Більшість центральних банків знижують процентні ставки. Але не Росія. Минулого місяця політики підвищили ставки до 21%, що є найвищим показником за два десятиліття; ринки очікують, що до кінця року вони сягнуть 23%. Така зміна є ще більш незвичною, оскільки відбувається під час війни, коли центральні банки зазвичай не прагнуть придушувати економічну активність.
Економіка Росії збиває з пантелику аналітиків відтоді, як країна вторглася в Україну в лютому 2022 року. Незважаючи на один з найжорсткіших санкційних режимів у сучасній історії, вона зазнала найшвидшого зростання за більш ніж десятиліття. Минулого року економіка Росії зросла на 3,6% і, як очікується, збереже такі ж темпи і цього року. Проте рішення центрального банку про підвищення процентних ставок є не стільки демонстрацією сили, скільки попередженням про неприємності, що наближаються.
Державні видатки стає все важче підтримувати на належному рівні. Бюджет Росії, оприлюднений у вересні, включає план збільшення витрат на оборону на чверть наступного року. Очікується, що сукупні річні витрати на оборону і безпеку – окрема стаття бюджету, яка охоплює розвідувальні служби – зростуть до 17 трлн рублів ($170 млрд), що становить понад 40% усіх державних витрат або 8% ВВП Росії. Лише витрати на оборону становитимуть 6% російського національного доходу, що є найвищим показником з часів холодної війни.
Хоча це багато, це не є чимось незвичайним для країни, що перебуває у стані війни. Наприклад, витрати Америки на оборону становили 8-10% ВВП під час війни у В’єтнамі. У Другій світовій війні великі держави спрямовували на військові цілі 40-60% свого економічного виробництва. Ключова відмінність полягає в монетарній політиці. Британські політики на початку 1940-х років намагалися і здебільшого досягли успіху в боротьбі з тим, що вони називали «війною за 3%», утримуючи відсоткові ставки на цьому рівні. Американська Федеральна резервна система утримувала ставки на рівні 2,5% під час того ж конфлікту. Нижча вартість запозичень допомагала утримувати великі дефіцити на прийнятному рівні. На противагу цьому, в Росії дохідність десятирічного державного боргу зросла з близько 6% до війни до 16%.
Каторжна праця
Призов ув’язнених і наймання північнокорейських солдатів – це нетрадиційний показник гарячого ринку праці, але тим не менш, він є таким. Рівень безробіття в Росії становить лише 2,4%. Запасні потужності вичерпані, а економіка демонструє всі класичні ознаки перегріву. Річна інфляція перевищує 8%. Хоча підвищення відсоткових ставок є хрестоматійною відповіддю на таку ситуацію, воно підвищує вартість запозичень. У 1940-х роках Америка і Великобританія стримували інфляцію за допомогою комбінації різкого збільшення особистого оподаткування, спрямованого більше на стримування витрат домогосподарств, ніж на збільшення доходів, і раціонування. У сьогоднішній Росії такі заходи були б глибоко непопулярними, а також важко узгоджувалися б з пропагандою Владіміра Путіна.
Є ще одна причина, чому країна була змушена посилити монетарну політику. Протягом більшої частини Другої світової війни ні Британії, ні Америці не доводилося особливо турбуватися про зовнішню вартість своєї валюти. Долар вигравав від того, що його вважали притулком, а американська програма «Ленд-лізу» надавала Британії як військову техніку, так і ресурси, такі як нафта і продовольство, причому практично задарма. Якби у Британії не було союзника з глибокими кишенями і промисловим потенціалом Америки, готового і здатного забезпечити дві третини її імпорту, то падіння вартості фунта стало б військовою проблемою.
Складність пана Путіна полягає в тому, що у нього немає такого союзника. Китай став найважливішим торговельним партнером Росії, забезпечуючи третину всього імпорту і понад 90% мікроелектроніки, яка використовується в безпілотниках, ракетах і танках. Проте така підтримка не є безкоштовною. Тому російські чиновники повинні стежити за вартістю своєї валюти по відношенню до юаня; цього року вона впала на 7%, майже до найнижчого рівня з моменту початку війни. Росія, на відміну від союзників у Другій світовій війні, стикається із зовнішньою вразливістю. Саме це, а не інфляція, в кінцевому рахунку, підштовхнуло процентні ставки до рекордних максимумів.
Донедавна російський уряд пом’якшував економіку від підвищення вартості запозичень. Різноманітні схеми полегшували домогосподарствам призупинення боргових виплат, а фірмам – запозичення за нижчими субсидованими ставками, а уряд втручався, щоб компенсувати банкам втрачені доходи. Однак є ознаки того, що такі програми стають недоступними. Програма субсидування іпотеки, яка дозволяла брати кредити під 8%, тоді як офіційні ставки були набагато вищими, закінчилася 1 липня. Обсяги іпотечного кредитування впали вдвічі наступного місяця. Цього року кількість корпоративних банкрутств зросла на 20%. Російський союз промисловців і підприємців, торговельна організація, вважає, що інвестиційні плани на наступний рік призупиняються через високу вартість запозичень.
Вищі відсоткові ставки призведуть до скорочення витрат як компаній, так і споживачів. МВФ очікує, що зростання російської економіки різко сповільниться до 1,3% наступного року. Навіть ВЭБ, державний банк розвитку, знизив свою оцінку зростання до 2%. Поєднання нижчих інвестицій та втраченої на фронті робочої сили негативно позначається на економіці. Необхідність підтримувати вартість рубля для оплати критично важливого імпорту є вразливим місцем Путіна, яке може незабаром підірвати його здатність воювати. Можливо, він сподівається, що Дональд Трамп дотримається своєї обіцянки покласти край конфлікту. Вести війну з 3% – це одне, а війну з 21% – зовсім інше.