Інтерв’ю видання Аль-Модона з Тимчасовим повіреним у справах України в Лівані Олександром Овчаровим.
На перший погляд Україна та російське вторгнення на свою територію можуть здатися далекими від географії арабського регіону та подій, які в ньому відбуваються. Однак світові події, як ніколи раніше, стали підкорятися логіці повалення доміно. Путін, який з лютого 2022 року був обмежений кривавою війною проти України, відрізняється від Путіна, який був імпульсивним і цілеспрямованним у своєму військовому втручанні в Сирію в 2015 році. Можливо, тепер він охочіше торгується із союзниками, готовий міняти їх або навіть скидати відіграні картки, які стали для нього тягарем, без жодної компенсації. Путін відступить від сирійської географії з причин, які багато хто пов’язує з його примусом в Україні, повторюючи модель відмови від Вірменії у 2023 році. Вірменія розвернулася на захід, а Сирія опинилася поза російським впливом. Путін все ще загруз в Україні та навколо неї.
У 32-у річницю дипломатичних відносин між Ліваном та Україною Аль-Модон взяв інтерв’ю у Тимчасово повіреного у справах України в Лівані Олександра Овчарова. За збігом обставин інтерв’ю відбулося на тлі гучного падіння режиму Асада в Дамаску – події, пов’язаної в тому числі з Україною різними способам. Список питань можна продовжувати і для Овчарова, який зараз представляє політику своєї країни в регіоні, після розриву дипломатичних відносин з Дамаском у період поваленого режиму. Чи передала Україна бійцям Ідлібу технології виробництва безпілотників, як заявляє Кремль? Чи відкриє вихід Росії з Сирії двері для зближення сирійських відносин з Україною? Як Київ сприймає події в Сирії, яка раніше потрапила під російські пазурі? Що ще важливіше, як Київ сприймає наслідки того, що сталося, на рівень потужності «експансіоністської Росії» та її можливості у війні проти України?
Путін у Сирії: слабкий, безпорадний і зрадливий щодо своїх союзників
Овчаров відверто оцінює масштаби сирійської події: «Події в Сирії показують слабкість путінського режиму, який не здатний воювати на два фронти, і тепер він залишає своїх найближчих союзників продовжувати агресію проти України». Минуло десятиліття з моменту правління режиму Асада, після чого Сирія стала державою-ізгоєм, залежною від захисту та підтримки інших диктаторських режимів», а падіння Асада є ще одним прикладом того, «як Путін завжди зраджував тих, хто від нього залежить». Так було завжди. Так і залишиться для всіх диктаторів, які роблять ставку на підтримку Росії, каже Овчаров.
Овчаров оптимістично оцінює наслідки сирійської події для України. Крах Асада послабить «російський експансіонізм», як він його описує, який «роками використовував сирійську територію, ресурси та людей як базу для поширення свого руйнівного впливу, дестабілізації регіону та його безпеки, а також створення осередків загрози сусідній ролі Сирії». Тому Овчаров вважає, що будь-яка слабкість режиму В. Путіна, включно з втратою ним авторитету на міжнародній арені як ненадійного та брехливого партнера, піде на користь Україні у боротьбі з російською агресією.
Овчаров заперечує будь-який зв’язок з Україною в конфлікті в Сирії, включаючи твердження Кремля про те, що Київ навчав опозиційних бойовиків технологіям виробництва безпілотників. Дипломатична активність у Сирії тривалий час заморожена, а останнім часом вона обмежується евакуацією громадян України до Батьківщини, через небезпечні умови. За словами Овчарова, ніхто не зміг надати жодних конкретних доказів участі України в сирійському конфлікті, а офіційні особи українських оборонного і зовнішньополітичного відомств повністю заперечують будь-яку таку причетність.
Власне, Овчаров вказує на ще один реальний зв’язок між війнами в Україні та Сирії. Він згадує про сирійських бійців, яких Кремль привіз із Сирії для участі у бойових діях на українському фронті, хоч і в невеликій кількості порівняно з бійцями, яких Путін привіз із Північної Кореї. Овчаров згадує відкриту інформацію про візит Асада до Москви перед його падінням, під час якого він просив повернути сирійських бойовиків, яких Кремль використовував в Україні.
Майбутнє відносин Києва з Сирією
Щодо рівню відносин своєї країни з новою Сирією Овчаров говорить у прагматичному та дипломатичному тоні. “Припинення російської присутності в Сирії має вирішальне значення для довгострокової безпеки країни”, – сказав він. Де б не знаходилася російська армія або її найманці, за словами Овчарова, вони приносять “смерть, руйнування, нестабільність і беззаконня”. Тому Україна закликає «майбутню сирійську владу переглянути свої відносини з путінським режимом, який спричинив загибель десятків тисяч сирійських громадян, особливо невинних жінок і дітей».
Овчаров пов’язує відновлення двосторонніх відносин і повноцінний політичний діалог між Києвом і Дамаском з чіткими питаннями, в тому числі «що Сирія стане в майбутньому державою, яка поважає міжнародне право, особливо територіальну цілісність і суверенітет України». Він також підкреслює переконання своєї країни в тому, що право визначати курс розвитку і відбудови в Сирії має бути виключно в руках самих сирійців, які заслуговують жити у вільній, демократичній і правовій державі. Головна мета зараз, як зазначив Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, – відновити безпеку в Сирії та захистити її народ від насильства.
Українсько-ліванські відносини
За словами Овчарова, дипломатичні відносини між Ліваном та Україною не можна вважати ефективними, хоча наразі вони є позитивними та стабільними. Остання зустріч міністрів закордонних справ двох країн відбулася наприкінці листопада 2014 року, десять років тому, і з того часу такої зустрічі не було. З початком війни проти України Ліван був змушений закрити своє посольство в Києві, що змусило Україну компенсувати цю лазівку за рахунок діяльності свого посольства в Бейруті.
Однак Овчаров не упускає корекції з позитивного боку цих відносин. Ліванська влада була однією з перших країн регіону, яка закликала Росію вийти з України, і Ліван голосував за всі резолюції ООН, які рухали в цьому напрямку.
Міністр закордонних справ Лівану Абдалла Бухабіб неодноразово висловлював позицію країни щодо неприйняття посягання на суверенітет держав, тоді як Україна зберігала збалансовану позицію щодо воєн у регіоні.
Між двома країнами існують значні напрями співпраці. Проходячи через досвід війни, відкриваються перспективи обміну досвідом для вирішення питань прав на прихисток для переселенців та відбудови переселенців. Але для того, щоб скористатися обміном досвідом, спочатку потрібно зупинити саму війну в Україні, як це сталося в Лівані. Україна, каже Овчаров, не розглядає питання капітуляції перед Путіним як варіант завершення війни. Якщо деякі спостерігачі виключають будь-яке дипломатичне вирішення цієї війни найближчим часом, то рішення полягає в тому, щоб збільшити підтримку України. Будь-яка підтримка, на думку Овчарова, – це інвестиція в глобальний мир і безпеку.
Овчаров торкається економічного аспекту відносин двох держав, на які серйозно вплинули наслідки російської війни проти України.
Росія знищила 30 відсотків сільськогосподарських виробничих потужностей України та окупувала 20 відсотків сільськогосподарських земель, втрати склали 80 мільярдів доларів США. З цих причин обсяг торговельних обмінів між Ліваном та Україною у 2022 році скоротився на 42%, враховуючи, що більша частина українського експорту до Лівану пов’язана з сільськогосподарським виробництвом. Разом з тим, Овчаров вказав, що угода “експорт зерна” у 2023 році повернулася та відкрила шлях для збільшення цього експорту, що сприяло подвоєнню торговельного обміну між Ліваном та Україною протягом дев’яти місяців цього року.
Війна Росії проти України все ще відкрита для різних можливостей та сценаріїв, при цьому поки що не зрозуміло, як на неї вплине сирійська подія, позитивно чи негативно. Овчаров оптимістично переконаний, що Путін втратить довіру та стратегічну глибину на Близькому Сході, тоді як інші побоюються можливості угоди, яка принесе Україну в жертву в обмін на звільнення Сирії з-під влади Кремля. Однак безсумнівним є те, що відносини Асада з Путіним стали негативним зразком для відносин з диктаторами та авторитарними режимами, чия солідарність в будь-який момент може зіштовхнутися з перспективою компромісу і опортунізму, фактично зі зрадою з боку свого патрону. Присутність Росії в Сирії, як і у Вірменії, була лише тимчасовою розмінною монетою.
Алі Нуреддін