Тридцять років тому лідери Сполучених Штатів, Великої Британії, Росії та України зустрілися в Будапешті і підписали меморандум, який надав гарантії безпеки Україні в обмін на її відмову від свого ядерного арсеналу, який тоді був третім за величиною у світі.

Сьогодні, майже через три роки після того, як Москва розпочала повномасштабне вторгнення в Україну та 10 років після анексії Криму, український МЗС називає Будапештський меморандум про гарантії безпеки “пам’ятником короткозорості у прийнятті стратегічних рішень у сфері безпеки”.

У заяві від 3 грудня до 30-річчя підписання Будапештського меморандуму МЗС України назвало угоду “пам’ятником недалекоглядності у прийнятті рішень у сфері стратегічної безпеки”.

Тримаючи копію меморандуму після прибуття до Брюсселя на зустріч міністрів закордонних справ НАТО, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав угоду нагадуванням про те, що будь-які довгострокові рішення, ухвалені за рахунок безпеки України, є “недоречними та неприйнятними”.

“Цей документ, цей папір не зміг забезпечити українську безпеку і трансатлантичну безпеку, – сказав Сибіга. – Тому ми повинні уникати повторення таких помилок. Тому, звичайно, ми будемо обговорювати з моїми партнерами концепцію миру через силу, і ми маємо чітке розуміння, які кроки нам потрібні від наших друзів”.

У заяві МЗС України від 3 грудня йдеться: “Єдиною реальною гарантією безпеки для України, а також фактором стримування подальшої російської агресії проти України та інших держав є повноправне членство України в НАТО”.

На цьому в інтерв’ю Голосу Америки наголосив й колишній президент України Петро Порошенко.

“Просимо розглядати підпис під [запрошенням приєднатися] до НАТО як постійне зобов’язання наших партнерів, у тому числі США, у рамках Будапештського меморандуму”, – сказав Порошенко.

“Це передумова, коли Україна добровільно відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу у світі, і всі казали, що якби Україна зараз [мала] цей ядерний арсенал, не було б війни та окупації”, — сказав він Голосу Америки.

Українці запитували, що США зроблять, якщо Росія порушить договір – Пайфер

Президенти України Леонід Кравчук, Росії Борис Єльцин і США Білл Клінтон разом із прем’єр-міністром Великої Британії Джоном Мейджором підписали меморандум 5 грудня 1994 року. Того ж дня Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Стівен Пайфер, досвідчений дипломат, який працював послом США в Україні з 1998 по 2000 роки, брав участь у переговорах щодо меморандуму та інших дотичних документів.

“У цьому документі, по суті, Сполучені Штати, Британія та Росія зобов’язалися поважати суверенітет, незалежність та існуючі кордони України, а також зобов’язалися не застосовувати силу та не погрожувати застосуванням сили проти України”, – сказав Пайфер Українській службі Голосу Америки.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за величиною ядерний арсенал у світі та погодилася передати ядерне озброєння на своїй території до Росії для демонтажу та вивести з експлуатації шахти для запуску ядерних ракет.

Усі сторони меморандуму погодилися “утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності підписантів меморандуму”.

Російські чиновники звинувачують Україну та її партнерів у порушенні Будапештського меморандуму шляхом розширення НАТО, що, за їхніми словами, загрожує інтересам безпеки Росії.

У МЗС РФ заявили, що Будапештський меморандум порушили Вашингтон та Київ.

Пайфер розповів, що на початку 1990-х років українська сторона запитувала, що зроблять США, якщо Росія порушить Будапештський меморандум.

“Ми сказали, що Сполучені Штати щось зроблять; ми проявимо інтерес, — сказав він. — Однак ми чітко сказали: “Ми говоримо вам зараз — це не означає, що ми надішлемо американських військових боронити Україну”. Тому документ є меморандумом про запевнення безпеки, а не про гарантії безпеки”.

Мар’яна Буджерин, авторка і старша наукова співробітниця Проєкту з ядерних досліджень у Центрі Белфера Гарвардської школи Кеннеді, вважає, що Україна та її західні партнери у не змогли повністю усвідомити російську загрозу. Це були інші часи, каже вона.

“Був такий наратив, що Україна — мирна країна, і вона насправді нікому не загрожує, і вона мала приєднатися до міжнародного співтовариства на гарних умовах, — сказала вона Голосу Америки. — Холодна війна закінчилася, Радянський Союз розпався, і вся проблема зброї, включаючи ядерну зброю, стала справою минулого”.

Після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році, Пайфер та інші закликали адміністрацію Обами надати оборонну допомогу Україні для виконання своїх зобов’язань за Будапештським меморандумом.

“Я вважав, що адміністрація Обами повинна була зробити більше щодо надання оборонної допомоги Україні, – сказав Пайфер. – Але якщо ви подивитеся на останні два з половиною роки, адміністрація Байдена надала понад 100 мільярдів доларів на військову і фінансову допомогу Україні. Безперечно, це відповідає тому, про що ми говорили 30 років тому”.

Три уроки меморандуму

Чи могла Україна залишити собі ядерний арсенал? Буджерин зазначила, що ядерна зброя, яку Україна успадкувала в 1991 році, не була “повноцінним ядерним стримуючим засобом, який вона могла б просто схопити та використати для стримування Росії”.

“Це була частина ядерного арсеналу, розробленого іншою країною, Радянським Союзом, для стратегічних цілей цієї країни. І стратегічною метою Радянського Союзу було стримування НАТО і Сполучених Штатів”, – сказала вона.

“Але зрештою, щоб мати надійний засіб ядерного стримування, Україні потрібно було б інвестувати набагато більше в незалежну ядерну програму, якої вона не мала”, — сказав Буджерин.

Отже, говорить вона, було б помилкою вважати, що Україна могла б мати ядерну зброю і бути такою, якою вона є зараз. Україна б втратила підтримку західних партнерів, мала б набагато більші економічні труднощі та могла б перебувати в міжнародній ізоляції, припускає дослідниця.

На думку Пайфера та Буджерин уроки Будапештського меморандуму полягають в іншому.

По-перше, говорить Буджерин, Україна могла б інвестувати більше у свій звичайний військовий потенціал після підписання меморандуму.

Зрештою, “головний урок для будь-якої країни полягає в тому, що жоден окремий документ, незалежно від того, наскільки він юридично зобов’язуючий, добре написаний і міцний, не є достатньою основою для національної безпеки. Треба мати можливість реально інвестувати у власну оборону та національну безпеку”, – сказала вона.

По-друге, за словами Пайфера, Будапештський меморандум – не єдиний документ, який Росія підписала і порушила, що викликає питання щодо майбутніх угод з Москвою:

“Це також було в Російсько-українському договорі про дружбу, співробітництво і мир 1997 року. Ще було кілька інших документів, де російський уряд чітко сказав: “Ми визнаємо Україну в кордонах 1991 року. Ми визнаємо і приймаємо український суверенітет і незалежність.”

За словами Буджерин, є ще один, більший, урок для світової спільноти.

“Це історія про те, наскільки крихкою є наша система міжнародного права — міжнародних угод — і що довіра до неї, її існування, подальше існування та її функціонування залежать як від добровільного дотримання (зобов’язань) державами, так і від адекватної реакції держав на порушників”, – сказала вона.

Тетяна Ворожко