Російська армія продовжує рух південніше Покровська і вже наближається до адміністративних меж Донецької області. Водночас військові аналітики кажуть, що наступ біля Курахового починає згасати.

Наприкінці осені і на початку зими на всіх ділянках фронту південного і центрального Донбасу сталася криза української оборони. Після окупації восени міст Вугледар і Селидове Збройні сили Україні не змогли вибудувати стійку оборону на їхніх околицях та допустили декілька проривів своїх захисних порядків.

Це призвело до того, що на флангах основних укріпрайонів, таких як Покровськ, Курахове і Велика Новосілка, українські підрозділи декілька разів майже потрапляли в оперативне оточення і змушені відходити з позицій.

Попри це, військові експерти кажуть, що поступово наступальний потенціал РФ на окремих напрямках згасає і в російської армії вже не вистачає сил одночасно проводити потужні наступальні операції з охоплення великих міст, а тим більш проводити виснажливі бої в міській забудові.

Однак ситуація залишається надзвичайно складною, особливо у світлі заяв про підготовку Росією нових наступальних операцій на Херсон і Запоріжжя.

Криза на півдні Покровська

До східних околиць цього великого промислового міста російська армія наблизилась ще наприкінці літа. Для його взяття Кремль зосередив на цій ділянці фронту сили трьох загальновійськових армій. Попри те, що аналітики прогнозували початок “битви за Покровськ” ще у вересні, цього не відбулося.

Українські військові змогли загальмувати рух противника до Покровська і його міста-супутника Мирнограда на рубежі сіл Лисівка-Сухий Яр-Промінь-Миролюбівка, тобто на відстані 8-10 км.

ЗСУ також не допустили перерізання важливої траси на Костянтинівку, до якої наполегливо прямувала армія РФ.

В оперативно-стратегічному угрупованні військ “Хортиця” вказують, що станом на кінець грудня боїв в самому Покровську чи на його найближчих околицях немає. Речник ОСУВ Віктор Трегубов каже, що росіяни уникають фронтального штурму міста, а рухаються по флангах.

“Ворог просто намагається просунутися на максимальну відстань до околиць Покровська та прорватися через лівий і правий фланги Сил оборони для того, щоб зробити охоплення самого міста.

Бої у самому місті — це дуже неприємна річ, тому ворог намагається нав’язати бої на околицях, щоб змусити українські сили відійти й уникнути для себе фронтального штурму”, – пояснив він в ефірі національного телемарафону.

Дійсно, після захоплення Селидового наприкінці жовтня росіянам вдалося прорвати українську оборону південніше Покровська. За майже два місяці армійці РФ просунулись тут вглиб території на близько 20 км. Найприкріше для генштабу ЗСУ, що на початку грудня противник зміг подолати великий укріпрайон біля сіл Новотроїцьке і Шевченкове.

Терміново перекинуті туди боєздатні українські резерви частково виправили ситуацію, але не змогли повністю зупинити наступ противника. Російські війська продовжили рух західніше, вочевидь, прямуючи до головних логістичних артерій Покровська – трас до міста Межова і Павлоград. До першої їм залишається близько 3 км, до другої – 7 км.

До того ж саме на цій ділянці фронту, між селищами Удачне і Котлине, розташована остання працююча в Україні шахта з видобутку коксівного вугілля. Її знищення чи окупація буде значним ударом для української економіки.

Крім того, вочевидь, цей напрямок – пріоритетний для Москви щодо реалізації плану з виходу на адмінкордони Донеччини. Росіянам залишилося подолати близько 8 км, зараз важкі бої йдуть за останні великі села на цьому шляху – Успенівку, Нововасилівку і Новоолександрівку.

Паралельно командування РФ з метою убезпечити фланги свого атакувального “вістря” розширює вклинення біля Покровська південніше в бік траси Донецьк-Запоріжжя та міста Курахове. Тут росіяни взяли село Українка і ведуть бої за Ясеневе за 12 км від траси.

Однак такі активні наступальні дії російського угруповання на протилежних напрямках ставлять перед його командуванням низку питань, зазначає військовий аналітик групи “Інформаційний спротив”, полковник запасу Костянтин Машовець. Головне з них – якому з векторів наступу надати пріоритет і як розподілити сили 90-ї танкової дивізії, що воює на цих напрямках.

“Розширювати смугу наступу 90-ї тд (танкової дивізії) одночасно й на Покровський й на Курахівський напрямки, очевидно, російське командування не може… Рано чи пізно, доведеться обрати”, – резюмує експерт.

“Як на мене, саме цей момент й може бути визначальним, щодо строків організації та проведення противником гіпотетичної операції відносно району оборони ЗСУ у місті Покровськ та прилеглих територіях”.

Спроби оточення Курахового і Великої Новосілки

Говорячи про “розпорошення” російських сил на Курахівський напрямок, слід зауважити, що в самому місті армія РФ після взяття районну житлових кварталів застрягла на західній околиці. Саме тут в промзоні біля Курахівської ТЕС і трубного заводу залишаються позиції українських військ, які нині пробують штурмувати росіяни.

Паралельно з цим армія РФ намагається прорватися з південного і північного флангів, перерізати трасу на Запоріжжя і таким чином оточити весь український гарнізон на цій ділянці фронту.

Реалізувати цей план Москві не дозволяє доволі стійка оборона ЗСУ, що опирається на природні водні перешкоди. На півночі – річку Вовча, на півдні – Сухі Яли.

Точка, де сходять ці річки, а також перетинаються траси на Запоріжжя і Покровськ, це район сіл Улакли, Костянтинопіль і Андріївка.

Цей укріпрайон ЗСУ опинився під ударом росіян в середині грудня, коли вони здійснили ривок до села Зеленівка, що лише за 4 км від Костянтинополя. Міноборони РФ 20 грудня заявило про взяття Зеленівки, а 24 грудня український аналітичний центр DeepState підтвердив цю інформацію.

Речник ОСУВ “Хортиця” Віктор Трегубов зауважує, що росіяни постійно намагаються на цій ділянці фронту вклинитись в бойові порядки ЗСУ. Для цього вони використовують невеликі піхотні групи, які просочуються в житлову забудову чи обходять позиції українського війська.

“Проходять невеличкими групами, до мотострілецького відділення, і намагаються чіплятися за будівлі та обходити міську забудову по околицях”, – каже він.

При цьому експерти звертають увагу, що саме на Курахівському напрямку темп російського наступу поступового згасає. Костянтин Машовець наголошує на тому, що ЗСУ достатньо впевнено тримають оборону по річці Сухі Яли і навіть мають невеликий плацдарм південніше в районі села Янтарне. А от росіяни поки що не в змозі подолати цю водну перешкоду.

“Починаючи з 19-го грудня, очевидно, темпи наступу противника на південному фасі (мається на увазі, саме Курахівський виступ) суттєво зменшились. “Ескапада” в районі с.Зеленівка, ймовірно, у цьому сенсі, поки що, була крайньою їхньою спробою докорінним чином ускладнити для ЗСУ ситуацію…”, – пише експерт.

Однак на сусідній ділянці фронту біля селища Велика Новосілка події розгортаються не так успішно для командування Збройних сил. Тут росіяни наполегливо намагаються перерізати дві основні дороги, якими постачається український гарнізон.

За північну трасу біля села Новий Комар вже майже місяць тривають запеклі бої. Декілька разів російські військові захоплювали населений пункт, але українці їх вибивали. Міноборони РФ 20 грудня повідомило про окупацію Нового Комара, але, судячи з онлайн-карти DeepState, північна частина села все ще продовжує перебувати під контролем ЗСУ.

Південніше Великої Новосілки українцям довелося залишити позиції біля Макарівки. Тут навіть була загроза оточення підрозділів ЗСУ, але їм вдалося в останній момент цього уникнути.

Станом на кінець грудня росіянам вдалося впритул підійти до околиць Великої Новосілки з півдня, сходу і північного сходу. Остання траса, що йде на захід до Гуляйполя, не перерізана, але перебуває під вогневим контролем РФ.

Але навіть усі ці передумови не дають підстав говорити про швидке падіння Великої Новосілки. Річ у тім, що селище лежить на перетині відразу трьох річок: Мокрі Яли, Кашлагач і Шайтанка.

Тому у випадку, якщо росіянам не вдасться обрізати усю логістику гарнізону ЗСУ, їм доведеться штурмувати населений пункт фронтально, при цьому долаючи водні перешкоди під вогнем противника.

Уроки російсько-української війни показують, що це надзвичайно важка задача, яка може обернутися великими втратами для наступаючої сторони.

Олег Черниш