Експерт з питань Північної Кореї Андрій Ланьков в інтерв’ю DW оцінив боєздатність армії КНДР і можливу реакцію Сеула й Заходу на відправку Пхеньяном військових до Росії для участі у війні з Україною.
Генсек НАТО Марк Рютте підтвердив раніше поширену владою Південної Кореї та України інформацію про те, що північнокорейські військові перебувають на території Курської області Росії, назвавши це проявом ескалації конфлікту між Москвою та Києвом.
Про співпрацю РФ і КНДР у військовій сфері, яка активно розвивається, реакцію на неї в Сеулі та на Заході, а також про те, що собою являє північнокорейська армія і яка її частина може взяти участь у війні на боці Росії, DW розповів один із провідних у світі експертів з питань Північної Кореї, професор сеульського Університету Кунмін Андрій Ланьков.
DW: Спочатку про північнокорейську армію – наскільки вона велика й сильна, який її бойовий досвід?
Андрій Ланьков: Вважається, що чисельність армії КНДР становить близько 1,2 мільйона осіб. Строкова служба обов’язкова і для чоловіків, і для жінок. Для чоловіків – близько 10 років. Однак приблизно половина особового складу – це будбат і, скажімо так, воєнізовані загони сільгоспробітників.
Однак половина, що залишилася, – бойові частини. У бойових діях північнокорейські війська після 1953 року (після закінчення Корейської війни. – Ред.) участі не брали. Точніше, льотчики з КНДР брали участь у кількох компаніях за кордоном – у В’єтнамі наприкінці 1960-х і пізніше на Близькому Сході. Але йдеться про невеликі групи, скажімо, в Єгипті загальна чисельність була близько 20 льотчиків і 20 супроводжуючих.
Якими є бойові якості зараз у північнокорейських військових? Я, звісно, не військовий фахівець. Моя відповідь ухильна – ми не знаємо, поки не почнуться реальні бойові дії. Тому що коли армія стільки часу не воювала, ми не знаємо, може вона зберегти боєздатність і навіть її збільшити чи може повністю втратити. Ми це зараз побачимо.
Є думка, що це така картонна армія, вона є на папері і на парадах, але насправді неефективна і не може воювати.
Я схильний думати, що це не так, але поручитися не можу. У принципі, дуже часто багато армій оголошували картонними, а потім вони виявлялися вельми боєздатними. Війна покаже.
Обговорювали цифру у 20 тисяч північнокорейських солдатів, яких відправили в Росію. Ви кажете, що чисельність бойових підрозділів – близько 600 тисяч осіб. Тобто Північна Корея теоретично може послати більше – 100 тисяч, наприклад. Це буде не дуже обтяжливо для неї?
100 тисяч – це не зовсім реально, щоб не знизити боєготовність армії. Це не моя оцінка, а фахівців, з якими я говорив – можна відправляти до 10 відсотків особового складу. Звичайно, можлива ротація – 10 відсотків, наступні 10 відсотків і так далі. Відповідно, максимальна стеля виходить не 100 тисяч, а можливо, 60 тисяч.
Йти вище вже досить складно. Якщо дуже захочеться, то можна. Але 100 тисяч, напевно, є абсолютно верхньою межею, до якої навряд чи дійде справа. Поки що йдеться про конкретно 12 тисяч, якщо вірити даним південнокорейської розвідки, яка перша надала цю інформацію, причому максимально офіційно. А в такому разі вони зазвичай не схильні брехати.
І до того ж ця інформація загалом підтверджується відомостями, що з’являються зараз. Справа тут не лише в НАТО. Власне кажучи, російські офіційні особи, аж до президента, і північнокорейські, на рівні заступника міністра закордонних справ, де-факто відправку військ підтвердили. Хоча злегка ухильно, але дуже прозорими натяками.
Що Північна Корея отримає за це від Росії, який у неї резон?
Запитайте майбутнього історика, який зараз ходить у дитячий садок, а може, ще не народився. Він вивчатиме розсекречені документи – ті, що напишуть післязавтра. Коли їх розсекретять, він буде вже професором поважного віку і все розповість.
Експерти вже зараз оцінюють, наприклад, постачання зброї Північною Кореєю Росії на різні суми – від 1,7 мільярда доларів до п’яти мільярдів доларів.
Я пожартував щодо майбутнього історика. Якісь загальні риси угоди, думаю, цілком очевидні. Так, конкретні цифри, мабуть, будуть відомі не скоро, але загальні контури приблизно зрозумілі. По-перше, Північна Корея отримуватиме гроші за своїх солдатів. Якась кількість цих грошей може потрапити самим солдатам, але, скажімо так, 75-95 відсотків одразу піде безпосередньо владі в Пхеньяні.
Якщо вони виставляють 10 тисяч солдатів і за кожного військовослужбовця отримують суму, яка відповідає мінімальній місячній зарплаті російського солдата, то це виходить близько 100 мільйонів доларів на рік за їхню присутність у зоні бойових дій.
По-друге, Північній Кореї, звісно, дуже хочеться отримати доступ до деяких російських військових технологій – в ідеалі пов’язаних із ядерною зброєю, але, скоріше, все ж таки із засобами доставки, супутниковою космічною розвідкою і будівництвом атомних підводних човнів. Будівництво власного такого підводного човна входить до переліку оголошених владою КНДР пріоритетних завдань.
У нормальній ситуації Росія абсолютно справедливо вчиняє, не роздаючи такі технології направо і наліво. Але тут виникає інша ситуація, психологічно складніша. Це все-таки, як не крути, вже реальне братерство по зброї. Люди воюють, якась кількість їх неминуче загине. У північнокорейських дипломатів з’являються нові важелі тиску, і ігнорувати їхні прохання Москві стане набагато складніше. Тож, можливо, якісь технології передадуть.
І третій момент. Військовослужбовці Північної Кореї отримають бойовий досвід, подивляться, як іде сучасна війна. Взагалі кажучи, це перша серйозна війна регулярних армій мало не за 80 років. Тож такий досвід, звісно, буде дуже важливим. За останню пару років у нас на очах відбулася воєнна революція – і вони це побачать, і це, звичайно, різко підвищить боєготовність армії. І вплив цього досвіду зберігатиметься ще багато років.
Тепер про реакцію на відправку військових КНДР до Росії. Як до цього факту ставляться у Південній Кореї?
Тут складна ситуація. Справа у тому, що – всупереч поширеним уявленням – народ у Південній Кореї дуже мало цікавиться північнокорейськими справами і новинами у звичайній ситуації. У південнокорейській газеті, де 40 сторінок, повідомлення про КНДР взагалі неможливо знайти. Про це просто не пишуть.
Зараз, звісно, інша справа. Той рідкісний випадок, який буває навіть не щороку, коли Північна Корея вийшла в перелік головних тем дня і вже стабільно кілька днів у цій якості перебуває. Це незвично для Півдня, де північнокорейців зазвичай просто ігнорують.
Якою є реакція? Звичайно, жодної радості з цього приводу немає. Звучать офіційні заяви, що Південна Корея занепокоєна. Багато чим стурбована. Але, по суті, всерйоз лише одним – можливою передачею Росією військових технологій Північній Кореї, і то не будь-яких, а лише деяких.
Ось якщо ця передача відбудеться, то Сеул, найімовірніше, вживатиме якихось заходів у відповідь. В іншому разі все обмежиться потоком нот протесту, заяв і взаємних погроз із натяками на те, що “ось якщо ви так, то і ми так” тощо.
Тобто відправка північнокорейських військових в Україну не призведе до постачання летальної зброї Сеулом Києву?
Лише в тому разі, якщо з’являться більш-менш достовірні, а то й беззаперечні докази того, що російська сторона в рамках військово-технічного співробітництва передала Північній Кореї якісь особливо небезпечні для Південної Кореї технології.
Утім, навіть якщо це станеться – я вже не кажу, що, природно, будуть запеклі заперечення (з боку Росії і КНДР. – Ред.), – я б сказав, що шанси 50 на 50. Річ у тім, що треба розуміти, як у Південній Кореї ставляться до цього конфлікту. З одного боку, безумовно, є співчуття Україні, але дуже віддалене. Для пересічного корейця це далекий етнічний конфлікт, у якому є і праві, і винні. З точки зору більшості південців, майже всіх, винуватою є Росія, правою – Україна.
Але це якась далека боротьба, війна, сутичка, яка не має стосунку до Кореї, в яку втручатися потрібно лише у крайньому випадку. Південна Корея, будучи великим світовим економічним гравцем, політично поводиться дуже обережно і взагалі дуже не любить влазити в ті конфлікти, які явно і безпосередньо не стосуються її інтересів. Та й якщо стосуються, то в Сеулі дуже довго думають, перш ніж втрутитися.
У НАТО й на Заході занепокоєні ситуацією у зв’язку з відправленням військових із КНДР до Росії. А які кроки з боку Заходу можуть налякати Північну Корею?
Жодні.
Але чим може відповісти Захід? Які в нього є варіанти?
Жодних немає. Теоретично він може збільшити допомогу Україні в тій чи іншій формі, але практично безпосередньо на Північну Корею це не вплине. Це в гіршому випадку збільшить втрати північнокорейських військ на театрі воєнних дій. Я не скажу, що збереження життів своїх військових не має значення для керівництва КНДР. Має, але це не є для нього вирішальним фактором. На поведінку Північної Кореї це ніяк не вплине. Коротка відповідь – нічого не можна зробити.
А сприяти дезертирству цих самих північнокорейських військових, які опинилися в Україні?
Це питання ведення психологічної війни. Звичайно, таке цілком можливо. І я думаю, що якщо НАТО, українське і південнокорейське командування, так би мовити, не даремно їдять свій хліб, то щось подібне вони придумають. Я в цьому майже впевнений. Наскільки це буде працювати, я не знаю.
Можливо, цілими взводами будуть переходити на інший бік, а може, жоден солдат не перейде, і тільки реготатимуть над листівками. Це теж непередбачувані речі. Але навіть якщо взводи почнуть переходити, я не бачу в цьому якоїсь серйозної загрози для людей, які ухвалюють рішення у Пхеньяні. Ну, буде їм трошки неприємно, у них трохи зіпсується настрій.
І, можливо, затримають членів сімей цих можливих дезертирів.
Так, це гарантовано.
Ольга Тихомирова