Поки ісламістські угруповання продовжують наступ на позиції військ Башара Асада, а в їхньому розпорядженні опиняються російські далекобійні ракетні системи, російські військові кораблі залишили свою багаторічну базу в сирійському Тартусі.

В останні роки Сирія для російських генералів була місцем, де швидко робилися кар’єри, отримували нові звання та ордени. Але тепер ситуація складається так, що операція, що розглядалася як великий полігон для російських військ, може призвести до чутливої ​​військової та репутаційної поразки.

“Подалі від очей керівництва”

“Я десь колись чув, що в Лаосі (щоб не стати об’єктом переслідування за дискредитацію російської армії, z-блогери іноді називають так Росію. — Ред.) є стара добра традиція перекидати генералів з неповною службовою відповідністю, так би мовити (тобто дегенератів), до Сирії. Мовляв, якщо людина настільки тупа, що їй навіть академію дати не можна, оскільки вона паралізує її роботу, то їй саме місце на цей курорт полетіти і там, подалі від очей політичного керівництва, чимось „керувати”, — пояснював після захоплення ісламістами Алеппо відомий проросійський блогер і військовий історик Олександр Картавих.

“Оскільки у Сирії давно все закінчилося, активні бойові дії були ще до ковіда (близько п’яти років тому), тож шкоди від дегенератів там буде мінімум. Нехай сидять, шойгушать (дієслово, утворене від прізвища колишнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу. – Ред.). І так реально було до сьогодні. А сьогодні щось пішло не так і виявилося, що нічого ще не закінчилося”.

Після кількох днів стрімкого наступу опозиційних угруповань ісламістів на чолі з “Хайят Тахрір аш-Шам” (ХТШ) сирійська армія втратила контроль над найбільшим містом країни Алеппо, а російській пропаганді довелося терміново пояснювати, чому це не поразка Росії, яка останні десять років була головним союзником сирійського диктатора Башара Асада.

Ускладнювало ситуацію те, що на покинутій сирійськими військами авіабазі Кувейріс, розташованій за 30 кілометрів на схід від Алеппо, повстанцям вдалося захопити новітній російський зенітний ракетний комплекс “Панцир-С1”, кілька літаків “Міг-23”, а також танки Т-90А та Т-90А 72М.

“Скажу непопулярну думку, але наші відставні генерали, які списані зі СВО за профнепридатність, не були головною причиною нинішньої катастрофи в Сирії. Свої буквально п’ять копійок могли вставити, але не більше”, — вважає інший помітний z-воєнкор Роман Сапоньков.

Місце, де роблять кар’єри

Російське угруповання в Сирії з’явилося майже десять років тому, у вересні 2015 року, коли президент Асад втратив контроль над більшою частиною території країни, яку захопили бойовики “Ісламської держави”.

У той момент Кремль мав зрозумілий інтерес для участі в коаліції по боротьбі з ІДІЛ: після анексії Криму, початку конфлікту на сході України, появи самопроголошених ДНР і ЛНР, а також катастрофи малазійського Боїнга MH-17 в небі над Донецькою областю, Росія вперше зіткнулася з санкціями та міжнародною ізоляцією. Тож президенту Володимиру Путіну було важливо довести, що він, як і раніше, залишається значним гравцем на світовій арені.

Російська влада заявляла про те, що наземного російського контингенту в Сирії не буде і російські солдати не будуть гинути, звільняючи захоплені бойовиками сирійські міста. Воювати на землі мала сирійська армія за підтримки російських Повітряно-космічних сил.

На землі штурмові операції проводилися силами найманців новоствореної ПВК “Вагнер”, яка діяла в координації з російським командуванням у Сирії. У такій конфігурації російські генерали могли приписувати собі чужі успіхи на землі, а російська влада — заперечувати наявність якихось значних втрат у Сирії.

Так, наприклад, наприкінці 2017 року зірку Героя Росії з рук Володимира Путіна отримав генерал Сергій Суровікін, який потрапив в опалу після заколоту Євгена Пригожина. Пізніше стало відомо, що саме в координації з Суровікіним російські найманці проводили в 2017 році наступальні операції на півночі та сході Сирії.

Зірки Героїв за успіхи в Сирії встигли в різні часи отримати також голова російського генштабу Валерій Герасимов, заступник міністра оборони Дмитро Булгаков, генерал Олександр Дворніков, який командував угрупованням до Суровікіна.

На початку грудня 2017 року глава генштабу Герасимов доповідав Путіну, що “територія Сирії повністю звільнена від терористів, а всі бандформування ІДІЛ знищені”. А ще через кілька днів президент Росії відвідав авіабазу Хмеймім, де заявив про завершення активної фази операції в Сирії і про поступове скорочення чисельності контингенту у цій країні.

Насправді ж Сирія перетворилася для російських військових і найманців на головний логістичний хаб, через який будувалася логістика в Африці. Військові літаки прибували з РФ на Хмеймім, звідки найманці розліталися далі до Судану, Лівії, Малі, ЦАР — країн, де “Вагнер” встиг розпочати роботу до повномасштабного вторгнення в Україну.

“Постачальник танків для ЗСУ”

Восени 2021 року в Сирії було приблизно 7 тис. російських військових. Чисельність контингенту в цій країні журналісти традиційно визначали за кількістю тих, хто достроково проголосував на єдиній виборчій дільниці в Дамаску.

У березні 2024 року, коли Володимир Путін вкотре став президентом, несподівано з’ясувалося, що попри два роки важкої війни в Україні сирійський контингент чомусь не зменшився, а навіть збільшився майже на 500 осіб.

Сталося це, зважаючи на все, внаслідок пригожинського “Маршу справедливості” та розгрому ПВК “Вагнер”. Ця компанія виявилася обезголовлена, після чого російським найманцям, які залишалися в Сирії, довелося піти на підписання контрактів з Міністерством оборони і влитися до складу основного угруповання.

Переділ військової спадщини Євгенія Пригожина продовжується досі. Оскільки основна увага Москви, як і раніше, зосереджена на українських фронтах, йде цей процес повільно.

Частина найманців залишилася працювати на території Білорусі, ПВК зберегла свою присутність у ЦАР та Малі. Хтось уклав контракти з міноборони, хтось пішов до структур чеченських загонів “Ахмат”.

Бійцям ПВК, які перебували в Сирії, також запропонували влитися в лави російських збройних сил, але зробили це, звичайно, далеко не всі. Так, один із колишніх найманців розповідав ВВС, як відлетів після смерті Євгенія Пригожина до Сирії, де від нього також зажадали підписати контракт із міністерством, але він вважав за краще цього не робити, тому поїхав далі до Малі, щоб продовжити роботу у складі ПВК.

Від кількох російських військових, які проходили службу в Сирії після початку російського вторгнення в Україну, BBC доводилося чути, що потрапити саме в цю країну, “а не на СВО”, після 24 лютого 2022 стало вважатися великою удачею, але тепер ця ситуація може змінитись.

Командувачем російського угрупування на момент початку наступу ісламістів і падіння Алеппо був генерал-лейтенант Сергій Кисєль.

“Туди його було відправлено на заслання після того, як він повністю провалив операцію із захоплення Харкова у 2022 році, — каже співрозмовник ВВС, поінформований про стан справ у російській армії. — Це він заганяв наш спецназ до Харкова, який там одразу ж оточили та знищили в одній із шкіл, а решті частин він давав команду не заходити, тим самим повністю знищивши координацію частин під час штурму.

Далі Кантемирівська дивізія під його керівництвом фактично втратила боєздатність і закінчилося все так само панічною втечею з залишенням всієї важкої бронетехніки ЗСУ. Генерал Кисєль став одним із головних постачальників танків для ЗСУ ще до того, як це стало мейнстримом серед американців та німців”.

Після падіння Алеппо Кисєль був відправлений у відставку. На посаду командувача угрупуванням у Сирії повернули генерал-полковника Олександра Чайка.

Він уже командував російським контингентом у Сирії у вересні-грудні 2022 року, а прокуратура України звинувачує його у військових злочинах, скоєних у Бучі під час окупації Київської області у перші два місяці війни, коли Чайко був командувачем військ Східного військового округу РФ.

В умовах війни з Україною, сильного скорочення Чорноморського флоту, який змушений тепер ховатися в порту Новоросійська і в будь-якому випадку не зміг би пройти через закритий для російських військових кораблів Босфор, важко уявити, за рахунок чого і як Москва могла б різко збільшити чисельність сирійського угруповання.

Або як генерал Чайко може інакше допомогти президенту Асаду стабілізувати ситуацію з наявним у його розпорядженні далеко не найбільшим контингентом.

Z-блогери, виправдовуючи російське командування, стверджують, що Алеппо та території навколо нього були зоною відповідальності не РФ, а Ірану та ліванської “Хезболли”, яким останнім часом не до Сирії, оскільки вони відволікаються на конфлікт з Ізраїлем.

“Присутність Росії – загроза стабільності”

Про це ж ВВС сказав і високопосадовець НАТО: “Ми бачимо явні знаки, що союзники Асада ослаблені та відволікаються власними проблемами — Росія поглинена тим, що відбувається в Україні, „Хезболла“ — конфліктом з Ізраїлем, Іран — теж напругою з Ізраїлем. Всі держави-джерела та ресурси підтримки для Асада виявились великими загрозами. Я думаю, що найголовніше у цій ситуації, що Асад опинився в ізоляції”.

“Конкретна терористична група з опозиції, яка розпочала цей наступ, побачила можливість і скористалася нею”, – сказав ВВС представник Держдепартаменту США Меттью Міллер.

“Що буде далі сказати складно. Очевидно, що лінії фронту були переглянуті із захопленням Алеппо. Ми намагаємося донести до всіх сторін, з якими ми маємо контакти, щоб вони використали свій вплив для зниження ескалації. Це ситуація, в якій є уряд, заплямований кров’ю свого народу, та терористична організація. Особливо хороших варіантів тут немає”, – каже Міллер.

На його думку, відмова режиму Асада брати участь у якомусь політичному процесі, як цього вже багато років вимагає світова спільнота, і небажання виконувати резолюцію Ради Безпеки ООН, яка закликала його до політичного процесу, створили “вакуум” замість політичного шляху для сирійського народу.

За словами Міллера, неясно, чи Росія активно намагатиметься врятувати Асада.

“Росія вже почала брати активну участь у ситуації, знову розпочавши кампанії бомбардувань у Сирії. Але чи зможуть вони розгорнути війська чи підтримувати Сирію так, як це було на піку громадянської війни? Швидше за все, ні з огляду на скільки ресурсів йде на війну в Україні. Однак це не означає, що Росія не продовжить відігравати деструктивну роль у регіоні”.

Міллер додав, що ІДІЛ завжди залишається загрозою в регіоні, і саме тому війська США все ще перебувають у Сирії. Будь-які атаки на американських армійців, що перебувають там, не залишаться без відповіді, наголосив він.

Відповідаючи на запитання журналістів у Брюсселі у понеділок, високопосадовець НАТО сказав: “Ситуація розвивається швидко. Присутність Росії у Сирії є загрозою стабільності. Нам потрібно буде подивитись, до чого приведе нинішній процес. Не всі повстанці обов’язково будуть для нас добрими партнерами”.

Держсекретар США Ентоні Блінкен вважає, що зараз найважливіше досягти деескалації в Сирії, забезпечити захист мирного населення та забезпечити просування політичного процесу.

“Ми маємо довгострокові інтереси безпеки в Сирії, особливо — гарантувати, що ІДІЛ не відродиться, — зауважив він. — Тому наша участь та присутність залишаються важливими. Ми працюємо з партнерами, щоб запобігти відродженню джихадистського халіфату”.

Ілля Барабанов, Сергій Горяшко