Хоча адміністрація новообраного президента США Дональда Трампа матиме далекосяжні наслідки для Америки та багатьох її союзників, африканці можуть очікувати продовження минулих тенденцій. Америка довгий час нехтувала континентом, розглядаючи його переважно через призму корпоративних інтересів, і навряд чи це зміниться.
Нещодавня поїздка президента США Джо Байдена до Анголи була лише другою його поїздкою до Африки після виступу на Конференції ООН з питань зміни клімату 2022 року в Шарм-ель-Шейху. Цей візит, що відбувся наприкінці його президентства, чудово продемонстрував зневагу Америки до континенту. Для Сполучених Штатів Африка є незручним театром стратегічного суперництва, що вимагає уваги лише через свої цінні корисні копалини та сировину.
За часів президентів Джорджа Буша-молодшого та Барака Обами США встановили військову присутність у понад десятку африканських країн у рамках переважно неефективної контртерористичної стратегії проти “Аль-Каїди” та пов’язаних з нею угруповань “Ісламської держави”. А під час першого президентства Дональда Трампа США майже не приділяли уваги континенту.
Хоча Байден і організував саміт лідерів США та Африки у Вашингтоні у 2022 році, його адміністрація не потурбувалася про залучення африканських країн до формування порядку денного заходу чи розробки стратегії щодо країн Африки на південь від Сахари. Остання була зосереджена переважно на стримуванні присутності Китаю на континенті, хоча на словах говорилося про потреби Африки в розвитку та безпеці. Бюро у справах Африки Державного департаменту США залишається в значній мірі недофінансованим.
Хоча Китай є третім за величиною торговельним партнером Америки і другим за величиною кредитором, США часто застерігають африканців, що він є “зловмисним” чинником, який просуває “власні вузькі комерційні та геополітичні інтереси” на континенті. Щоправда, Китай іноді укладає односторонні угоди – як це було в Демократичній Республіці Конго (ДРК) – і має військову базу в Джибуті. Але це навряд чи можна порівняти з переважною військовою присутністю Америки в регіоні. Більше того, на Америку припадає 16% продажів зброї в Африці в період з 2019 по 2023 рік, тоді як на Китай – 13%.
Китай більше зосередився на розвитку, а його ініціатива “Один пояс, один шлях” фінансує будівництво доріг, мостів і залізниць по всій Африці. Китай залишається найбільшим двостороннім торговельним партнером Африки, товарообіг з яким у 2023 році сягне 282 мільярдів доларів, що в чотири рази більше, ніж товарообіг між Африкою та США. На додаток до кредитування урядів африканських країн на суму 160 мільярдів доларів за останні два десятиліття, на проекти, що підтримуються Китаєм, зараз припадає 20% промислового виробництва Африки і майже третина нових інфраструктурних проектів вартістю понад 50 мільйонів доларів. Переважна більшість африканських боргів припадає на західних кредиторів. Лише сім з 22 африканських країн, що мають боргові проблеми, заборгували Китаю понад чверть свого державного боргу.
На відміну від Китаю, США розглядають Африку насамперед через призму своїх транснаціональних корпорацій. Американські механізми фінансування є шалено забюрократизованими і повільними порівняно з гнучким і швидким підходом Китаю. Очолюване США Партнерство “Великої сімки” з питань глобальної інфраструктури та інвестицій призвело в основному до розмов і мало дій.
Візит Байдена до Анголи мав продемонструвати коридор Лобіто – проект (підтриманий 803 мільйонами доларів американських кредитів) з реконструкції 1700-кілометрової залізниці, що з’єднує Анголу з кобальтовими і мідними шахтами в ДРК і Замбії, які не мають виходу до моря. Але якби США були щиро зацікавлені у сприянні розвитку Африки, вони б співпрацювали з Китаєм, який відновлює залізницю Танзанія-Замбія, побудовану ним у 1975 році. За іронією долі, експортери кобальту до Китаю можуть отримати найбільшу вигоду від американського проекту “Коридор Лобіто”.
Що стосується глобального управління, то США наполягають на наданні двох африканських постійних місць у Раді Безпеки ООН; але вони, зокрема, не матимуть права вето, яким користуються інші постійні члени (США, Китай, Росія, Франція та Велика Британія). Більш позитивним є те, що в липні країни Африки на південь від Сахари отримали 25 місце у Виконавчій раді Міжнародного валютного фонду (хоча Мексика все ще отримала більше кредитів МВФ минулого року, ніж усі 55 африканських країн разом узяті). Але інституції, в яких домінують США, такі як Світовий банк і Світова організація торгівлі, як і раніше, вороже ставляться до призупинення виплат за боргами і торговельних преференцій, які могли б принести користь африканським країнам.
Так само адміністрація Байдена зробила внесок у фінансування миротворчих зусиль в Африці і підтримала резолюцію Ради Безпеки ООН у грудні минулого року про використання коштів з регулярного бюджету ООН для підтримки операцій під керівництвом африканських країн “у кожному конкретному випадку”. Однак, вони відмовилися використовувати ці кошти для сил Африканського Союзу в Сомалі (вже 17-й рік), і натомість наполягають на фінансуванні місії в Судані, де наразі не існує ані миру, який потрібно підтримувати, ані реальної перспективи розгортання таких сил. Гірше того, США закрили очі на повідомлення про продаж зброї геноцидним Силам швидкої підтримки Судану своїм союзником, Об’єднаними Арабськими Еміратами.
Під час першого терміну Трампа він, як відомо, називав африканські країни “вигрібними ямами” і жодного разу не відвідав континент та не провів саміту з африканськими лідерами. Всупереч плану ООН щодо організації референдуму про самовизначення в Західній Сахарі, його адміністрація визнала анексію Марокко 1975 року цієї багатої на фосфати території. Зараз кілька його радників, як повідомляється, прагнуть визнати Сомаліленд (самоврядну частину охопленого конфліктом Сомалі), що може ще більше дестабілізувати ситуацію на Африканському Розі.
Більш позитивним є те, що перша адміністрація Трампа намагалася виступити посередником у суперечці між Єгиптом та Ефіопією щодо Великої ефіопської греблі епохи Відродження. А напередодні свого від’їзду Трамп вивів 700 американських солдатів із Сомалі, хоча адміністрація Байдена скасувала це рішення.
Але напис на стіні вже зроблено. Визнавши, що Африканське командування США не готове ризикувати життями американських солдатів у небезпечних антитерористичних операціях (воно вважає за краще використовувати африканські війська як гарматне м’ясо), військова хунта Нігеру нещодавно наказала закрити американську базу повітряних сил і безпілотників вартістю 100 мільйонів доларів. Так само розпалася десятирічна контрповстанська операція Франції в Сахелі, що тривала протягом десятиліть. З боку США було б нерозумно намагатися кинути французам рятівний круг, щоб не бути заплямованими тим же неоколоніалістичним пензлем.
Можливо, найкраще, на що Африка може сподіватися від ізоляціоністської адміністрації Трампа, — це подальше виведення американських військ з Африки. Розширення співпраці США з Китаєм принесло б користь усім, але це виглядає малоймовірно.
Адекеє Адебаджо, професор і старший науковий співробітник Центру розвитку наукових досліджень Університету Преторії в Південній Африці, працював у місіях ООН у Південній Африці, Західній Сахарі та Іраку.