“Держпром – це не просто символ технологічного і архітектурного авангарду, це символ втілення мрії”, – каже дослідник історії архітектури й харківʼянин Максим Розенфельд.

Коли проєкт задумали майже століття тому, у 1925 році, він видавався абсолютно нереальним футурологічним задумом.

Але його творці – архітектори, інженери й тисячі будівельників – не побоялися зазирнути у невідоме й у них вийшло, каже дослідник.

28 жовтня у Держпром влучила російська бомба.

Керівник Харківської ОВА Олег Синєгубов повідомив: це було пряме влучання, яке зруйнувало три поверхи будівлі. Внаслідок російської атаки по центру та житловому району Харкова загинуло четверо людей.

“Наше все”

13-поверховий хмарочос у стилі конструктивізму стоїть у самому центрі Харкова на майдані Свободи.

Великий офісний центр площею 60 тис. кв. м вміщає сьогодні різні державні і громадські організації.

Будівля з впізнаваним далеко за межами Харкова силуетом складається з трьох частин у формі літери “Н”, які з’єднуються мостами.

Поруч розташовані два корпуси Харківського національного університету ім. Каразіна й легендарний “Будинок Слова” – дім поетів і письменників “Розстріляного відродження”.

Держпром і весь квартал навколо нього – це важлива культурна спадщина, каже Розенфельд, кандидат архітектури і автор книжки про харківські будинки “Фасади”.

Минулого року ЮНЕСКО внесла Держпром у список обʼєктів посиленого захисту. Але для харківʼян він має дещо більше значення.

“Ми називаємо його “наше все”, – каже Розенфельд.

Він прожив усе життя поруч із памʼяткою, щодня проходить повз неї і каже, що Держпром буде стояти вічно.

Його почуття поділяє багато харківʼян, які емоційно відреагували на російську атаку у соцмережах.

“Бачити справжній, безперечний символ міста пораненим боляче”, – йдеться у дописі іншого культового місця Харкова, кафе “Кристал”.

Першопроходці

Назва “Держпром” розшифровується як Будинок державної промисловості.

Будівлю планували для уряду УСРР та промислового сектора, адже Харків з грудня 1919 року став столицею республіки.

Попри це Держпром – “це не радянська історія, а мрійницька”, твердить Розенфельд.

Проєкт втілив найсміливіші уявлення про архітектуру та інженерні технології того часу.

“Ще й на демократичних засадах”, – додає дослідник. Серед архітекторів провели великий конкурс, в якому взяли участь 19 проєктів. Переможцями стали архітектори Сергій Серафімов, Самуїл Кравець і Марк Фельгер.

Будівельники розробили унікальну технологію промислового залізобетону. А саму будівлю зводили методом “плавучої опалубки”, тому вона фактично є монолітною.

Архітектурний комплекс складається з групи башт різної висоти, які зʼєднуються переходами.

Через це резонансні частоти башт, накладаючись одна на одну, послаблюють коливання всієї будови. Пізніше цей метод почали використовувати у Японії при будівництві хмарочосів у сейсмонебезпечних зонах.

“Ці люди були першопроходцями”, – каже Розенфельд, адже у той момент не було достатньо знань про такі технології.

Держпром також став втіленням самовідданої праці тисяч харківʼян. Його будували у три зміни від пʼяти до 15 тисяч будівельників і просто ентузіасти, як-от студенти ремісничих училищ.

Авангардне мислення

Багато хто не вірив в успіх проєкту, це були часи кризи, депресії й розрухи. Але коли будівництво завершили у рекордні строки у 1928 році, Держпром став реальним прикладом здійснення неможливого.

Він також втілив авангардне мислення того часу, яке розквітло у недовгий період культурного відродження напередодні сталінських репресій.

Це мислення виходило за межі архітектури, поширившись на літературу, мистецтво і науку.

Це були часи, коли Лесь Курбас створив свій “Березіль”, коли написали свої твори Микола Хвильовий, Іван Багряний та інші мешканці “Будинку Слова”, коли науковці Харківського фізико-технічного інституту другими в світі розщепили атом.

І Держпром надихав багатьох письменників і поетів – від Хвильового, який називав його “грандіозна грандіоза” до Маяковського, якого вразили масштаби будівництва, та Анрі Барбюса.

“Ось чому це історія про дух міста мрійників, авангардистів, першопроходців”, – підсумовує Розенфельд.

Але вже на початку 1930-х ця історія скінчилася жорсткими репресіями і розстрілами радянської влади.

Символічно, що саме у будівлі Держпрому у 1933 році застрелився голова уряду УРСР Микола Скрипник.

Легенди

Держпром оповитий міськими легендами.

Коли його збудували, це був один із найбільших та найвищих хмарочосів у Радянському союзі. Будівля так вражала висотою, що дехто порівнював Харків із Нью-Йорком.

Але Держпром продовжує захоплювати й сьогодні. У 2021 році оглядач The Telegraph написав про свою подорож до Харкова, в якій особливу увагу звернув на стиль історичної будівлі.

Під час риття котловану будівельники виявили кістки мамонта, які тепер зберігають у музеї природи Харкова.

У радянські часи існував міф, що якщо подивитися на дах Держпрому з неба, то можна побачити нотний стан з початком гімну “Інтернаціонал”.

Під час Другої світової війни, відступаючи з міста у 1943 році, німецькі військові замінували Держпром, як і багато інших важливих будівель міста. Будівля постраждала, але нацистам не вдалося її знищити повністю.

Після війни Держпром відбудували, а на даху встановили телевежу. Таким чином, висота будівлі стала 108 метрів, що на 15 метрів вище за Статую свободи у США.

Будинок не вперше постраждав з початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Ледь не щодня Харків зазнає руйнівних атак російських ракет і авіабомб.

Але харківʼяни впевнені, що Держпром відбудують.

“Він також символ харківської стійкості”, – каже Максим Розенфельд, хоча і додає, що не любить цей вираз.

Ввечері після удару він прийшов подивитися на наслідки й перше, що побачив, – це людей, які прибирали уламки, закривали вікна, швидко наводили лад.

“На мою думку, у цьому головний символ Держпрому, – каже дослідник. – Як би тобі боляче не було, треба лікувати, а не кричати про страшні рани”.

Вікторія Приседська