Під час виборчої кампанії підтримка Києва ставиться під сумнів. Існує спосіб захистити її від популістських атак.

Німеччина перебуває в режимі передвиборчої кампанії, і підтримка України може опинитися під загрозою в умовах конкуренції між партіями. Наскільки надійною буде ця підтримка в майбутньому, значною мірою залежатиме від результатів виборів, які відбудуться 23 лютого 2025 року, майже через три роки після початку російського нападу на всю Україну. До того часу – і поки новий бюджет не буде ухвалений новою парламентською більшістю – жодних додаткових коштів для Києва в осяжному майбутньому не буде.

І це в той час, коли військова ситуація на фронті виглядає все більш нестабільною для України, і коли Дональд Трамп вступає на посаду президента США 20 січня наступного року, її найголовніший прихильник на сьогоднішній день знаходиться під загрозою відходу. Трамп, його віце-президент Джей Д. Венс і ключові члени його зовнішньополітичної команди оголошені противниками продовження військової та фінансової підтримки України. Син і радник Трампа, Дональд Трамп-молодший, через кілька днів після виборів надіслав чітке послання президенту України Володимиру Зеленському в Instagram: “Ви за 38 днів втратите свою допомогу”. Тепер Німеччина, другий за величиною прихильник України, також погрожує відокремитися – принаймні тимчасово.

Йдеться не лише про фінансові ресурси та військову допомогу. Єдність Заходу в політичній і дипломатичній підтримці України також, схоже, опиняється під дедалі більшою загрозою. Як кульгаві качки, Джо Байден і Олаф Шольц не зможуть продовжувати політичний тиск на таких акторів, як Віктор Орбан, і стримувати відцентрові сили всередині коаліції прихильників України. Насправді, сама Німеччина, вочевидь, дедалі частіше розглядається як невпевнений кантоніст серед прихильників України. У будь-якому разі, це має змусити центральну європейську владу замислитися, коли прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск залишає Берлін у спокої у своїй спробі мобілізувати європейську групу підтримки України на противагу Дональду Трампу. Очевидно, що багато довіри вже було втрачено.

Невизначеність, яка поширюється в Україні на цьому тлі, відчутна: Селенський різко розкритикував останню телефонну розмову канцлера Німеччини з російським президентом 15 листопада: “На мою думку, дзвінок Олафа відкриває скриньку Пандори”, – сказав він у своєму вечірньому відеозверненні. За цим стоїть побоювання, що впливові прихильники України можуть домовитися з Путіним через голови Києва та його партнерів у Центральній та Східній Європі.

Переважна більшість німців (57%), як і раніше, виступають за військову підтримку України.

Існують побоювання, що німецька політика щодо України може стати ще більш нерішучою, ніж раніше, під тиском подальшого посилення AfD та BSW у виборчих симпатіях під час майбутньої виборчої кампанії. У світлі досвіду останньої європейської виборчої кампанії та земельних виборчих кампаній у Саксонії, Тюрингії та Бранденбурзі це не видається цілком безпідставним. Навіть такі рішучі прихильники України, як Фрідріх Мерц, часом значно пом’якшували свої вимоги – наприклад, щодо постачання крилатих ракет “Таурус” – на догоду агітаторам на сході. Під час парламентської виборчої кампанії в Німеччині заклики до нібито “миру” майже за будь-яку ціну можуть з більшою ймовірністю привернути увагу населення, яке переймається власними економічними проблемами і страхами, ніж наполегливі гасла прихильників України. Останні дані Фонду Кербера показують, що переважна більшість німців – 57% – як і раніше виступають за військову підтримку України (порівняно з 25%, які закликають до такої ж підтримки Ізраїлю). Відносна більшість (47%) німців також виступають за те, щоб Україна продовжувала боротьбу за повернення всієї території, окупованої Росією, хоча і з невеликим відривом.

Не лише переважна більшість населення, а й усі партії демократичного центру вже майже три роки підтримують Україну, хоча й з різними акцентами. Однак під час останніх виборчих кампаній усі вони продемонстрували, знову ж таки в різних формах, що не застраховані від популістського тиску – чи то у вигляді “егопацифізму” самопроголошеного руху за мир, чи то націонал-популістської риторики “наша країна – понад усе”. Ризики – і потенційні наслідки – піддатися такому тиску були б набагато серйознішими у виборчій кампанії до Бундестагу, ніж на державному рівні: фактична, а не лише декларативна відмова або зменшення підтримки України, особливо зараз, мала б серйозні наслідки для фундаментальних безпекових інтересів Федеративної Республіки Німеччина.

Вже більше 1000 днів Україна також захищає нашу безпеку і нашу свободу.

Вже 1000 днів Україна також захищає нашу безпеку і нашу свободу, ставлячи на місце російський імперіалізм та експансіонізм. Особливо в той час, коли гарантії безпеки з боку США вже не є такими безумовними і необмеженими, як це було в минулому, було б фатальним для безпеки Німеччини і Європи, якби Україна дала зрозуміти, що порушення закону і військова агресія в Європі приносять свої плоди. Тому збереження підтримки України має бути в спільних інтересах усіх сторін, які несуть політичну відповідальність. Щоб захистити цю відповідальність від популістських спроб розколу та захистити підтримку України від передвиборчого тактичного привласнення, партії демократичного центру могли б укласти “Пакт для України” на майбутню виборчу кампанію, який базується на “Кодексі чесної виборчої кампанії”, узгодженому ХДС, ХСС, СДПН, Зеленими, ВДП та Лівою партією у травні цього року: У ньому виокремлено спільні позиції, які є беззаперечними між центристськими партіями і на основі яких можна було б протистояти представникам популістських маргіналів.

Конкретно кажучи, така двопартійна угода щодо української політики могла б включати три пункти: по-перше, чітке зобов’язання, що напад Росії на Україну та європейський мирний порядок не повинен бути успішним, і що Україна повинна перемогти у війні. По-друге, зобов’язання продовжувати фінансову та військову підтримку України і, в разі необхідності, (частково) компенсувати втрату американської допомоги. І, по-третє, запевнення, що лише сама Україна може приймати рішення про початок та умови переговорів про мир або припинення вогню.

Якби всі партії демократичного центру – а отже, ймовірно, і майбутні партнери по коаліції – погодилися з цими трьома центральними пунктами на початку виборчої кампанії, можна було б деполітизувати це питання під час виборчої кампанії і захистити його від популістських нападок як з боку крайніх лівих, так і з боку крайніх правих. Однак, перш за все, це забезпечило б сильний демократичний мандат для майбутнього німецького уряду рішуче продовжувати підтримку України. Це справді означало б надійність – як для України, так і для наших міжнародних партнерів та оборонної промисловості. Якби провідні кандидати від партій демократичного центру зібралися разом на початку гарячої фази виборчої кампанії, щоб підписати такий “Пакт для України”, вони б надіслали важливий сигнал про рішучість і надійність німецької та європейської політики щодо України напередодні інавгурації Дональда Трампа.

Автор: Професор Карстен Юнг викладає політологію у Федеральному університеті прикладних наук з державного управління. Він спеціалізується на німецькій зовнішній політиці та політиці безпеки, міжнародних відносинах та нових формах співпраці у сфері безпеки.

Джерело: IPG–Journal, ЄСМК