Наступ повстанців у Алеппо зруйнував видимість стабільності режиму Асада. Що це означає для майбутнього Сирії?
Наприкінці листопада Алеппо – символ відновленого панування сирійського президента Башара Асада – став ареною драматичного наступу повстанців, що зруйнувало ілюзію стабільності режиму. на заході Алеппо та призвела до повернення контролю над самим центром провінції 30 листопада. сили Асада і посиливши напруженість у і без того крихкий регіон.
Відновлення бойових дій після майже десятирічного відносного затишшя оголило фундаментальні слабкості режиму Асада, підкресливши його залежність від зовнішньої підтримки та нездатність самостійно забезпечити стабільність. Опозиційні угруповання продемонстрували поновлену силу, змусивши регіональні та міжнародні зацікавлені сторони переглянути свої стратегії. Незважаючи на перегрупування сил Асада в районі Хами, який, за повідомленнями, був захоплений бойовиками ХТШ 5 грудня, наступ підкреслює хиткість влади режиму. Для європейців, які бажають налагодити стосунки з Асадом, це є суворим попередженням: нормалізація – це стратегічна помилка, яка не забезпечить ні стабільності, ні стримування міграції.
Тріщини у броні Асада
З моменту повернення контролю над Алеппо та іншими територіями в 2016 році режим активно створював ретельно напрацьований: Асад переміг, і Сирія стабільна та безпечна! .Швидкі успіхи ХТШ оголили слабкість армії. режиму, а також його залежність від зовнішніх гравців, таких як Іран і Росія, погано оснащені і перевантажені Сирійські збройні сили, не змогли ефективно відреагувати, залишивши ключові райони вразливими.
На тлі спроб реорганізувати сили Асада будь-який контрнаступ, ймовірно, дуже залежатиме від посиленої допомоги Тегерана та Москви – допомоги, яка обходиться дорого.
Реакція Росії, хоч і критично важлива, виявилася стриманою. Російські авіаудари забезпечили деяку підтримку ослабленим силам Асада, але заклик Москви до «швидкого відновлення конституційного порядку» вказує на обмежену готовність до більшого втручання. Це може бути пов’язано з переорієнтацією ресурсів Росії на Україну або спробами використати вразливість Асада для просування свого порядку денного, пов’язаного з налагодженням взаємодії між Асадом та Ердоганом.
Іран, швидше за все, посилить свою участь, розгорнувши допоміжні ополченські формування для зміцнення позицій Асада. Однак така залежність від Тегерана обмежує автономію сирійського лідера, позбавляючи його можливості зберігати «обачне мовчання», яке він демонстрував під час війни між Ізраїлем та «Хезболлою». Тим часом Ізраїль може спробувати використати нестабільність у своїх інтересах, але існує ризик, що це підштовхне Асада до ще більшої залежності від Ірану, ускладнюючи зусилля США та ОАЕ щодо зниження впливу Тегерана.
Опозиція: возз’єднання чи нова фрагментація?
Операція «Стримування агресії» була явно добре спланована. Координовані дії на землі, використання дронів та чітко сформульована мета операції – запобігти подальшим атакам режиму – вказують на тривалу та ретельну підготовку.
З одного боку, наступ у Алеппо пожвавив сирійську опозицію, продемонструвавши її здатність кинути виклик режиму – вперше з 2016 року. Операція ХТШ, ймовірно, мала кілька цілей: зміцнення позиції на випадок переговорів Туреччини з Асадом, зниження внутрішнього невдоволення громадянського населення та звільнення територій для розміщення переміщених осіб з Ідліба. Ці успіхи відновили авторитет опозиції, надавши їй важелі впливу зацікавлені сторони.
Для Європи урок зрозумілий: стабільність у Сирії неможлива без принципового та довгострокового підходу
З іншого боку, операція «Світанок свободи» відобразила різницю з метою Анкари. Туреччина скористалася хаосом в Алеппо, щоб просунути свої завдання, зокрема проти курдів. Успіхи в Тель-Ріфаті дозволили Туреччині відтіснити курдські сили та зміцнити буферну зону. Але зростання ХТШ може становити довгострокові ризики для Анкари.
Незважаючи на видиму єдність, опозиція залишається глибоко роздробленою. Конфлікти між ХТШ та підконтрольними Туреччині фракціями з питань управління та ресурсів можуть підірвати їхні успіхи. Без єдності та чіткої стратегії опозиція ризикує згаяти момент, дозволивши Туреччині диктувати подальший перебіг подій.
Високі ставки для майбутнього Сирії
Повернення Дональда Трампа на пост президента США вносить значну невизначеність у політику Вашингтона у Сирії. Призначення Тулсі Габбард на посаду директора національної розвідки свідчить про можливе пом’якшення підходу до сирійського режиму. Це може послабити позиції опозиції, загрожуючи стабільності регіону.
Для Європи урок зрозумілий: стабільність у Сирії неможлива без принципового та довгострокового підходу. Політика ЄС «Три ні» – нормалізація, реконструкція та пом’якшення санкцій – залишається ключовим інструментом запобігання ризикам. Європі слід посилити підтримку помірної опозиції, гуманітарну допомогу та заходи щодо забезпечення відповідальності за військові злочини, щоб сприяти стабільності у регіоні.
Автор: Хуссам Бараві (Hussam Baravi) – старший програмний менеджер проекту Фонду ім. Фрідріха Еберта Сирії, розташованого в Бейруті. Раніше він керував проектом «Військовий час та постконфлікт у Сирії» Центру оперативного аналізу та досліджень (Center for Operational Analysis and Research, COAR).
Джерело: IPG–Journal, ЄС