо війни в Україні, а й, як і раніше, допомагає Росії підтримувати її промисловість у робочому стані та постачає їй продукцію подвійного призначення».

Цікаво, що точкою напруги між Китаєм і Росією, на думку Елі Ратнера, можуть стати відносини обох країн з Північною Кореєю: «Хоча іноді є враження, що ці хлопці на тему КНДР, як кажуть, гребуть синхронно і в одному напрямку, це не так . У всякому разі, я так не думаю, що це так, тому що відносини Росії та КНДР серйозно покращилися за рахунок чи на тлі погіршення відносин КНР та КНДР – китайсько-північнокорейські відносини сильно погіршилися в економічній, політичній, дипломатичній та інших сферах. Можна сказати, що відносини Пхеньяна з Москвою покращувалися синхронно із відносинами з Пекіном».

Проте щодо спокійну оцінку можливостей Китаю та його військових зв’язків із Москвою, яку дають чиновники Міноборони США, явно не поділяє голова Комітету Палати представників Конгресу з внутрішньої безпеки, конгресмен-республіканець з Теннессі Марк Грін (Mark Green). Виступаючи на майданчику Гудзоновського інституту:

«Вони прихильні до фрази полководця Сун Цзи, який писав, що на вершині гори два тигри не вживуться. Тому їхнє пряме завдання – усунути Сполучені Штати з позиції єдиної світової супердержави, і тому вони вторгаються в нашу інфраструктуру – наприклад, у системи наших гідроелектростанцій, які Міністерство внутрішньої безпеки має охороняти. Вони також діють на підрив приватних цифрових та телекомунікаційних компаній».

«У нас є Агентство інфраструктурної кібербезпеки, яке захищає Пентагон та урядові домени. Але приватний бізнес не захищає. Як ви вважаєте, Microsoft та Google можуть захистити себе від цілої держави? Я просуваю думку про те, що це теж питання суверенітету США, це і питання кордонів США, і я впевнений, що ми повинні допомогти приватному бізнесу захиститися», – вважає конгресмен.

За словами Марка Гріна, втручання Китаю стосується безпосередньо й уряду США:

На кого вони були націлені, чиї телефони вони зламували? Ми знаємо, що були зломи в штабах політичних кампаній, але по суті телефони всіх нас, хто працює у Вашингтоні, були скомпрометовані. Ось уявіть, чи ви передаєте текстове повідомлення або дзвоните комусь – і вони там у компартії Китаю все це можуть слухати і читати. Ми маємо стратегію ядерної відповіді на ядерну атаку, але не виявилося стратегії відповіді на дві потужні кібератаки, що виходили від них. У Китаї повинні зрозуміти, що наш ніж може опинитися біля їхнього горла». Саме під такою тривожною назвою свій аналіз на сайті Інституту Брукінгса опублікували його провідні фахівці з Росії та Китаю – Патрісія Кім (Patricia M. Kim), Аслі Айдинташбаш (Aslı Aydıntaşbaş),(Angela Stent) та Тара Варма (Tara Varma).

Автори розширеного коментаря, головна мета якого – дати рекомендації майбутній адміністрації США щодо відносин з Китаєм, роблять однозначний висновок: «Китайсько-російська співпраця несе пряму загрозу інтересам США, а також їхнім партнерам та союзникам у Європі».

Експерти відзначають взаємопов’язаність Росії та Китаю у багатьох сферах, наголошуючи, що «саме допомога Китаю дозволяє Росії продовжувати її агресію в Україні». Також автори кажуть, що «Китай чи Росія окремо не можуть бути надійним альтернативним (Сполученим Штатам – ред.) полюсом, але спільний китайсько-російський «полюс» привабливий для таких країн, як Туреччина, Південна Африка, Бразилія, режимів на Близькому Сході та інших держав «глобального Півдня», які вважають, що нинішній міжнародний порядок недостатньо враховує їх голоси». Про це, на думку експертів, свідчить зростаюча популярність БРІКС та Шанхайської організації співробітництва.

Фахівці також пишуть, що «США обмежені в їх можливостях організувати розкол між Китаєм і Росією», і «стратегічне партнерство цих країн існуватиме доти, доки кожна з цих країн вважає Сполучені Штати своїм головним противником».

Однак, на думку авторів рекомендацій майбутній владі США, Китай не вважає, що існує саме «вісь Москва-Пекін-Пхеньян-Тегеран», як про це часто пишуть та говорять на Заході. Інтереси Китаю та Росії не повністю збігаються, і, крім того, Китай кілька разів був корисний у разі впливу на Росію – наприклад, зважаючи на все, саме Китай чинив тиск на Кремль у сенсі неможливості застосування ядерних боєприпасів у Європі.

Є кілька способів, вважають аналітики, якими названу ними загрозу, яка походить від російсько-китайського партнерства, можна послабити. Один із них – перестати весь час говорити про «вісь» чотирьох країн: «Це затуманює аналіз та обмежує творчий підхід у політиці, а також збільшує пропагандистський ефект їхнього зближення, що діє проти інтересів США».

Інша рекомендація експертів Інституту Брукінгса – тримати відкритими канали комунікації та «дати чіткий сигнал Китаю, що у його першочергових інтересах обмежити підтримку Росії». Оскільки в Пекіні «поділяють зацікавленість у регіональній та глобальній стабільності та хотіли б, щоб Китай залишався шановним членом міжнародного співтовариства», Китай має відчути, що у скороченні його допомоги Росії є позитивна сторона, вважають автори.

Розвести Пекін і Москву: наскільки це можливо?

Альянс Китаю та Росії, який виявився у всій своїй повноті після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, був предметом занепокоєння багатьох американських експертів ще 7 років тому: тоді, наприклад, організація «Національне бюро азіатських досліджень» збирала конференції з російсько-китайської співпраці та її вплив на обстановку у світі.

В інтерв’ю Такеру Карлсону у жовтні цього року Дональд Трамп заявив: «Чого б ніколи не хотілося, то це того, щоб Росії та Китай об’єдналися. Мені доведеться роз’єднати їх, і я думаю, що я зможу це зробити». Також Трамп говорив, що він набагато жорсткіше розмовлятиме з Китаєм, ніж президент Джо Байден.

Директор Берлінського центру Карнегі Олександр Габуєв , нагадуючи про це у своїй статті для журналу «Foreign Affairs», зазначає, що якщо Путін на прихід Трампа до Білого дому сподівається, як на щось хороше, то Сі Цзіньпін очікує на цю приходу з занепокоєнням:

«Під час першого терміну Трамп розпочав торговельну війну з Китаєм, а також зробив китайський технологічний гігант Huawei мішенню для санкцій та кампанії тиску домогтися видалення його обладнання з мереж союзників; посилив військову присутність та партнерські зв’язки США в Індо-Тихоокеанському регіоні; вів пропагандистську війну через пандемію COVID-19. На цей раз для Сі ситуація може виглядати ще гірше. У 2016 році китайська економіка перебувала на траєкторії набагато сильнішого зростання, ніж зараз, а економіка США була анемічною. Сьогодні ситуація змінилася, багато в чому завдяки власній економічній політиці Сі за останнє десятиліття».

Відповідно, на думку Олександра Габуєва, є як мінімум кілька перешкод для передбачуваних зусиль Трампа щодо «роз’єднання» Китаю та Росії: по-перше, це потужна економічна залежність Москви від Пекіна, по-друге – відчуття у Путіна та Сі Цзіньпіна, що вони залишаться при владі набагато довше, ніж Трамп, для якого цей президентський термін має стати останнім.

«Окрім особистих відносин між двома автократами, їхня загальна недовіра до Вашингтона та їхні надії стати більш могутніми в багатополярному порядку, що формується, — за рахунок Сполучених Штатів — ймовірно, забезпечать досить міцну основу для підтримки стабільності та зростання китайсько-російського партнерства» — робить висновок директор Берлінського. центру Карнегі.

Росія залишиться собою – Китай може зробити інший вибір

Ентоні Блінкен, який завершує наступного року свою роботу на посаді держсекретаря США, сформулював два роки тому підхід адміністрації Байдена до Китаю: «Китай — єдина країна, яка одночасно має намір змінити міжнародний порядок і має дедалі більшу здатністю зробити це економічно, дипломатично, а також військовими та технологічними способами».

Про Росію Ентоні Блінкен говорив, що коли він почав свою роботу на посаді держсекретаря США, у НАТО був підхід до Москви як до партнера, але в 2022 році стало ясно, що Кремль перетворився на відкритого агресора і порушника міжнародного порядку, розв’язавши одну з найбільш кровопролитні сучасні війни.

Через два роки Блінкен в інтерв’ю журналу Foreign Affairs каже: «Я думаю, що Росія, швидше за все, залишиться на нинішньому своєму курсі. І я підозрюю, що Північна Корея, з урахуванням тих вигод, які вона зараз отримує, також залишиться на своєму курсі… Китай має можливість зробити інший вибір».

«Китай вживає дій, які продовжують підживлювати цю війну (в Україні – ред.), війну, яка становить не лише очевидну загрозу українському народу, але, ймовірно, і найбільшу загрозу європейській безпеці з часів закінчення холодної війни. Тому я думаю, що Китай має поставити собі складні питання щодо альянсів, у яких він бере участь» – вважає держсекретар США.

Якими способами спробує спонукати Пекін до відповіді на ці складні питання наступна адміністрація США, як на все це відреагує Москва, і чи виявиться «мистецтво угоди» нового господаря Білого дому у відносинах між сторонами «стратегічного трикутника» покаже наступний рік.

Данило Гальперович